Кіноблог: Велика краса Юності

Виходу на великі екрани "Юності" італійського режисера Паоло Соррентіно я чекала з нетерпінням, але й із певним побоюваннями - як зазвичай буває з новими роботами режисерів, попередні фільми яких змогли зачепити і вразити.

У Соррентіно для мене таких фільмів було принаймні два - "Де б ти не був" з неперевершеною акторською грою Шона Пенна і, звісно, його "Велика краса", - і вони підняли планку очікувань дуже високо.

Те, що побоювання виявляться марними, стало зрозумілим вже на перших кадрах, а після фінальних титрів жаль лишився тільки з одного приводу - що дві години фільму минули так швидко.

У "Юності" Соррентіно знову звертається до теми, яка була наскрізною в його попередніх роботах - старіння, а разом із ним - осмислення і переосмислення життя. І цього разу майстру вдалося знайти для неї візуально довершене і цілісне втілення.

"Юність" можна порівнювати з "Великою красою" за багатьма параметрами, і в них справді знайдеться багато спільного, від тематики до візуальних та аудіоприйомів. Утім, новий фільм Соррентіно є не наслідуванням, а своєрідним розвитком і продовженням свого попередника, але при цьому цілковито самодостатнім і самобутнім.

(Не)прості мелодії

У стрічку занурюєшся з перших кадрів, а після останніх ще довго не хочеться виринати на поверхню. Соррентіно торкається дуже складних і глибоких тем, але при цьому фільм не сприймається як "важкий" - його дивишся на одному подиху. "Юність" дає багато приводів для роздумів, але водночас зовсім не лишає важкого осаду.

Режисер доводить, що про складне можна розповідати просто - але від цього з не меншою глибиною. Так само, як це робить його герой Фред Беллінджер своїми "Простими мелодіями". Найвлучніше про це Соррентіно сказав вустами малого учня-скрипаля: "Вони не лише прості - вони також красиві".

Ця проста фраза ховає в собі не лише глибину музичного твору, виконання якого наприкінці фільму збурює вир емоцій, які лишаються надовго після перегляду. Вона є своєрідною квінтесенцією всього фільму, в якому кілька днів з життя альпійського готелю ховають в собі історії довжиною (і глибиною) в життя.

Це стрічка про молодість і старість, кохання і зраду, батьків і дітей, пристрасті і захоплення - все те, чим живуть і герої "Юності", і, зрештою, кожен із нас. Водночас, за всієї "картинності" і аудіо-візуальної рясноти, Соррентіно зняв дуже чуттєвий і інтимний фільм, з яким ти лишаєшся наодинці навіть у повному залі кінотеатру.

Єдине ціле

Соррентіно, безумовно, є майстром візуального. Його фільми - справжня насолода для очей, а кадри з них надовго вкарбовуються в пам'ять. "Юність" не стала винятком, зокрема завдяки "фірмовій" операторській роботі Луки Бігацці, який разом з Соррентіно працював над багатьма фільмами, зокрема й "Великою красою".

У фільмі однаково візуально довершено зображено юність і старість, величні альпійські пейзажі і людську неміч - і жоден кадр не викликає відрази. Натомість неможливо відірватися від екрану, і ще довго після перегляду картини з фільму стоять перед очима.

Так само, звичайно, не можливо уявити "Юність" без музики - вона звучить від першого до останнього кадру і справляє не менш глибоке враження, ніж візуальні образи.

Те саме стосується героїв фільму - і не лише головних. Майкл Кейн і Харві Кейтель зіграли геніально, і багато чим фільм завдячує саме їм. Втім, епізодична роль Джейн Фонди, яка з'являється у фільмі лише на кілька хвилин, справляє не менше враження. І навіть другорядний образ масажистки у виконанні молодої боснійської акторки Луни Мійович вражає - і в цьому, безумовно, теж велика заслуга режисера.

Щодо "Юності" важко говорити про те, що у стрічці домінує чи то "картинка", чи то саундтрек, чи будь-що інше - настільки органічно поєднані всі його елементи. Можна багато говорити окремо і про довершений візуальний ряд, і про майстерно підібрану музику, і про чудову акторську гру, і про сюжет, але найбільший здобуток режисера в цьому фільмі - саме в геніальному поєднанні всього цього в єдине ціле. Як на мене, саме у цьому - Велика краса "Юності".