Тревел-блог: Камбоджа вчить жити моментом

Камбоджа подарувала нам один дуже важливий урок – потрібно жити тут і зараз, насолоджуватися моментом.

Коли ми їхали від кордону з Таїландом до Сіемріапа, гід розповідав про життя кхмерів багато цікавих речей, яких не знайдеш в інтернеті. Однак туристи не втомлювалися запитувати про маршрут, про те, коли ми дістанемося до готелю, про плани на наступний день.

"Ви живете майбутнім і не вмієте цінувати момент. Буддизм учить жити сьогоденням і максимально віддаватися тому, що відбувається зараз", - не стримався гід і вирішив повчити пасажирів.

Не знаю, чи багато людей з того автобуса зрозуміли його, але для нас то був як грім з ясного неба.

Ми власне теж весь час думали, що ж там далі, і втрачали з поля зору красу моменту. Фільтрувати думки і розмови виявилося не так просто, але завдяки цій ментальній вправі ми почали бачити більше. Намагалися вхопити кожну мить, тому не спали в дорозі, почали більше розпитувати гіда про все й спілкуватися з місцевими.

Комашині історії

З вікна автобуса ми побачили, що значну частину Камбоджі займають рисові поля, де вирощують понад 200 його видів. Не дивно, що рис тут становить основу раціону, як хліб для українця. Якщо на столі буде безліч страв, але не буде рису, кхмер залишиться голодним.

Рисові поля слугують ще й і для збору комах, яких полюбляють місцеві і не нехтують можливістю спробувати туристи. Ви ніколи не задумувалися, як саме виловлюють цей "делікатес"? Ми дізналися випадково, коли звернули увагу на дивні конструкції на полях. Виявилося, що це пастки для комах.

Відбувається все так: під своєрідними екранами, які вночі підсвічуються лампадками, розміщують пакети з водою. Комахи летять на світло, вдаряються в екрани і падають у пакети. Вранці кхмери приходять збирати врожай, а ввечері ці смаколики, підрум’янені на кокосовому маслі, вже виставляють на продаж. На смак – звичайні чіпси.

Домівка кхмера

Ще подорожуючи Камбоджею, ми помітили цікаву особливість будинків – всі вони на палях, що дозволяє вберегтися від затоплення під час сезону дощів. Зливи тут такі потужні, що коли хочете побажати комусь великого щастя, то "як дощі в Камбоджі" буде вдалим порівнянням.

Більшість домівок дерев’яні, але трапляються і багаті оздобою та матеріалами. І це промовисто свідчить про величезну соціальну прірву між купкою багатіїв і мільйонами бідняків. Утім, навіть у найбіднішого сімейства знайдуться кошти на оригінальні сходи – ця частина будинку часто яскраво пофарбована, оздоблена різьбою та візерунками. Схоже, сходи мають якесь особливе таємне значення для кхмерів.

Місто імені короля

Через низький рівень життя і тотальну бідність Камбоджу називають "One dollar country" - країною одного долара. Навіть у туристичних місцях, таких як Сіамреап чи Сіануквіль (пляжний курорт), з кількома сотнями доларів можна дозволити собі майже все. До прикладу, за два тижні з урахуванням проживання, проїзду, сувенірів і триразового харчування в ресторані на березі моря у Сіануквілі ми витратили близько 400 доларів. Для місцевих це шалені гроші.

Сіануквіль підійде тим, хто шукає спокійного розміреного відпочинку, чистого пляжу, теплого моря, екзотичної їжі та щирих посмішок. Не підійде він тим, хто не готовий по сто разів на день відбиватися від настирливих емігранток з Лаосу чи В’єтнаму і їхніх протяжних "Do you wanna massaaaaaage?".

Це місто - другий дім для чоловіків з Північної Америки за 50, чиїх пенсій вистачає для королівського життя на кхмерському курорті. Багато з них живуть на дві сім’ї: влітку в Америці, а решту часу – в Камбоджі. Для деяких місцевих дівчат увага такого "парубка" - щасливий лотерейний квиток.

На запитання: "Чим ви займаєтеся тут?" бородатий американський байкер у літах відповів: "Я щодня лежу на пляжі й насолоджуюся життям". Одна хитра справа у цих дядьків таки є, але про неї туристам вони не розповідають. В обмін на пиво й піцу вони працюють агентами якогось з ресторанів берегової лінії, нахвалюють новоприбулим туристам саме свій заклад і роблять чорний піар сусіднім.

За два тижні спостережень ці схеми стали нам зрозумілі, але спочатку ми й самі повірили в безкорисливість турботи з боку іноземного "друга".

Столиця Камбоджі

Якщо ви не їдете через неї транзитом, то окремої уваги Пномпень не заслуговує, радше навпаки. Нам вистачило кількох годин, щоб зрозуміти, що це місто, яке краще не відвідувати.

Спершу нам довелося пережити 11-кілометровий шалений трафік від аеропорту до центру, коли тисячі мотоциклістів проштовхуються один поперед одного, здіймаючи в повітря пісок і пилюку, і дихати важко навіть через тканину.

Місто вразило брудом і неприємними запахами. Люди у більшості тут теж не надто привітні - багато жебраків та шахраїв.