15-й і 16-й дні без Facebook: зрив і заїдання стресу

День 15

Знічев’я брожу просторами Інтернету. Ну, такий у мене сьогодні день. Нічого не хочеться робити. Абсолютно. Інтернет допомагає вбивати час. Можна сидіти на роботі і цілий день старанно робити вигляд, що ти страшенно заклопотаний важливими справами.

Добре, що дедлайн за пару днів і у мене точно є остання ніч, коли і буде зроблена основна частина роботи.

А поки що я постійно заглядаю у Facebook. Тому що мене цікавить реакція спільноти на мій пост. І я вступаю в дискусії. І я пишу свої аргументи, якщо хтось починає доводити, що я не права.

Навіщо мені це треба? Що зміниться в моєму конкретному життя, якщо я просто промовчу у відповідь на незручний для мене коментар? Чому я вважаю за необхідне битися на просторах Facebook з віртуалом, з котрим у мене немає нічого спільного, окрім часу, який ми проводимо у Facebook? Чому мене взагалі цікавлять коментарі під моїми чи чужими постами?

Тетяна Чернігівська, російський біолог, лінгвіст і психолог, стверджує, що інтернет-залежність – це хвороба, яку мають лікувати ті ж самі спеціалісти, які лікують алкоголізм та наркоманію.

Маючи п’ятирічний досвід "юзання" Facebook, я абсолютно поділяю такий висновок вченої. І мушу зізнатися, що маю залежність від лайків, кількості коментарів, тональності коментарів, схвалення чужих людей, незадоволення з приводу критики.

Щоб пояснити собі, чому не треба так на це все реагувати, проводжу паралелі. Колись, коли я працювала в газеті, ніхто коментарів не писав. Писали листи. Багато, якщо тема була резонансною або важливою. Можна було відповідати, можна було не відповідати. У мене було по-різному. Але все сприймалося як можливість на щось звернути увагу, не більше. Сенс життя від кількості і якості листів (читайте – коментарів) не змінювався.

Вирішила: не реагувати на коментарі, не відповідати на них, не вступати в дискусії, особливо, якщо тебе туди затягують свідомо. Все, що я думаю, пишу в пості. І більше до того не повертаюся.

Думаєте, щось з того вийшло? Нічогісінько.

Тому що вибори, і я знову не втрималася. Пишу, коментую. Іронізую.

Невже мій експеримент провалюється так бездарно?...

День 16

Спочатку захотіла зробити список того, що я встигла, коли скоротила своє зависання в Facebook.

Отже, за 2 тижні з обмеженим користуванням Facebook, я відвідала:

- два концерти

- одну книжкову презентацію

- один кінопоказ з подальшим обговоренням

- одну виставу

- одну дискусію на актуальну тему.

І це все - окрім роботи, після роботи.

Ще прочитала дві книжки.

Непогано, скажу я вам.

Хоча, якщо чесно, я спеціально шукала собі інших занять, які допомогли би якомога довше не використовувати соцмережу. І це справді працює.

Протягом доби, на свій шістнадцятий день експерименту, я не заходила до Facebook взагалі. Процес був таким – вдома я тричі підходила до комп’ютера, відкривала його, вмикала, дивилася в екран, вимикала, закривала, йшла їсти.

Вечеряла, в результаті, тричі…

До речі, за ці два тижні я набрала зайвих 2 кілограми ваги. Хоча подібних коливань вже пару років не помічала. Чомусь думаю, що витіснення Facebook із життя відсотків на 90 – стрес. Я його почала заїдати…