Тревел-блог: Нью-Йорк до нестями

Це було так: я стою посеред П'ятої авеню, справа від мене - музей Метрополітен, переді мною - Центральний парк, зліва вирує Верхній Іст-Сайд. Місто крутиться навколо мене, здіймаючись вгору й врізнобіч безкінечними сяючими лініями хмарочосів, і шумом людей, гулом жовтих таксі і автобусів, різким запахом спецій із пересувних яток із їжею. А всередині мене відлунням розгортається ще одне місто - ніби маленька точна паперова копія цього.

Над виходом із аеропорта Джона Ф. Кеннеді слід було б розмістити вивіску на кшталт: "Облиште упередження всі, хто сюди входить". Нью-Йорк - це взагалі не те, що ти бачив до цього. Це зовсім не те, що ти бачив у "Коли Гаррі зустрів Саллі" чи в "Сексі у великому місті". Це й близько не те, чого ти чекаєш.

Місто, якому байдуже

"Камон, та тут усі приїжджі!" - сказав нам один наш знайомий, коли ми надумали було поскаржитися, що трохи побоюємося почуватися чужинцями у цьому надто великому місті. Тоді здавалося, Нью-Йорк може з'їсти тебе живцем.

Чесно кажучи, у якусь мить я й справді побоювалася, що Нью-Йорк - непривітний і ворожий, якими часто бувають пострадянські столиці і мегаполіси, зациклений сам на собі, втомлений від безкінечного потоку роззяв-туристів.

І яким здивуванням було виявити, що Нью-Йорк, "столиця світу", "місто, що ніколи не спить" - вражаюче і по-дитячому привітний. Це місто-усмішка і місто "How are you?". Це місто розглядає тебе так само, як і ти його. Зрештою, всі тут і справді приїжджі - аж до того, що до стандартних запитаннь під час знайомства неодмінно додається "Звідки ти?". Я от з Києва.

І тут же - парадокс: це водночас і місто, якому до тебе абсолютно, цілковито і безсоромно байдуже. Small-talk - це просто спосіб зайняти чимось ніякову мовчанку, а запитання "Як справи?" - не більше, ніж просто зведена до стандарту ввічливість.

Проте, як не дивно, ця байдужість вивільняє. Тут кожен - на своїй радіохвилі і сам за себе. Коли нікому немає до тебе діла, можеш і справді бути тим, ким хочеш.

Напевне, саме свобода бути самим собою робить Нью-Йорк містом контрастів.

Місто, що тягнеться вгору

Коли б мене тепер попросили сказати двома словами, який він - той Нью-Йорк, я б так і сказала: "Він різний". Та я, власне, так і кажу.

Нью-Йорк вражає масштабністю. Він гіпертрофований, роздутий і підкреслено грандіозний. Він - подекуди до смішного еклектичний: "фалічна", як жартують самі нью-йоркці, архітектура Мангеттена, його один над одним надбудовані будинки-квартали, змінюються триповерховими гіпсокартонними блоками Брукліна, що перетікають у охайні приватні двори передмість.

Еклектика тут - і на локальних рівнях: коли, наприклад, поміж двох велетів-хмарочосів Іст-Сайду притулився вишуканий п'ятиповерховий цегляний будиночок - ніби поважний джентельмен, що, постукуючи паличкою, неквапом крокує вулицею поміж двох "білих комірців", що від поспіху збиваються з ніг.

Хмарочоси, до речі, - окрема історія. Обмежений з усіх сторін, оточений водою острів Мангеттен дивовижно розростається не в ширину, а вгору.

Перші багатоповерхівки почали з'являтися над Мангеттеном на початку минулого століття, і з тих пір поверх за поверхом обганяють одна одну. "Вичавлюють вгору" і необмежено множать власну обмежену ділянку землі - так це описує архітектор-деконструктивіст Рем Колгас.

Нью-Йорк - це постійне будівництво: зігнуті стріли індустріальних кранів стирчать над Мангеттеном, будівельні паркани перекрили вулиці міста, а гул техніки може змагатися хіба із криками пожежних сирен.

Головне - це взуття

Будь-де тут можна купити сотню путівників чи сіті-гайдів, які нарадять вам мільйон речей-які-не-можна-пропустити. Та кілька речей я затямила й без них.

Наприклад, якщо хочете по-справжньому відчути Нью-Йорк, здійсніть пробіжку Центральним парком. Цей безмежний океан зелені, що втулився посеред міста і зайняв чи не чверть його (ну гаразд, не чверть, але все одно відхопив вечилезний шмат цього яблучного пирога), не тільки у фільмах створений для спорту в будь-яку пору дня й року.

А ще проїдьтеся в метро у вихідний день - скажімо, спробуйте доїхати із Брукліна до Верхнього Вест-Сайду, коли чи не половина поїздів і без того заплутаної нью-йоркської підземки змінюютьсвої маршрути, здається, без жодних підстав логіки чи системи. Ба просто проїдьтеся у тому метро, хай йому грець! Його лабіринти - це ще один мегаполіс під мегаполісом.

Відвідайте вечірку на даху із видом на Мангеттен. Пройдіться додому пішки нічним Брукліном - ідіть довго-довго, перетніть його увесь (кримінальні квартали можна і не оминати - на ваш розсуд).

Замовте традиційний бургер із горою смаженої картоплі в одному із ресторанів бруклінського Вільямсбурга, і з'їжте його увесь та ще запийте місцевим пивом чи імбирним елем. Нізащо не шкодуйте себе.

Проїдьтеся на атракціоні "Циклон" у луна-парку Коні-Айленда, збудованому майже століття тому. "Це ж частина історії", - кажуть про нього місцеві, а ти й сам можеш стати частиною тієї історії, їдучи на швидкості по його дерев'яних коліях і з усіх сил намагаючись не випасти із дерев'яної лавки.

Якщо хочете відчути Нью-Йорк, сходіть на Таймс-сквер – цю філію пекла на землі, чи рай концентрованого консюмеризму, із усіма його миготливими вивісками одна поперед одної, бродвейськими театрами, непролазними хащами туристів із фотокамерами, лементом і пронизливими сигналами дорожнього трафіку над самим вухом.

І не забудьте про Музей сучасного мистецтва в безкоштовну п'ятницю, де вам окрім чужих спин і спалахів фотоапаратів (я так і не знайшла відповіді: навіщо люди фотографують усі 32 банки супу "Кемпбелл" Енді Воргола?) вдасться побачити буквально нічого.

Але краще не слухайте жодних порад. Викиньте туристичний рюкзак, поясну сумку і півтораметрову паперову карту: дозвольте собі хоч раз загубитися серед нескінченних квадратів вулиць, станцій метро, парків і скверів на кожному кутку, магазинів, кафе і китайських забігайлівок. Усміхайтеся незнайомцям і пам'ятайте про зручне взуття.

Думаєте, це місто може з'їсти вас живцем? То дозвольте йому зробити це - воно того неодмінно варте.