Перше вбивство на Майдані: блог журналіста ВВС

Нічне чергування на Грушевського з 21 на 22 січня закінчилося кривавим світанком – вбивством Сергія Нігояна, підтвердженням цієї трагедії на місці і першим повідомленням про неї на весь світ.

Перші вбивства протестувальників "на Груші" 22 січня засвідчили, що мирного закінчення протестів чекати не варто.

Пережитий тоді шок не йде у жодне порівняння з кривавою бійнею 18-20 лютого, але саме тоді було усвідомлення – після "першої крові" можливий наказ стріляти буде виконаний.

Початок Грушевського

У сутичках на Грушевського багато чого трапилось вперше. 19 січня протестувальники подолали психологічний бар’єр і почали серйозно застосувати силу проти "Беркуту" та ВВшників.

З вечора 19 січня, коли народ з Майдану пішов до Верховної Ради вимагати скасувати "закони 16 січня", на Грушевського йшли сутички.

Протестувальники "палили" силовиків коктейлями, стріляли у них салютами, кидали бруківку, а у відповідь отримували гумові кулі, газ і світлошумові гранати, до яких часто примотували залізні болти.

Щодня рани отримували десятки протестувальників: вибиті очі, газові отруєння і понівечені кінцівки. В лікарнях їх часто затримували та відправляли в СІЗО.

Журналісти також стали справжніми "живими мішенями" пострілів силовиків, тому майже ніхто не йшов на Грушевського в жилетах із написом "Преса".

Ввечері 22 січня закінчувалося тимчасове денне "перемир’я" й знову почалися коктейлі, гранати, газ і салюти.

Ці зіткнення вже стали майже буденними, якщо це можна так назвати. Проте за таких сутичок й ескалації усі побоювалися найгіршого – перших убитих.

Смертельний світанок

Тієї ночі, окрім протистоянь на Грушевського, весь Київ сколихнули "тітушки-сафарі". Ночами "невідомі" палили машини автомайданівців, а у столиці з’явилися групи "невідомих молодиків", які у центрі та в житлових районах нападали на активістів.

Активісти організовували мобільні екіпажі й намагалися їх затримувати. Саме на Європейській площі біля Грушевського всю ніч вони збиралися в групи та їхали на патрулювання.

На Грушевського, як і в попередні дні, під ранок градус напруги нібито мав спадати. В шалений нічний мороз хотілося сподіватися на мирний світанок.

Після третьої-четвертої години, звичайно, вже хотілось відпочити. Знятий редакцією ВВС Україна номер у готелі біля "поля бою" давав таку можливість без відриву від спостереження.

Десь о п’ятій, коли, здавалося, все має притихнути, після чергових вибухів світло-шумових гранат та пострілів, у Twitter пішла чутка про першого вбитого.

На Грушевського під’їхала карета швидкої, розвернулася і через кілька хвилин поїхала геть. Поки я вибіг на вулицю у всіх "обладунках" (набір для захисту журналіста під час масових протестів - пластиковий шолом, маска проти сльозогінного газу), її вже не було, а тіло занесли в імпровізовану медичну кімнату одразу біля барикад.

Телефон розривався.

"Можеш підтвердити смерть протестувальника?" - вимагали редактори.

Через вікна імпровізованої медчастини можна було побачити, що лежить людина, навколо неї зібрались лікарі, але, можливо, він просто поранений?

Охоронці з "Самооборони Майдану" навідріз відмовлялись пустити всередину, але тут вийшов лікар, один із керівників медичної служби, і таки визнав смерть.

"Так, загиблий, чотири вогнепальні поранення в голову", - заявив ВВС Україна лікар.

Загиблим був Сергій Нігоян, хоча тоді його ім’я ще ніхто не називав.

Новина одразу пішла до української редакції ВВС, потім - до британської, і за кілька десятків хвилин облетіла весь світ.

До медичного пункту під’їхала нова карета швидкої. Одночасно з боку Європейської прибули міліціонери, це були слідчі та представники прокуратури, які мали засвідчити та розслідувати загибель людини.

Все це виглядало як звичайна процедура, нібито немає бою та сотень силовиків з того боку барикад.

Це була десь шоста година ранку, на Грушевського лишалися кілька десятків протестувальників. Над "Грушею" повис невимовний відчай – новина про вбитого шокувала людей. Не було слів. Люди намагались якось усвідомити це.

Здавалось, якщо прибула міліція для слідчих дій, "Беркут" має заспокоїтись і припинити атаки.

Штурм "Беркуту"

Але протестувальники, дізнавшись про смерть, запустили кілька салютів у лави бійців "Беркуту". У відповідь почалася стрілянина і прямо до швидкої, до натовпу біля медпункту полетіли гранати.

У відповідь - кілька коктейлів, на що "Беркут" пішов в атаку – шалена стіна пострілів і гранат відігнала протестувальників від барикад, силовики подолали перепону і почали змітати все зі свого шляху.

За мить вони вже були біля медпункту, гамселячи до нестями усіх, хто їм траплявся.

Протестувальники відступали, журналісти, яких вже зібралося чимало, намагалися врятуватись, адже надії, що "Беркут" їх не чіпатиме, було мало.

Намагаючись добігти до готелю "Дніпро", я чув, як якийсь із чинів "Беркуту" кричав "всім назад!"

Але його вже мало хто слухав.

Я добіг до входу, вскочив у готель і за хвилину вже був у номері над полем бою. "Беркут" нещадно лупцював оборонців барикад, бігли нові і нові силовики, стріляючи у тих, хто тікав.

Якраз під вікном кілька бійців добивали чоловіка у козацькій формі. Через об’єктив фотоапарата я бачив його розбите обличчя.

"Беркутівці" ще кілька разів його вдарили ногою, пересвідчились, що він не ворушиться, і просто потягли тіло до своїх позицій.

"Яка доля цієї людини?" - ця думка ще довго не полишала мене, бо в офіційних даних за цей день про цю смерть не повідомляли.

Це був не Михайло Жизнєвський, який, як потім з’ясувалось, також загинув того ранку.

Командир "Беркуту" горланив "назад", намагаючись уникнути штурму барикади на Майдані з боку Європейської. Але бійці у якомусь куражі його майже не слухали.

Протестувальники, зібравшись з силами, пішли у контрнаступ, стріляли у "Беркут" салютами із залізних трубок, відтісняючи бійців назад на Грушевського. Ще якихось десять хвилин, і "Беркут" повернувся на свої позиції за залишками барикад.

Після цієї бійні здавалося, що загинули багато людей, адже, як видавалося, бездиханні тіла спецназівці просто перетягнули до себе.

Офіційно того ранку загинули двоє: Сергій Нігоян та Михайло Жизнєвський, а чутки про "утилізацію трупів" так і залишилися чутками.