Блог історика: як Галичина газифікувала Київ

1 жовтня 1948-го, 70 років тому, почав працювати газопровід Дашава-Київ. Вперше у квартири мешканців столиці України прийшов газ. Традиційні "керосинки" і керогази поступилися зручним газовим плитам.

Насправді історія цього газопроводу розтяглася аж на чотири держави. Йдеться не про фізичну його довжину, а про історичну глибину.

Родовище газу в околицях Дашави виявили ще 1913-го - на той час Галичина входила до складу Австро-Угорщини. Це було мальовниче село з населенням близько півтори тисячі людей, переважно греко-католиків.

За кілька років, у зв'язку з Першою світовою війною, розробку родовища припинили.

Перша в Дашаві газова свердловина стала до ладу 18 квітня 1921-го вже в іншій державі - у Польщі, яка здобула незалежність.

Наступного року спорудили перший газопровід Дашава-Стрий довжиною 14 км. Згодом його подовжили до Дрогобича. А 1929 року зі Стрия відвели нову гілку через Моршин і Долину до Вигоди, а також збудували новий локальний газопровід Дашава-Львів.

Міська газова контора у Львові повідомила, що місцевий газ власного видобутку відпускатиме для будь-яких цілей, натомість природний газ з Дашави - тільки для центрального опалення та промислових потреб.

Перші плити

Розбудову газових шляхів з Дашави продовжили в третій державі - СРСР. Зокрема, у 1946-1947 роках став до ладу місцевий газопровід Дашава-Калуш-Галич-Дубівці.

1948-го село Дашава дістало новий статус - селище міського типу. 1 жовтня того ж року почав працювати магістральний газопровід Дашава-Київ довжиною 509,6 км. Уперше дашавський газ вийшов за межі свого регіону - аж до столиці України.

Звичайно, перед цим знадобилося встановити в будинках киян багато газових плит у короткий термін. Спеціалізованих підприємств для їх випуску ще не було, тому о першій порі доручили виробництво заводам більш-менш подібного профілю: Тульському комбайновому, Лисьвянському металургійному тощо.

Згодом налагодили випуск плит Львівський та Ужгородський заводи газової апаратури.

Не всі кияни одразу одержали на своїх кухнях газову новинку. Модернізацію робили поступово.

Кажуть, першим до блакитного палива приєднали так званий "будинок Мороза" по вул. Льва Толстого, 11.

В Києві встановлювали газові плити за таким принципом: в окремих квартирах - одну на квартиру, в комуналках - із розрахунку по дві конфорки на кожну сім'ю. Гарантійний термін складав 2,5 роки від дати виробництва.

Відтоді поволі почали відходити в минуле не тільки "керосинки" чи допотопні керогази, на яких традиційно готували їжу, але й колоритні продавці - керосинники. Заходячи у двір, вони дуділи в ріжок. Або просто сповіщали: "Керосин!". Мешканці з бідонами чи відрами поспішали до них, утворюючи чергу.

Щоправда, керогаз як надійний прилад рекламували навіть у 1959-му - отже, не так швидко з ним розпрощалися городяни.

"П'ятиденки" і "недільники"

Газопровід був грандіозною спорудою. Сухою мовою цифр: на шляху від Дашави до Києва він перетнув 24 річки, 36 залізниць, 46 шосе, 139 боліт, для його функціонування спорудили 49 будинків лінійних обхідників і три аварійно-ремонтні пункти (у Тернополі, Красилові, Бердичеві).

Щоправда, будували його в суто радянський спосіб. Якщо труби з гумобітумною ізоляцією виробляли фахівці трубопрокатного заводу в місті Жданові (нині Маріуполь), а будівельні та зварювальні роботи теж доручили спеціалістам, то викорчовувати пні та копати траншеї для труб залучали місцевих селян.

Наприклад, газета Фастівського району "Перемога" (Київська область) в травні 1948-го подала замітку "Колгоспники району на трасі Дашава-Київ" (під рубрикою "Дати Києву дашавський газ до 7 листопада"). Кожен колгосп мав безкоштовно відпрацювати п'ять днів і виконати певну норму (а краще - перевиконати).

Зокрема, колгосп "13-річчя Жовтня" одержав на "п'ятиденку" завдання: викопати 100 погонних метрів траншей. Газета з гордістю повідомила, що з цим завданням селяни впоралися за два дні. А наступні три - перевиконували норму.

Для прискорення будівництва влаштовували також "недільники". Наприклад, у тому ж Фастівському районі 15 серпня 1948 року "100 чоловік викорчували пні на дільниці у 2 км", - поінформувала газета. Тієї сонячної неділі ударно попрацювали колективи дитячого будинку ім. Кірова та 39-ї залізничної школи з селища Борова, а також артілі "Промдерево" з Мотовилівки. І теж безоплатно.

Таким "народним" способом споруджували газопровід, який став найпотужнішим у Європі.

Таємниця діаметру

Під час прокладення газової магістралі будівельники за наказом Москви зробили одну хитру річ: використали широкі труби діаметром 500 мм.

Це передбачало пропускну здатність газопроводу 1,5 млн м³ за добу.

Київ не потребував стільки газу. Тоді навіщо? Але в ті часи зайві запитання не ставили - довгий язик до ГУЛАГу доведе.

За рік усе з'ясувалося: 15 серпня 1949 року Кремль ухвалив постанову "Про заходи щодо забезпечення будівництва першої черги газопроводу Дашава-Київ-Брянськ-Москва". Постанову підписав тодішній голова уряду СРСР Йосиф Сталін.

Отже, газопровід з Дашави одразу тягнули з прицілом на Москву, але до певного часу цього не афішували.

Москва на "бандерівському" ресурсі

Продовження газопроводу Дашава-Київ - до Москви - почали будувати того ж таки 1949-го. Уже перевіреним "народним" способом.

Уряд СРСР вимагав спорудити перші 70 км вже до кінця року, причому будівництво "начать от станции Боярка Юго-Западной железной дороги и осуществлять его в направлении г. Брянска".

Дирекція будівництва розмістилася в Москві. На купівлю для неї меблів, конторського обладнання та господарського інвентарю асигнували 1 млн рублів.

Водночас Кремль був зацікавлений у збільшенні постачання українського природного газу до Росії.

Згадана постанова передбачала суттєве зростання його розвідування і видобутку в Україні: "Довести объем разведочного бурения на газ в западных областях Украинской ССР с 30 тыс. метров в 1949 году до 50 тыс. метров в 1950 году".

В 1951 році дашавський газ пішов до Москви. Раніше радянська столиця одержувала газ із Саратова. Тепер, отже, перейшла на "бандерівський".

Загальна довжина газопроводу Дашава-Київ-Москва склала 1301 км.

На три області

До 1966 року газопровід Дашава-Київ-Москва працював у східному напрямку. Але з відкриттям інших потужних родовищ ситуація змінилася.

Підземну магістраль під'єднали до першої нитки іншого газопроводу Шебелинка-Полтава-Київ. Він став працювати як розподільний. Після реконструкції шлейфів на компресорних станціях газ пішов по трубах у зворотному напрямку - на захід.

Нині газопровід приносить користь людям вже в четвертій державі - незалежній Україні. Постачає природне паливо до більшості сіл та містечок трьох областей: Київської, Житомирської та Тернопільської.

В перспективі планується зростання видобутку газу в Україні, будівництво нових газопроводів. Очевидно, для «ветерана» Дашава-Київ знайдеться робота і в майбутньому.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.