Блог історика: 1936 рік – перший проект метро Києва

80 років тому – 9 липня 1936-го – президія Київради розглянула проект будівництва міського метрополітену. "Підземка" вважалася неодмінною складовою плану реконструкції Києва як столиці республіки.

Згаданий проект належав випускникові Московського інституту інженерів транспорту Папазову – власне, це його дипломна робота.

Зрозуміло, що на власний розсуд студент не міг взятися за "Проект Киевского метрополитена": теми дипломів заздалегідь розглядав і схвалював інститут.

Слідом за Москвою

Імовірно, дипломнику затвердили таку тему 1935 року. Саме тоді відкрився московський метрополітен – 13 станцій.

Схоже, надійшла вказівка "згори" братися за розробку "підземок" у столицях союзних республік, серед яких Київ займав, безумовно, провідне місце.

Президія Київради в цілому схвалила розглянутий проект. Принаймні в протоколі засідання відзначено, що автор "вдало підійшов до вирішення одного з питань реконструкції м. Києва і влаштування міського транспорту, а також вдало розробив окремі практичні питання схеми метрополітену".

Також "батьки міста" відзначили дипломника премією в розмірі одна тисяча рублів (п’ять тогочасних середньомісячних зарплат).

Тема спорудження в Києві метрополітену була, як то кажуть, на часі. У тому ж липні 1936-го міська газета "Більшовик" подала на першій шпальті (!) статтю "старшого наукового робітника" АН УРСР Козлова, яка називалася "Проект метрополітену в Києві".

Автор пояснював, що пасажиропотік у Києві стрімко збільшується, досягши 800 тис. людей на добу, а в деякі дні – навіть 950 тисяч.

Тобто мільйонна позначка – вже незабаром, а в десятилітній перспективі очікують 2-2,5 мільйона пасажирів на добу.

Наземний транспорт з такими обсягами не впорається. Цілком імовірною буде "перевантаженість вулиць", тобто затори. Отже, місто потребує нового транспорту.

"Таким новим транспортом в умовах Києва, – відзначає автор, – має бути метрополітен".

Поєднання з електричками

Оскільки для абсолютної більшості читачів газети "Більшовик" підземний транспорт – щось із галузі фантастики, пан Козлов наводить переконливі аргументи.

Швидкість електричного трамваю (гордість Києва!) 1935 року склала 11,3 км, а в першому кварталі 1936-го "дійшла нечуваної цифри – 13,2 км".

Натомість середня швидкість потягу метро – 30 км, тобто у 2,5-3 рази більше. "Це, – зауважив старший науковий робітник, – забезпечить додаткові резерви часу трудящих, що буде використаний для праці, відпочинку і культурних розваг".

Далі він повідомив, що проект київського метрополітену склав завідувач відділом залізничного руху Інституту транспортної механіки АН УРСР Олександр Дульнев.

І навіть більше того: цей проект уже поданий на розгляд Ради вивчення продуктивних сил при АН УРСР, яку очолює академік Олександр Шліхтер.

Щоправда, проект Олександра Дульнева охарактеризований у газеті як "поки що схематичний". Та й "підземкою" в буквальному сенсі він міг вважатися лише умовно: під землею передбачалися лише 9 км траси, а інші 41 км – наземні, накриті архітектурно прикрашеним каркас-тунелем.

У той же час розробка мала вагомі переваги – враховано напрямок пасажиропотоків, передбачені три лінії метрополітену (до речі, скільки ліній пропонував проект В. Папазова, невідомо), закладена можливість проходу по тунелях метро приміських електропоїздів, тобто пасажири з передмість можуть без проблем дістатися центру Києва.

Проект Дульнева, який розроблявся під егідою Академії наук і розглядався Радою вивчення продуктивних сил, мав шанси на втілення. Але залишився на папері. Чому?

Репресований проектувальник

Тому що справа просувалася по інстанціях неквапливо, а кривавий 1937 рік наступив швидко. Така собі пильна громадянка Федотова надіслала до Київського міськкому компартії донос.

За її словами, Інститут транспортної механіки – жахлива установа, "де провадиться контрреволюційна робота" і, яка просто тринькає народні гроші.

Докази? Будь ласка. В наукових працях інституту ігнорують термін "соціалістичний транспорт", – пишуть просто "транспорт", без "соціалістичний"!

І то ще не все. Директор інституту (до речі, академік) очолює підпільне церковне товариство, а квартиру прикрасив іконами (у ті часи ікони – компромат). Взагалі, в установі працюють якісь підозрілі особи.

От, наприклад, Олександр Дульнев. По-перше, родич наукового секретаря інституту (натяк на сімейність), а по-друге, в робочий час займається чортзна-чим, а саме: "малює схеми Київського метрополітену поза планом роботи інституту".

Зрозуміло, що звинувачення безглузді. Але 1937 року цього було достатньо, щоб зламати людям життя. З міськкому компартії донос переслали в управління НКВД з вимогою розібратися.

В інституті почалися повальні арешти. О. Дульнева ув’язнили і звинуватили у "контрреволюційній діяльності". Науковця заслали на 10 років до таборів, а плани київського метрополітену зникли невідомо куди.

"Підземку", яка відкрилася 1960 року, планували по війні вже інші люди. А довоєнну сторінку київського метрополітену бездарно знищили.