Сила погляду без слів: як 95 років тому Чарлі Чаплін зіграв найвидатнішу фінальну сцену в кіно

Через дев'яносто п'ять років після виходу на екрани, німу комедію Чарлі Чапліна "Вогні великого міста" називають одним із найвидатніших фільмів усіх часів. Значною мірою цією славою фільм завдячує геніальній кінцівці.

Коли у 1966 році журнал Life запитав Чарлі Чапліна, який зі своїх фільмів він вважає улюбленим, він назвав саме "Вогні великого міста", скромно применшивши свій власний внесок словами: "Гадаю, це добротний фільм, гарно зроблений".

З моменту прем'єри фільму в театрі Лос-Анджелеса 30 січня 1931 року кіномани та режисери були значно щедрішими на похвали романтичній стрічці, у якій персонаж Чапліна, Волоцюга, закохується в сліпу дівчину-квіткарку (Вірджинія Черрілл), яка помилково вважає, що він мільйонер.

Коли у 1952 році Британський інститут кіномистецтва опублікував перший зі своїх списків найкращих фільмів усіх часів, "Вогні великого міста" посів друге місце разом із фільмом Чапліна "Золота лихоманка" (1925).

Стенлі Кубрик, Орсон Веллс та Андрій Тарковський назвали його одним зі своїх улюблених фільмів, а сценарист "Ночі мисливця" Джеймс Ейджі написав, що фільм містить "найкращу акторську гру та є найвищим моментом" у кінематографі.

Момент, про який йде мова, - це самий кінець "Вогнів великого міста". Волоцюга нарешті возз'єднується із дівчиною-квіткаркою, яка тепер може бачити, і просто дивиться на неї, поки кадрі залишається світло.

Це кадр містить настільки чисті емоції та просту зворушливість, що його вже багато років називають найкращим фіналом в історії кінематографа.

За 95 років від виходу "Вогнів великого міста" на екран багато хто намагався відтворити його тонку майстерність та силу акторської гри.

До фінальної сцени "Вогнів великого міста" нас веде ціла історія.

Після того, як Волоцюга дізнається, що дівчину-квіткарку хочуть виселити з квартири, він намагається заробити і двірником, і боксером. Зрештою, він отримує гроші від п'яного мільйонера, який, протверезівши, звинувачує Волоцюгу у крадіжці. Але перед арештом той встигає передати гроші дівчині, вона може заплатити за квартиру і звернутися до лікаря, який може вилікувати її сліпоту.

Кілька місяців потому, коли Волоцюгу звільняють з в'язниці, він виявляє, що дівчина тепер не лише може бачити, але й керує власним, дуже успішним квітковим магазином.

Коли біля крамниці з'являється пошарпаний Волоцюга, дівчина впізнає його, і на її обличчі ми бачимо глибоку вдячність. Він посміхається у відповідь, і на цьому фільм завершується.

Чиста магія

Чарльз Марленд, автор книги "Класика кіно", вважає, що остання сцена у "Вогнях великого міста" є виразним прикладом майстерності Чапліна як режисера.

"Він знав, як розкадрувати плівку так, щоб посилити емоційний ефект сцени. Камера переходить від середнього плану до крупного", – пояснює він BBC, і зазначає, що Чаплін колись сказав, що використовує дальні плани для комедії, а крупні плани – для трагедії та драми.

"А ще є саундтрек, який є складним, емоційним та змушує замислитися", - каже Марленд.

Але всі ці професійні хитрощі були б марними без акторської гри Чапліна та Черрілл, яка вражаюче дебютувала у фільмі "Вогні великого міста".

Знявши кілька дублів їхньої останньої розмови, Чаплін відчув, що вони перестаралися, переграли та перебільшили почуття, каже Марленд.

Тож Чаплін вирішив, що Волоцюга має просто подивитися на Черрілл більш пильно. За словами Марленда, Чаплін якось описав зйомки цієї сцени як "прекрасне відчуття відсутності акторської гри, відчуття перебування поза собою".

"Волоцюга дивиться на дівчину, і йому цікаво, про що вона думає. Це було так чисто".

Через роки після виходу "Вогнів великого міста" Шерілл розповіла Джеффрі Венсу, автору книги "Чаплін: геній кіно", що у Чапліна зазвичай була суха шкіра, але вона відчула, як його долоня стала вологою, коли вони грали цю сцену. "Вона знала, що з ним відбувається щось незвичайне, — розповідає Венс BBC. Вона грала, як він хотів, а він реагував інакше. Він реагував як персонаж".

Одна з головних причин, чому "Вогні великого міста" мають такий резонанс впродовж десятиліть, це рішення Чапліна завершити кінцевий епізод, перш ніж ми зробимо висновок, чим же воно все завершилося.

Романтики твердять, що, попри пошарпаний вигляд і брак грошей у Волоцюги, квіткарка усім серцем приймає його після того, що він для неї зробив.

Але є й інші, хто вважає, що немає жодного шансу, що вони "підуть разом і захід сонця".

"Я взагалі не вважаю, що це романтично, — каже Венс. - Ми бачимо її марнославство, коли до неї повертається зір. Вона дивиться в дзеркало. Чепурить волосся. Вона розчарована, що багатий чоловік — це не він. Коли вона вперше бачить Волоцюгу, вона пирскає і з жалю дає йому гроші".

Перехід від радості, жаху, сорому до захоплення, - гра Чапліна в останні моменти фільму є настільки багатошаровою і тонкою, що глядачі самі можуть вирішувати, що буде далі.

Просто найкращий?

Звичайно, є багато інших претендентів на звання найкращого фінального кадру в історії кіно.

Зруйнована Статуя Свободи у фільмі "Планета мавп", повільне усвідомлення у фільмі "Випускник", зачинення дверей у "Хрещеному батьку", Норма Десмонд з її крупним планом у "Бульварі Сансет", - все це заслуговує на згадку. Але жоден з цих моментів не відтворювали так часто, як останній кадр у фільмі "Вогні великого міста".

Такі різноманітні фільми, як "400 ударів", "Це Англія", "Зникла" та "Місячне сяйво" мають певний борг перед Чапліном, оскільки кожен з них закінчується тим, що персонажі дивляться прямо в камеру.

Фільм Вуді Аллена "Мангеттен" (1979) завершується тим, що головний герой сумно посміхається своїй дівчині Трейсі, після того як вона підтверджує, що їде до Лондона на шість місяців.

Рік потому, у фільмі "Довга Страсна п'ятниця", режисер Джон Маккензі зосередився на тому, як гангстер, якого зіграв Боб Госкінс, переживає різноманітні емоції у швидкій послідовності, усвідомлюючи, що його спіймали вбивці ІРА, та що його збираються вбити.

Навіть кінець мультфільму "Корпорація монстрів" віддає належне "Вогням великого міста". Замість того щоб показати возз'єднання Саллі та Бу після того, як вони, здавалося б, були розлучені назавжди, ми просто бачимо, як він відчиняє двері, озирається навколо, чує, як Бу каже: "Кицю!" та посміхається.

Як це часто буває, ще сильнішими ці моменти робить стислість. Але все одно для неї потрібні години творчості, майстерності та таланту, а також тисячі, а іноді й мільйони доларів, щоб перенести ці сцени на плівку.

І, передусім, це стосувалося самих "Вогнів великого міста". Це був не лише найдорожчий фільм Чапліна – виробничі витрати склали 1,5 мільйона доларів (близько 30 мільйонів доларів у сьогоднішніх цінах). Він витратив роки на створення історії та її зйомки.

Складна простота

Коли 27 грудня 1928 року почалися зйомки "Вогнів великого міста", Чаплін був найвідомішою людиною у світі. Він вибрався з лондонської убогості та став мультимільйонером, який мав повний творчий контроль над своїми фільмами.

Настільки, що, коли за 14 місяців до того вийшов перший звуковий фільм "Джазовий співак", і Голлівуд припинив цікавитися німим кіно, Чаплін зміг наполягти, щоб у "Вогнях великого міста" не було розмов.

"Він був непохитний у тому, що Волоцюга — це герой німого кіно", — каже Венс.

"Але він також знав, що йому потрібно зняти ідеальний фільм. Він відчував, що це єдиний спосіб, завдяки якому глядачі сприймуть німий фільм".

Чаплін настільки хотів зробити "Вогні великого міста" якомога бездоганнішими, що витратив рік на передпродакшн, і зйомки тривали аж до вересня 1930 року.

Перша зустріч Волоцюги з квіткаркою, де вона помилково приймає його за мільйонера, була настільки важливою для Чапліна, що цей фільм досі є рекордсменом Книги Гіннеса за найбільшу кількість відзнятих дублів однієї сцени. Зрештою, він відзняв цю сцену 342 рази.

Але воно було того варте. "Вогні великого міста" здобули в прокаті утричі більше, ніж бюджет фільму, і захоплення глядачів впродовж багатьох років.

За десятиліття, що минули з того часу, "Вогні великого міста" виявилися найвитривалішим та найпривабливішим фільмом Чапліна, хоча гостру сатиру "Новітніх часів", захопливий фінал "Великого диктатора" та культові комедійні сцени "Золотої лихоманки" також пам'ятають і досі.

"Як і романи Діккенса та п'єси Шекспіра, фільми Чапліна то входять, то виходять з моди, — каже Ванс. - Але краса "Вогнів великого міста" полягає в його простоті. І Чаплін знав, що простоти дуже складно досягти".

Силу та поезію "Вогнів великого міста" найкраще підсумовує його фінальний образ сповненого надії Волоцюги, який посміхається, і з кінцівкою якого – вже майже 100 років і десятки тисяч звукових фільмів потому – не може зрівнятися жодна інша стрічка.