"Не залишає відчуття, що бачила його востаннє": як переселенці тікають від обстрілів та чекають тата з Авдіївки

Літня жінка самотньо сидить у центрі допомоги переселенцям в Одесі. Ніна пережила німецькі авіаудари під час Другої світової, і зараз у 91 рік вона знову тікає.

Щодня у гуманітарний центр в Одесі прибувають сотні людей - посилення боїв змушує їх залишати свої домівки біля лінії фронту.

Багато з них, як і Ніна, приїхали з Херсонщини.

"Я не могла спати, - розповідає вона BBC. - Не могла їсти, кругом лунали вибухи".

В її втомлених очах читається виснаження. Під час розмови стає очевидним, що останні кілька тижнів відродили в її пам'яті болючі спогади 80-річної давнини.

"Я хочу померти в мирі, а не на війні", - зітхає Ніна.

У центрі кипить робота, навколо рухаються працівники, напружені під тягарем болю від такої кількості зруйнованих життів.

У центрі допомоги пропонують їжу, одяг і медичну допомогу. Також переселенцям надають безплатне житло. Багато з них не мають навіть найнеобхіднішого – тільки те, у чому приїхали.

Валентина тримає в руках невеликий пакет з речами, кілька днів тому вона втекла з Херсонщини, яка досі частково окупована російськими військами. Каже, що залишатись там було неможливо.

"Дуже важка ситуація, обстрілювали, бомбили. Особливо прибережну зону, перебувати там було неможливо. Постійно лунала повітряна тривога. Було дуже важко і страшно. Ми не могли спати по ночах і постійно сиділи у сховищі".

Коли ж від обстрілів постраждала місцева дитяча лікарня, жінка вирішила виїхати.

"Мені допомогли волонтери. Щодо речей, то я взяла тільки найнеобхідніше".

Російські війська практично щодня обстрілюють деокуповану частину Херсонщини, зокрема обласний центр. Але останнім часом, за даними місцевої влади, авіаудари посилились - особливо в населених пунктах уздовж лінії фронту.

"Кілька місяців тому ми отримували одну-дві авіабомби на день. Зараз їх 40", - каже речник Херсонської ОВА Олександр Толоконніков.

За його словами, в останні тижні кількість артилерійських, танкових та мінометних обстрілів збільшилася вдвічі.

Він додає, що багато місцевих психологічно адаптувалися і звикли до життя під вогнем. І згадує, як кілька місяців тому в одну з лікарень влучив снаряд, внаслідок чого загинув молодий лікар, який перший день вийшов на роботу після університету.

Неподалік від місця події, за словами Толоконнікова, він бачив на вулицях людей, які на тлі обстрілів просто розвертались і спокійно йшли в іншому напрямку.

"Деякі люди більше навіть оком не ведуть".

Посилення обстрілів Херсонщини, найімовірніше, пов'язане з українським контрнаступом. Попри повільний прогрес, у деяких частинах регіону українські війська просунулися вперед.

Станом на ранок 6 листопада Херсонщину обстріляли понад 130 разів, майже 20 обстрілів прийшлися на обласний центр.

По середмістю Херсона у неділю ввечері росіяни поцілили ракетою.

Жодної звістки

Росіяни зазнають втрат на всіх фронтах, але гинуть і українські військові.

Чоловік Дар'ї пішов у армію в травні, а нещодавно його перекинули під Авдіївку, де зараз тривають запеклі бої.

Він довго не хотів говорити, куди його переводять, щоб не хвилювати дружину, але пообіцяв, що за кілька днів обов'язково зателефонує.

Це було два тижні тому. Відтоді від нього – жодної звістки.

"Ми одружені 26 років, і до війни завжди були разом, розлучалися максимум на тиждень", — каже Дар'я з блідим від хвилювання обличчям, коли ми розмовляємо біля одеської набережної.

Вона дістає телефон і показує їхні сімейні фото: ось вони вдвох з чоловіком, на іншому знімку - з двома дорослими доньками на святкуванні дня народження.

Дар'я постійно згадує прощання з чоловіком.

"Він зайшов у маршрутку, а я довго стояла і плакала. Я не знала, куди він їде, і коли я його тепер побачу. Мене постійно не залишає відчуття, що я бачила його востаннє".

"Дуже сподіваємось, що з ним все гаразд", — каже Дар'я.

Вона дивиться на похмуре море під сірими хмарами.

Хід цієї війни продовжує змінюватись. А країна тим часом охоплена горем і страхом.

Додатковий репортаж Анастасії Левченко.