Як фільм "Містер Ніхто проти Путіна" показав правду про зомбування російських дітей щодо війни проти України

У фільмі "Містер Ніхто проти Путіна", заснованому на зйомках уроків "патріотичного виховання" в провінційній російській школі, показана картина мілітаризації російської освіти при байдужості вчителів і дітей. Але чи працює пропаганда насправді та що відбувається, коли шкільні настанови йдуть всупереч батьківському вихованню?

Коли восьмирічного Максима (імена героїв змінені на їхнє прохання) запитують, що йому розповідали на "Розмовах про важливе" - уроках патріотичного виховання, запроваджених у Росії у 2022 році, він тягне: "Нууууу… як не сваритись. Про видатних людей типу Пушкіна". Потім згадує: було щось про сучасні технології - машини, роботи, танки та лазертаг.

"Так можна вчитися, готуватися до війни!" - пожвавлюється він.

Максим знає, що його мама Марина погано ставиться до вторгнення Росії в Україну - бо, за його словами, "не любить війну". Але ця тема все менше обговорюється в сім'ї - тому що Максим "може випадково ляпнути щось геть небезпечне" поза домом, каже Марина.

"Звичайно, мені тривожно, що… активна антивоєнна позиція може привернути непотрібну увагу", - зізнається вона.

Незабаром після початку повномасштабної війни у ​​2022 році російська влада взялася за школярів: запровадили обов'язкові ритуали з підняттям прапора та виконанням гімну, обов'язкові уроки "Розмови про важливе", переписали підручники історії, додавши серед іншого інтерпретацію сучасних подій, у тому числі російське вторгнення в Україну.

Група російських експертів у своєму дослідженні зазначає, що школа все менше виглядає як простір для навчання і все більше - як середовище, яким керують згори, де виховання, лояльність та уніфікація стають не менш важливими за знання.

Сліпий патріотизм

Ніна (її імʼя також змінено), мама першокласниці з Москви, стурбована пропагандою у школах. При цьому дізнатися, що конкретно розповідають її дитині на "Розмовах про важливе", їй не вдається.

Вчителька не вдається в деталі, донька теж мало що пояснює: "Вона весь час каже: я не пам'ятаю. Мені вдалося випитати в неї, що там були теми про злодійство, про повагу. Тобто не те, щоб там суцільно була напхана пропаганда", - каже Ніна.

Обговорення культурних тем та цінностей або виконання гімну в школах є й у деяких демократичних країнах. Це цілком може бути частиною "конструктивного" патріотизму, який заохочує критику влади, якщо ця критика може призвести до позитивних змін у країні, кажуть дослідники.

Проте патріотизм перетворюється на "сліпий", коли любов до своєї країни забороняє моральну оцінку її дій.

Якось на уроці дійсно порушили питання про те, що таке патріотизм, каже Ніна. "Це коли треба захищати свою країну", - пояснили дітям.

Ніна дала дитині альтернативну думку: "Я сказала, що любов до батьківщини - це і коли ти сміття прибираєш, поважаєш людей навколо тебе. Що це не обов'язково війна та захист батьківщини".

"Розмови про важливе" - не єдиний інструмент в арсеналі вчителів. Так, наприклад, дітей змушують збирати посилки на фронт та робити з консервних бляшанок окопні свічки. А з 2022 року проводиться всеросійська акція – напиши листа солдату.

"У нас у школі раз у якийсь період часу потрібно приносити цукерки, серветки для відправлення на фронт, ще щось для військових здавати", - розповідає 13-річна Юля (імʼя змінено) з Петербурга.

Вона росте в антивоєнно налаштованій сім'ї разом із сестрою, тому такі ситуації дівчаток дратують.

"Але ж ми ніколи не носимо, і нас за це не карають. Листи для військових дуже часто просять. Але всі до цього ставляться так: заберіть листа і все, не чіпайте мене".

"Я не знаю, що мені написати, щоб до мене потім не чіплялися. Тому я пишу на кшталт: "Бажаю тобі мирного неба над головою. Не помри, будь здоров", - знизує плечима Юля.

Не поміщати дитину між двох вогнів

Клас, у якому навчається донька москвички Ніни, бере участь у програмі патріотичного виховання "Орлята Росії". Він існує за підтримки "Руху Перших" - фактично сучасної піонерії для старших дітей.

Це факультатив, ходити на нього не обов'язково, але Ніна з чоловіком не має можливості забирати дитину зі школи раніше: обидва сильно зайняті на роботі.

До 23 лютого - дня російської армії - доньці задали вивчити чотиривірш про "славну армію", і Ніна вирішила забрати її до свята, хоча донька засмутилася.

"Моя дитина прив'язана до педагога, до класу. Вона все це любить, їй прикольно!" - розповідає Ніна.

Вона боїться, що в майбутньому від таких ситуацій буде більше шкоди, ніж користі: донька почуватиметься самотньою і не зможе влаштуватися в колективі.

Побоювання Ніни цілком виправдані. Одна з важливих стадій розвитку дитини - бути прийнятою в соціумі, у колі однолітків, "бути там молодцем", каже російська психотерапевтка Анастасія Рубцова. І, можливо, краще, якщо батьки не ускладнюватимуть йому завдання, розмірковує вона.

Рубцова пропонує не поміщати дитину між двох вогнів і діяти м'якше: говорити з дитиною про безперечні загальнолюдські цінності. "Щоразу повторювати дитині, що людське життя нескінченно цінне. Що війна ніколи не є способом вирішення проблем", - пропонує вона.

"Знайомі" фейки

В останні місяці зусилля з патріотичного виховання торкнулися дітей молодшого віку. Міністерство освіти анонсувало створення переліку "правильних", таких, що відповідають "традиційним російським цінностям", ігор та іграшок для дитячих садків.

Водночас у стандартах дошкільної освіти пропишуть "посилення виховної складової" у дитячих садках, частиною якого, ймовірно, стануть "Добрі ігри" - заняття, на яких діти "в ігровій формі стикатимуться з історією країни, з історією своєї сім'ї".

Діти дошкільного віку чутливі до навіювання, і не лише з боку батьків, а й з боку вихователів у дитячих садках і навіть інших дітей: дошкільнята нерідко погоджуються з одностайною, але неправильною відповіддю однолітків.

В рамках одного з досліджень у дитячому садку розповідали історії про дуже добру, але дуже незграбну людину, яка вічно все псує. Потім цю людину запрошували до групи, але вона не робила нічого поганого.

3-4-річним дітям після цього ставили питання, і багато хто стверджував, що ця людина забруднила іграшку або порвала книгу, а деякі говорили, що самі це бачили. Але таких відповідей було помітно менше у віковій групі 5-6 років.

Однак це не означає, що стійкість до навіювання прямо пропорційна до віку. У 2008 році американські дослідники провели експеримент із 52 дітьми віком від 5,5 до 7,5 років. Дітям читали короткі вигадані історії, в які були інтегровані як правильні, так і хибні факти про світ.

Виявилося, що діти старше семи років частіше запам'ятовували та відтворювали помилкові факти. Автори пояснили це так: правильна інформація частіше спиралася на вже наявні знання, а хибна краще запам'ятовувалась у старших дітей як нова.

"У дошкільнят та молодших школярів таке еволюційне завдання: їм треба зрозуміти, як влаштований світ і як у цьому світі виживати. Їм сказали, що війна – це добре, отже, війна – це добре", – каже психотерапевтка Анастасія Рубцова.

У минулорічному дослідженні вчені перевіряли, як підлітки 11–14 років і дорослі відрізняють справжні заголовки новин від фейкових. З'ясувалося, що здатність до такої оцінки з'являється приблизно до 12 років, хоча дорослі все одно справлялися краще.

Але якщо учасникам різного віку до початку тесту вже показували певні заголовки, то на самому тесті вони частіше вважали цю інформацію правдивою.

Виходить, якщо інформація здається нам "знайомою", вона викликає більше довіри у всіх вікових груп - це може робити пропаганду цілком ефективною, якщо вона повторюється з достатньою старанністю.

Підлітки при цьому можуть бути особливо вразливими до "військово-патріотичного" виховання.

Один із елементів дорослішання - це вміння контролювати свої агресивні імпульси, а пропаганда, яка каже, що війна та насильство - це прийнятно і навіть добре, пропонує підлітку простий вихід, каже Анастасія Рубцова.

"У нормальному житті підліток змушений був би якось вчитися домовлятися, - міркує вона. - Витримувати свою агресію, використовувати слова, шукати компроміси. А тут йому дається індульгенція не домовлятися, а одразу бити в морду".

Потрібно змусити

Не всі дослідження беруть до уваги генетику поведінки - науку про те, якою мірою на характер, мислення, психіку та цінності людини впливає спадковість.

Наприклад, одне дослідження на близнюках підтвердило, що віком від дев'яти до 17 років на формування політичних установок найсильніше діє середовище - наприклад, сім'я, друзі, школа. Але в ранньому дорослому віці стає помітнішим генетичний внесок.

У дослідженні політичні погляди однояйцевих близнюків після 20 років починали сильніше збігатись, ніж у різнояйцевих.

Діти та підлітки дійсно сприйнятливі до нав'язаних середовищем установок, каже професорка Емілі Віллоубі, дослідниця в галузі генетики поведінки.

"Маленькі діти сприйнятливіші до повідомлень, заснованих на авторитеті, і до ритуалів, тоді як підлітки сильніше реагують на норми однолітків, - каже вона. - Але ключове питання - наскільки довговічними є ці ефекти".

На думку Віллоубі, такі установки зберігаються довше, якщо їх підтримують не лише в школі, а й удома, серед друзів та інших значущих для людини спільнотах. Якщо після школи середа змінюється, згодом ці установки можуть ослабнути.

Але так відбувається не завжди. Проведене в 2016 році дослідження нацистської індоктринації з'ясувало, що ефект може бути помітний навіть через півстоліття.

Автори вивчали антисемітські установки - найбільш впроваджуваний елемент ідеології Третього рейху.

Виявилося, що серед людей, які народилися в 1930-х роках, близько 10% відносяться до категорії переконаних антисемітів, - це майже втричі більше, ніж серед народжених після 1950 року, і більш ніж удвічі більше, ніж серед народжених у 1920-х і 1940-х.

Більше того, дослідники з'ясували, що головним інструментом цього впливу стала саме школа, а не засоби масової інформації.

"Можливо, це частково пов'язано з сильнішою ідеологічною мобілізацією того періоду і ширшим соціальним середовищем, яке його підкріплювало", - припускає доктор Йонна Алава з університету Гельсінкі.

За словами професорки Віллоубі, більшість досліджень все ж таки показує, що сімейний вплив глибший, триваліший і посилюється за рахунок генетичної складової.

"Коли батьки активно не згодні з інституційними посланнями, у довгостроковій перспективі зазвичай переважає сімейний вплив, - каже вона. - Хоча те, наскільки це зберігається в умовах, де держава контролює більшість джерел інформації та майже не залишається конкуруючих наративів, - важливе та відкрите питання".

Російські чиновники, мабуть, розуміють це. За роки війни у ​​Росії стали недоступні всі найпопулярніші західні соцмережі, заблоковані незалежні ЗМІ. Залишаються тільки підконтрольні державі медіа і схвалені владою російські інструменти інтернет-спілкування, зокрема месенджер "Макс", який активно нав'язують.

"Нас переконували, що це безпечний месенджер. Але однокласників непокоїть, що за ними стежать: навіть якщо вони не роблять нічого нелегального, все одно це якось не дуже, - каже школярка із Санкт-Петербурга Юля. - Наш клас тоді мало не довів класного керівника, і вона сказала, що для її безпеки, для збереження посади їй треба нас змушувати його завантажувати".

Переконання чи конформізм?

Росія - не єдина країна, де влада намагається насаджувати пропаганду в школах. Наприклад, у 2000-х роках Китай проводив реформу освіти - тоді в школах з'явилися нові підручники з "правильними" поясненнями, а старшокласників змусили слухати курс політичної освіти.

Торішнє дослідження наслідків цієї реформи показало, що ці зусилля справді призвели до більш позитивного сприйняття китайської системи управління та зростання скептицизму до вільного ринку.

Однак автори та наступні огляди відзначають: зміни яскравіше виявляються у декларованих поглядах, ніж у реальній поведінці.

Доктор Алава вважає, що найближчий до сучасної Росії приклад - це пізній Радянський Союз: "До 1980-х років порівняно мало хто дійсно вірив в офіційну ідеологію, хоча патріотичне та ідеологічне виховання в школах залишалося дуже масштабним".

"Закриття в Росії опозиційних ЗМІ, запровадження всеосяжних законів про цензуру та фактичне знищення політичної конкуренції - все це явні ознаки того, що режим цікавить не так переконання, як конформізм", - вважає професор Дж. Пол Гуд, завідувач кафедри російських досліджень у Карлтонському університеті в Канаді.

У 2016 році Гуд проводив дослідження фокус-груп у російських регіонах: за його словами, вже тоді студенти вміло відтворювали кремлівські патріотичні наративи, але багато хто робив це з усмішками.

Пропаганда, замовлення опитування громадської думки, сфальсифіковані вибори разом сприяють появі "спіралей мовчання", каже Гуд. Складається враження, що всі довкола - патріоти, а відкрита незгода стає ризикованою, додає професор.

Однозначно виміряти успіх виховних та освітніх програм, які влада нав'язує сучасним російським дітям, неможливо.

Згідно з минулорічним опитуванням Всеросійського центру вивчення громадської думки, патріотично налаштовані в Росії 99% молоді у віці 18-24 років. Така цифра є нереалістичною для дослідження, в якому респонденти відповідають чесно.

2023 року влада спростила для молоді підписання контрактів з міноборони - тепер на війну можна потрапити, дочекавшись 18-річчя. У коледжах та вишах пропаганда стає агітацією - з кінця минулого року по всій країні студентів активно вербують, зокрема, до військ безпілотних систем.

Хтось іде воювати із фінансових міркувань, але для деяких учорашніх школярів служба стає мрією.

Активна пропаганда в освітніх установах, таким чином, стає для держави інструментом поповнення величезних втрат армії. Від тих, хто не готовий ризикувати життям, Кремлю достатньо бачити демонстративну лояльність, вважають дослідники.

І справді: люди в Росії, зокрема підлітки, звикають мовчати. Сестри Мая і Юля з Петербурга розповідають, що говорити про війну в школі не прийнято. І це при тому, що на "Розмовах про важливе" СВО, як у Росії офіційно називають війну в Україні, часто згадують.

"У нас "Розмови про важливе" проводить класний керівник. Вона ставить тему: припустимо, милосердя, що це таке. Починає розбирати цю тему і потім каже, що типу ось милосердя виявляють наші воїни на СВО, - розповідає Мая. - СВО приплітають дуже часто, буквально на кожному уроці".

Але між собою учні не розмовляють про це майже ніколи. На "Розмовах" не лише сестри, а й, за їхніми словами, їхні однокласники нудьгують, просто чекаючи, коли це закінчиться.

Різниця у поглядах не заважає дружбі з однолітками, бо гострі теми ніхто просто не порушує, кажуть дівчатка.

Маї було десять, коли почалася велика війна. "Мене це турбувало в дитинстві, я думала, що не дружитиму з тим, хто за війну, хто Путіна підтримує, - згадує вона той час. - Ну, а зараз усі так нейтрально поводяться, що й нормально".