"Ще напишу про ВВ". Як вокаліст Мертвого півня Рокецький розповів історію Братів Гадюкіних

Книга "Всьо чотко!" Сергій Кузьмінський і "Брати Гадюкіни" стала переможцем в номінацій Книга року ВВС - Есеїстика 2024. Юрій Рокецький зібрав величезну кількість матеріалів про музикантів і перетворив їх на захопливе дослідження на чотири сотні сторінок.

Його книга зібрала багато схвальних відгуків серед тисяч шанувальників таланту фронтмена "Брати Гадюкіни" Сергія Кузьмінського, який переміг залежність від наркотиків, проте не зміг подолати рак і помер у 2009 році.

Сам автор теж є музикантом і зараз виступає у складі відомого гурту "Мертвий півень" замість Міська Барбари, який помер в 2021 році.

BBC: Ваша книга про фронтмена гурту "Брати Гадюкіни" Сергія Кузьмінського може сприйматися як цікавезна, але дуже трагічна історія української рок-зірки. Безгрошівʼя, підпілля, наркотики та запізніла слава. Що українська рок-музика втратила зі смертю музиканта?

Юрій Рокецький: Щонайменше кілька чудових та несподіваних альбомів у різних стилях музики. Цілком вірогідно, це була б електронна музика, але за певних обставин це б міг бути і новий альбом "Гадюкіних", що вже багато.

Щодо трагізму, то це дуже повчальна історія про вчинки та їхні наслідки. Зате чесно.

BBC: У вашій книзі є епізод, як Кузя на цвинтарі у Парижі довго шукає могилу лідера "The Doors" Джима Моррісона. Кузя дуже любив його, але тексти в Кузі зовсім інші - смішні, вони як пародія на радянщину. Чому Кузя - меломан, людина з чутливою душею - не намагався хоча б інколи творити щось загадкове і абстрактне як Моррісон?

Юрій Рокецький: Кузя зовсім не намагався сліпо наслідувати своїх музичних кумирів, тим більше їх у нього було багато. Як на мене, в творчості йому була ближче блюзова естетика "Роллінгів" або постіронія Заппи, ніж понура філософія Моррісона.

Фішкою Кузьмінського був саме стьоб над радянською системою цінностей, яка була багато в чому абсурдною. Крім того, він створив власну текстову стилістику, яку потім намагались копіювати інші, тобто він більше творець, ніж імітатор.

BBC: Ризикну трохи про особисте. Перший раз я почув "Братів Гадюкіних" ще у 90-ті, коли служив на Тихоокеанському флоті. Вони разом з гуртом ВВ стали ковтком свіжого повітря з далекої України, за якою я тужив. Потім почув гурт "наживо" вже серед виступів гостей на фестивалі "Червона Рута" у Севастополі. Тоді у 1995 році проросійські ЗМІ вороже писали: "рок невозможно исполнять на украинском языке!" А я казав своїм місцевим друзям-меломанам: ось слухайте, це "Гадюкіни"! Це крутий рок українською, замішаний, як і годиться, на блюзі! Мені тоді здавалося, що це класний гурт для підйому українського духу. А от зараз почитав книгу і подумав, що сам Кузя, мабуть, і не був українським патріотом. Він змальований як космополіт. То ким він був і чому?

Юрій Рокецький: Він цілком щиро зізнавався, що є людиною аполітичною і байдужою до влади, але думаю, це була більше "відмазка" для преси. Його пізні "живі щоденники" в інтернеті свідчать, що він цікавився політичними подіями, які відбувались в Україні і навіть погодився зіграти декілька електронних сетів, аби відчути атмосферу нової реальності.

Це зрештою призвело до реюніону "Гадів" 2006 року. Також низка його пісень початку 90-х свідчить про роздуми на соціально-політичні і навіть історичні теми.

Втім, найкраще, мабуть, його характеризує фраза - з віком я зрозумів, що мені п...й де жити, аби інтернет добре тягнув (сміється. - Ред.).

BBC: Ви дуже делікатно натякнули у своїй книзі, що у тих, хто любив рок у ті далекі часи, і тими, хто любив естраду, наприклад, Назарія Яремчука, були зовсім різні музичні смаки. Чому зараз в Україні намагаються не торкатися цієї теми? Пишуть узагальнено, що українська культура намагалася пробити собі шлях в радянських умовах…

Юрій Рокецький: Зараз спостерігається цікаве явище: наше суспільство у безпрецедентному потязі до занурення у власну культуру прекрасно толерує і "Гадюкіних", і Яремчука. Принаймні я так відчуваю. Фільм про Назарія отримав величезну кількість позитивних відгуків, а ось книга про Братів взяла книжковий конкурс BBC.

BBC: Як вам вистачило терпіння назбирати так багато документального матеріалу? Не хотілося кинути цю працю, яка тривала стільки років? Чому продовжували?

Юрій Рокецький: Я людина хоча й лінива, але вперта. І будь-яка незакінчена справа для мене - це червʼяк сумління (сміється. - Ред.). Дуже додало натхнення на певному етапі підписання контракту з "Нашим форматом" (видавництвом, яке випустило книгу. – Ред.).

BBC: Ви зараз вокаліст в гурті "Мертвий півень" - це реалізація вашої мрії? Вас дуже тягне в "олдові" часи? Якщо так, то чому?

Юрій Рокецький: Насамперед - це велика честь, бо "Півні" є де-факто важливою частиною нашої музичної культури. І це, безумовно, величезна насолода співати їхні пісні на концертах.

Тому, у певному сенсі, це здійснення мрії, хоча набагато більше я мрію створити з ними багато хорошого матеріалу. Мене не тягне в "олдові" часи. Я людина доволі прагматична і сучасна, але я люблю атмосферу "старих добрих часів" в музиці, літературі і т.д. - чисто естетично.

BBC: Яка музика, крім "Гадюкіних", сформувала вас як музиканта? А тепер виходить, що як і дослідника історії музики?

Юрій Рокецький: Я "бітломан" і фан Джона Леннона. Beatles дали можливість любити і усю іншу музику: Led Zeppelin, Queen, Rolling Stones і т.д. Я ріс на західному рок-н-ролі та народних піснях, тому мені легко було розібратись, що до чого і в українському рок-н-ролі.

BBC: Дуже люблю Львів. І через вашу книгу захотілося піти на Гоголя,14 і подивитися на будинок дитинства Кузьмінського, глянути на його могилу на Личаківському.

Юрій Рокецький: Я теж. Львів - один із ключових топонімів книги, без його поживного культурного середовища Кузя б не став тим, ким він став. А квартиру Кузьмінських на Гоголя, на жаль, вже продали.

BBC: Ви відчуваєте, що ваша книга створила справжню українську легенду рок-музики? Чи яка ж тоді була мета?

Юрій Рокецький: Насправді, метою було чесно розповісти історію унікальної людини. А ще, поділитися любовʼю, яку я сам відчуваю до творчості "Гадюкіних" і, зокрема, Кузі. Чи створила книга легенду, думаю, має дати відповідь читач.

BBC: Чому потрібні такі глибокі музичні дослідження, як їх читає сучасна українська молодь?

Юрій Рокецький: Тому що вони розширюють горизонти знань про значущих людей. Молодь зараз особливо активно цікавиться історією української музики, тому це не може не тішити.

BBC: Що ще напишете?

Юрій Рокецький: Книгу про гурт "ВВ", яка буде: ой, якою цікавою!