Соцмережі допомагають молоді виходити на протести. Але чому вони часто невдалі

    • Author, Луїс Барручо, Тесса Вонг
    • Role, ВВС

Від Марокко до Мадагаскару, від Парагваю до Перу - хвиля молодіжних протестів охопила світ. Представники покоління Z, люди від 13 до 28 років, висловлюють своє невдоволення чинній владі та прагнуть змін.

Крім молодості учасників, об'єднує ці рухи і те, що вони виникають і підживлюються завдяки соцмережам.

Проте експерти попереджають, що саме це може стати і причиною їхнього краху.

Протести через перебої з електрикою і водою призвели до падіння уряду на Мадагаскарі. Демонстрації проти корупції і непотизму - до відставки прем'єр-міністра в Непалі.

У Перу натовпи молодих людей разом із водіями автобусів і таксі йдуть до будівлі конгресу, висловлюючи гнів з приводу корупційних скандалів і усе більшої нестабільності.

В Індонезії працівники протестують проти скорочення соціальних виплат.

А в Марокко проходять найбільші за останні роки антиурядові мітинги. Протестувальники вимагають покращення системи охорони здоров'я та освіти, засуджуючи багатомільярдні витрати на будівництво стадіонів до чемпіонату світу.

У всіх цих рухах соцмережі відіграли центральну роль. Вони стали майданчиком для історій, солідарності, координації дій та обміну досвідом.

Однак, як зазначає Джанджира Сомбатпунсірі з Німецького інституту глобальних і регіональних досліджень, це лише останні з "15-річної хвилі протестів, які очолила молодь та які були сформовані "цифровим зв'язком".

Ця хвиля включає Арабську весну 2010-2011 років, "Захопи Волл-стріт" 2011 року, рух "Індіньядос" проти жорсткої економії в Іспанії, а також продемократичні демонстрації в Таїланді (2020-2021), Шрі-Ланці (2022) та Бангладеш (2024).

"Корупція стає відчутною"

Стівен Фелдстайн, старший експерт американського аналітичного центру Фонд Карнегі за міжнародний мир, простежує це явище ще далі, починаючи з ключової ролі SMS-повідомлень під час Другої народної революції 2001 року на Філіппінах.

"Молодь, яка використовує технології для організації масових рухів - далеко не нове явище", - зазначає він.

Але зараз різниця полягає в рівні розвитку технологій: використання смартфонів, соцмереж, месенджерів, а останнім часом і штучного інтелекту, спростило процес мобілізації людей.

"Це те, з чим вони [покоління Z] виросли. Так вони спілкуються, - каже Фелдстайн. - Те, як це покоління самоорганізовується, - це природний прояв".

Фото і дописи сьогодні поширюються далі та швидше, ніж раніше, посилюючи як гнів, так і солідарність.

Афіна Чаранн Престо, соціологиня із Австралійського національного університету, каже, що "соцмережі перетворили те, що може виглядати як допис про стиль життя, в політичні свідчення і заклик до дії".

"Корупція часто здається абстрактною, коли про неї говорять у звітах чи судах, але коли її бачать на екранах своїх пристроїв, вона стає відчутною", - продовжує вона.

"Маєтки, спортивні автомобілі, пакети з дорогих бутиків - розрив між привілеями еліти і повсякденними труднощами звичайних людей сприймається як особиста образа, а структурне та абстрактне поняття корупції розкладається на видимі компоненти".

Саме так сталося в Непалі у вересні, коли протести спалахнули після публікації в інстаграмі фотографії сина політика, який позує поруч із різдвяною ялинкою, зробленою із коробок люксових брендів. Аналогічна ситуація трапилася і на Філіппінах.

"Як і в Непалі, це викликало відгук у філіппінської молоді, тому що наочно показало те, що вони і так знали, - політична еліта живе в розкоші, - каже Престо. - А у випадку з Філіппінами ця розкіш напряму забезпечується тим, що політики крадуть гроші, призначені для проєктів із боротьби з повенями, в яких усе частіше тонуть філіппінці".

Соцмережі також зробили можливим обмін протестними тактиками через кордони.

Хештег MilkTeaAlliance, паназіатська демократична мережа, що виникла в результаті протестів у Гонконгу в 2019 році, стала точкою збору для активістів у М'янмі (раніше відомої як Бірма), Таїланді та за її межами.

Таїландські протестувальники, наприклад, запозичили гонконзьку стратегію "будь як вода". Вони оголошували про мітинги, а в останній момент змінювали їхнє місце через канали в телеграмі, збиваючи з пантелику поліцейських.

"Ця тактика допомагала громадянам уникнути стеження і арештів", - говорить Сомбатпунсурі.

Палка з двома кінцями

У міру розповсюдження онлайн-дисидентства, багато авторитарних режимів відповіли цензурою і силовим придушенням.

Але експерти попереджають, що такі репресії часто дають зворотний ефект, провокуючи ще масовіші протести, особливо коли кадри насильства, які потрапили в прямий ефір, викликають хвилю суспільного гніву.

Репресії в Бангладеш в 2024 році - яскравий тому приклад. Уряд партії "Авамі Ліг" виключив інтернет, арештував дисидентів згідно з законом про цифрову безпеку і відкрив вогонь по активістах.

Але один кадр, на якому був зафіксований застрелений поліцією студент Абу Саєд, перетворив його на мученика і викликав нові хвилі протестів.

Подібні сценарії розгорталися на Шрі-Ланці, в Індонезії і Непалі, де вбивства демонстрантів викликали обурення, призводили до посилення вимог, а іноді й до падіння урядів.

Хоча соцмережі посилюють рухи, вони водночас роблять їх більш піддатливими до фрагментації і вразливими до репресій.

Відсутність лідерів забезпечує "гнучкість і відчуття рівності", каже Сомбатпунсірі. При цьому, каже вона, це може зробити групи вразливими для агентів панівного режиму, насильства чи зміни порядку денного.

У Таїланді, де зберігається монархія, онлайн-дебати розкололи продемократичний рух 2020 року. Поява хештегів, от як RepublicOfThailand та дописів із комуністичною символікою відштовхнули потенційних союзників. У

Непалі та Бангладеш погано організовані демонстрації час від часу переростали в насильство.

"З моменту Арабської весни режими запровадили системи нагляду на основі ШІ, посилили цензуру та прийняли репресивні закони, змушуючи активістів діяти в умовах постійного ризику", - каже Сомбатпунсірі.

Експерти також обговорюють довгострокові наслідки протестів, організованих через соцмережі.

Згідно з дослідженням Гарвардського університету 2020 року, в 80-х і 90-х роках 65% мирних протестів були успішними, але в період із 2010 по 2019 рік цей показник знизився до 34%.

"Навіть коли масові рухи приводять до зміни урядів чи режимів, довгострокові перетворення зовсім не гарантовані", - каже Сомбатпунсірі.

"Протести можуть переростати в громадянські війни, як це сталося в Сирії, М'янмі та Ємені, підштовхуючи фракції до боротьби за владу. Або ж автократи можуть повернутися і зміцнити свій вплив, от як в Єгипті, Тунісі та Сербії, якщо реформи не змогли зруйнувати усталені структури колишніх режимів".

"Не призначені для довгострокових змін"

"За своєю суттю [соцмережі] не призначені для довгострокових змін, - каже Фельдстайн. - Ви покладаєтеся на алгоритми, обурення і хештеги, щоб підтримати рух".

"Зміни вимагають, щоб люди знайшли спосіб перейти від розрізненого онлайн-руху до руху з довгостроковим баченням, зі зв'язками як в цифровому, так і в фізичному просторі", - додає він.

Експерти підкреслюють необхідність "гібридних стратегій".

"Ці стратегії повинні поєднувати онлайн-активізм з такими традиційними формами протесту, як страйки і мітинги, - каже Сомбатпунсірі. - Не менш важливі широкі альянси, які зміцнюють співпрацю між громадським суспільством, політичними партіями, інституційними структурами та онлайн-рухами".