Соцмережі допомагають молоді виходити на протести. Але чому вони часто невдалі

Від Марокко до Мадагаскару, від Парагваю до Перу - хвиля молодіжних протестів охопила світ. Представники покоління Z, люди від 13 до 28 років, висловлюють своє невдоволення чинній владі та прагнуть змін.

Крім молодості учасників, об'єднує ці рухи і те, що вони виникають і підживлюються завдяки соцмережам.

Проте експерти попереджають, що саме це може стати і причиною їхнього краху.

Протести через перебої з електрикою і водою призвели до падіння уряду на Мадагаскарі. Демонстрації проти корупції і непотизму - до відставки прем'єр-міністра в Непалі.

У Перу натовпи молодих людей разом із водіями автобусів і таксі йдуть до будівлі конгресу, висловлюючи гнів з приводу корупційних скандалів і усе більшої нестабільності.

В Індонезії працівники протестують проти скорочення соціальних виплат.

А в Марокко проходять найбільші за останні роки антиурядові мітинги. Протестувальники вимагають покращення системи охорони здоров'я та освіти, засуджуючи багатомільярдні витрати на будівництво стадіонів до чемпіонату світу.

У всіх цих рухах соцмережі відіграли центральну роль. Вони стали майданчиком для історій, солідарності, координації дій та обміну досвідом.

Однак, як зазначає Джанджира Сомбатпунсірі з Німецького інституту глобальних і регіональних досліджень, це лише останні з "15-річної хвилі протестів, які очолила молодь та які були сформовані "цифровим зв'язком".

Ця хвиля включає Арабську весну 2010-2011 років, "Захопи Волл-стріт" 2011 року, рух "Індіньядос" проти жорсткої економії в Іспанії, а також продемократичні демонстрації в Таїланді (2020-2021), Шрі-Ланці (2022) та Бангладеш (2024).

"Корупція стає відчутною"

Стівен Фелдстайн, старший експерт американського аналітичного центру Фонд Карнегі за міжнародний мир, простежує це явище ще далі, починаючи з ключової ролі SMS-повідомлень під час Другої народної революції 2001 року на Філіппінах.

"Молодь, яка використовує технології для організації масових рухів - далеко не нове явище", - зазначає він.

Але зараз різниця полягає в рівні розвитку технологій: використання смартфонів, соцмереж, месенджерів, а останнім часом і штучного інтелекту, спростило процес мобілізації людей.

"Це те, з чим вони [покоління Z] виросли. Так вони спілкуються, - каже Фелдстайн. - Те, як це покоління самоорганізовується, - це природний прояв".

Фото і дописи сьогодні поширюються далі та швидше, ніж раніше, посилюючи як гнів, так і солідарність.

Афіна Чаранн Престо, соціологиня із Австралійського національного університету, каже, що "соцмережі перетворили те, що може виглядати як допис про стиль життя, в політичні свідчення і заклик до дії".

"Корупція часто здається абстрактною, коли про неї говорять у звітах чи судах, але коли її бачать на екранах своїх пристроїв, вона стає відчутною", - продовжує вона.

"Маєтки, спортивні автомобілі, пакети з дорогих бутиків - розрив між привілеями еліти і повсякденними труднощами звичайних людей сприймається як особиста образа, а структурне та абстрактне поняття корупції розкладається на видимі компоненти".

Саме так сталося в Непалі у вересні, коли протести спалахнули після публікації в інстаграмі фотографії сина політика, який позує поруч із різдвяною ялинкою, зробленою із коробок люксових брендів. Аналогічна ситуація трапилася і на Філіппінах.

"Як і в Непалі, це викликало відгук у філіппінської молоді, тому що наочно показало те, що вони і так знали, - політична еліта живе в розкоші, - каже Престо. - А у випадку з Філіппінами ця розкіш напряму забезпечується тим, що політики крадуть гроші, призначені для проєктів із боротьби з повенями, в яких усе частіше тонуть філіппінці".

Соцмережі також зробили можливим обмін протестними тактиками через кордони.

Хештег MilkTeaAlliance, паназіатська демократична мережа, що виникла в результаті протестів у Гонконгу в 2019 році, стала точкою збору для активістів у М'янмі (раніше відомої як Бірма), Таїланді та за її межами.

Таїландські протестувальники, наприклад, запозичили гонконзьку стратегію "будь як вода". Вони оголошували про мітинги, а в останній момент змінювали їхнє місце через канали в телеграмі, збиваючи з пантелику поліцейських.

"Ця тактика допомагала громадянам уникнути стеження і арештів", - говорить Сомбатпунсурі.

Палка з двома кінцями

У міру розповсюдження онлайн-дисидентства, багато авторитарних режимів відповіли цензурою і силовим придушенням.

Але експерти попереджають, що такі репресії часто дають зворотний ефект, провокуючи ще масовіші протести, особливо коли кадри насильства, які потрапили в прямий ефір, викликають хвилю суспільного гніву.

Репресії в Бангладеш в 2024 році - яскравий тому приклад. Уряд партії "Авамі Ліг" виключив інтернет, арештував дисидентів згідно з законом про цифрову безпеку і відкрив вогонь по активістах.

Але один кадр, на якому був зафіксований застрелений поліцією студент Абу Саєд, перетворив його на мученика і викликав нові хвилі протестів.

Подібні сценарії розгорталися на Шрі-Ланці, в Індонезії і Непалі, де вбивства демонстрантів викликали обурення, призводили до посилення вимог, а іноді й до падіння урядів.

Хоча соцмережі посилюють рухи, вони водночас роблять їх більш піддатливими до фрагментації і вразливими до репресій.

Відсутність лідерів забезпечує "гнучкість і відчуття рівності", каже Сомбатпунсірі. При цьому, каже вона, це може зробити групи вразливими для агентів панівного режиму, насильства чи зміни порядку денного.

У Таїланді, де зберігається монархія, онлайн-дебати розкололи продемократичний рух 2020 року. Поява хештегів, от як RepublicOfThailand та дописів із комуністичною символікою відштовхнули потенційних союзників. У

Непалі та Бангладеш погано організовані демонстрації час від часу переростали в насильство.

Тим часом дослідження показують, що режими починають використовувати цифрові технології проти активістів.

"З моменту Арабської весни режими запровадили системи нагляду на основі ШІ, посилили цензуру та прийняли репресивні закони, змушуючи активістів діяти в умовах постійного ризику", - каже Сомбатпунсірі.

Експерти також обговорюють довгострокові наслідки протестів, організованих через соцмережі.

Згідно з дослідженням Гарвардського університету 2020 року, в 80-х і 90-х роках 65% мирних протестів були успішними, але в період із 2010 по 2019 рік цей показник знизився до 34%.

"Навіть коли масові рухи приводять до зміни урядів чи режимів, довгострокові перетворення зовсім не гарантовані", - каже Сомбатпунсірі.

"Протести можуть переростати в громадянські війни, як це сталося в Сирії, М'янмі та Ємені, підштовхуючи фракції до боротьби за владу. Або ж автократи можуть повернутися і зміцнити свій вплив, от як в Єгипті, Тунісі та Сербії, якщо реформи не змогли зруйнувати усталені структури колишніх режимів".

"Не призначені для довгострокових змін"

"За своєю суттю [соцмережі] не призначені для довгострокових змін, - каже Фельдстайн. - Ви покладаєтеся на алгоритми, обурення і хештеги, щоб підтримати рух".

"Зміни вимагають, щоб люди знайшли спосіб перейти від розрізненого онлайн-руху до руху з довгостроковим баченням, зі зв'язками як в цифровому, так і в фізичному просторі", - додає він.

Експерти підкреслюють необхідність "гібридних стратегій".

"Ці стратегії повинні поєднувати онлайн-активізм з такими традиційними формами протесту, як страйки і мітинги, - каже Сомбатпунсірі. - Не менш важливі широкі альянси, які зміцнюють співпрацю між громадським суспільством, політичними партіями, інституційними структурами та онлайн-рухами".