"Американський спосіб життя має змінитися". Як нафтовий шок змусив президента Ніксона перекроїти час

Коли нафтове ембарго 1973 сколихнуло США і поставило під питання енергетичну безпеку країни, радикальним рішенням президента було змусити громадян починати свій робочий день на годину раніше – навіть у темряві середини зими.

Вислів "весною вперед, восени - назад" може й був корисним способом для американців запам'ятати сезонний ритуал зміни часу, але в січні 1974 року уряд США порушив цю звиклу фразу, запровадивши цілорічний літній час посеред зими.

Ідея полягала в тому, що годинники переведуть на годину вперед на два місяці раніше, ніж зазвичай, хоча це означало, що робочий день починатиметься затемно.

Президент Річард Ніксон оголосив про експеримент у телевізійному зверненні в листопаді 1973 року в рамках надзвичайної ситуації, пов'язаної з кризою постачання нафти.

Цей крок мав заощадити паливо, зменшивши попит на електроенергію світлішими вечорами. Але вранці діти чекали на шкільні автобуси в непроглядній темряві, а для тих, хто їхав на роботу, година пік починалася ще до того, як зійде сонце.

Звітуючи про заходи Ніксона, кореспондент BBC у США Джон Гамфріс зазначив: "Американський спосіб життя ось-ось зміниться".

Криза, яка не залишила вибору

З 1950-х років процвітання Заходу залежало від постійного потоку дешевої нафти. Ситуація змінилася в жовтні 1973 року, коли країни-експортери нафти перетворили енергоносії на зброю під час арабо-ізраїльської війни.

Ціни різко зросли: арабські країни запровадили ембарго, щоб чинити тиск на союзників Ізраїлю, зокрема на США. Шейх Ахмед Закі Ямані, міністр нафти Саудівської Аравії, заявив в програмі "Панорама" на BBC: "Епоха дуже дешевих енергоносіїв закінчилася, настає нова ера".

У своєму репортажі журналіст BBC Гамфріс зазначав:

"Американці в минулому відмовлялися сприймати паливну кризу серйозно, але виступ президента Ніксона не залишив їм вибору. Заходи, які він окреслив, вплинуть на країну по-різному. Автомобілістам доведеться їздити повільніше. Обмеження швидкості, яке варіюється від штату до штату, знизять до 80 км на годину. Президент Ніксон також закликав людей використовувати спільні поїздки на роботу".

Постачання палива авіакомпаніям скоротили, а 10% усіх рейсів скасували. Британський журналіст розповідав у своїх репортажах, що оскільки промисловість переходить на вугілля, це "означатиме пожертвувати багатьма заходами боротьби із забрудненням, тому американці можуть очікувати, що повітря стане бруднішим".

Президент навіть закликав американців знизити температуру у будинках, офісах та на заводах щонайменше на шість градусів за Фаренгейтом.

Передбачаючи "прохолодну" реакцію суспільства на усі ці пропозиції, Ніксон спробував розрядити обстановку.

"До речі, мій лікар каже, що при температурі від 18°C ​​до 20°C ви насправді здоровіші, ніж при температурі від 23°C до 26°C, якщо це вас хоч трохи втішить", - заявив він.

Через місяць, підписуючи закон про річний перехід на літній час, Ніксон заявив, що інші заходи вимагатимуть "незручностей та жертв". Натомість він зазначив, що зміна часу "допоможе зберегти впродовж зимових місяців еквівалент приблизно 150 000 барелів нафти на день, означатиме лише мінімум незручностей і передбачатиме рівну участь усіх".

Взимку 1973-74 ціни на заправках у США зросли на 50%. У радіосеріалі BBC 2009 року "Америка: Імперія свободи" професор Девід Рейнольдс зазначив:

"Слід визнати, що ціна близько 60 центів за галон навряд чи була катастрофічною за сьогоднішніми стандартами. Але для країни, яка вважала, що дешевий бензин — це американське право від народження, нафтова криза стала справжнім шоком".

Рейнольдс зазначав, що опитування громадської думки, проведене в грудні 1973, виявило початок паніки, оскільки люди боялися, що в країні закінчилися енергоносії.

"Це, звісно, було нісенітницею", — сказав він. Тим не менш, хоча внутрішнє виробництво задовольняло дві третини потреб США, інша третина надходила переважно з Близького Сходу, і "зростання цін плюс паніка громадськості створили кризу".

Другий прихід темних часів

Ще до шоку, спричиненого нафтовою кризою, США вже відчували дефіцит палива. У травні 1973 року кореспондент ВВС повідомляв, що "у найбільш залежній від пального країні не вистачає бензину".

Для кольорів репортажу додавала і частина реклами тодішнього американського нафтового гіганта Amoco, озвучена Джонні Кешем, який казав: "Важко повірити, що наша велика країна стикнулася з енергетичною кризою, але це так".

Зірка кантрі-музики закликав автомобілістів сповільнитися, щоб заощадити на бензині.

"Ви все одно потрапите, куди треба, а бензину буде більше для всіх", – обіцяв він.

В іншій рекламі Amoco він говорив про "новий дух першопрохідців у сучасній Америці, дух ощадливості".

Ніксон повторив ідею "чоловіка в чорному", Кеша, про зниження температури вдома та уповільнення на автомагістралях.

Проте у рекламних порадах зірки кантрі не було ані слова про перехід на літній час посеред зими, - це, безперечно, не сподобалося б багатьом його шанувальникам з глибинки країни.

Часові пояси — це суто людський винахід, і корови не знають, котра година, тому додаткова година зимової темряви вранці була б додатковим викликом для фермерів.

Хоча Ніксон на той час був по вуха у Вотергейтському скандалі, він, можливо, вивчив досвід Великої Британії за кілька років до того, коли годинники, як завжди, перевели вперед навесні 1968 року, а потім не переводили назад до осені 1971 року.

З тих часів у свідомості британців закарбувався образ дітей із флуоресцентними пов'язками на рукавах, які чимчикують до школи крізь ранковий морок.

Хоча деякі британські підприємства, зав'язані на торгівлю з Європою, цінували перебування з нею в одному часовому поясі, цей захід не сприймали ті, кому доводилося працювати на вулиці.

Найменш популярним він був на крайній півночі Шотландії, де деяким людям доводилося чекати до 9:45, щоб побачити перший проблиск зимового сонця.

Сам перехід на літній час був вперше запроваджений під час Першої світової війни Німеччиною та Австрією, а інші країни наслідували цей приклад. Метою було максимально збільшити світловий день, щоб зберегти цінні запаси вугілля.

У США його запровадили у 1918 році, але після завершення війни він був настільки непопулярним, що проіснував лише сім місяців, після чого літній час скасували.

Запроваджений взимку 1974 літній час протримався не набагато довше, ніж перший експеримент воєнного часу. Коли 6 січня він почав діяти, New York Times назвала його "другою темною добою".

Критика переважно трималася на тезах про темні зимові ранки та сумнівах щодо обіцяної економії енергії.

Газета Hartford Courant повідомляла, що через день після набрання чинності переходу на літній час чотирьох підлітків з Коннектикуту збили автомобілі дорогою до школи.

Дослідження, проведене в грудні 1973 року, показало, що 79% опитаних висловилися за запровадження літнього часу. Проте до лютого 1974 року цей показник знизився до 42%.

Зрештою, літній час протривав лише кілька тижнів після завершення президентства Ніксона, а його наступник Джеральд Форд вже у жовтні підписав закон про скасування літнього часу.

Що стосується нафтової кризи, то вона минула, але її наслідки були відчутними ще багато років поспіль.

За словами Девіда Рейнольдса, одним з тривалих наслідків тієї кризи стало те, що економісти назвали стагфляцією – поєднання стагнації та стрімкого зростання інфляції, яке тривало до кінця десятиліття.

"США впоралися краще, ніж більшість розвинених країн, але 8% інфляції та 7% безробіття, безсумнівно, стали потрясіннями для системи після тривалого повоєнного буму", – пояснював професор Рейнольдс у 2009.

Це також спонукало Європу та США почати співпрацювати з різними постачальниками нафти, а також замислитися про альтернативну енергетику та паливну ефективність.

А також стало початком кінця ери авто-пожирачів бензину.