Просування росіян під Харковом зупинилося. Що зараз там на полі бою

Російський наступ на півночі Харківської області, який розпочався три тижні тому, зіткнувся з перекинутими резервами ЗСУ - і на кінець травня фактично зупинився. Російські частини, що рухалися за двома напрямками, підійшли до укріпрайону в районі Липців і в міських кварталів Вовчанська. Бої тривають, але чим далі, тим чіткіше набувають позиційного характеру. Чого досягла Росія і як можуть розвиватися події?

Міноборони Росії у своїх зведеннях продовжує повідомляти про просування вглиб української оборони в Харківській області, але ані "Z-блогери", ні незалежні джерела будь-які значні територіальні здобутки не підтверджують.

Американський Інститут вивчення війни (ISW) у свіжому зведенні пише про незначне просування російських військ у районі села Глибоке на півночі від Липців і в районі села Стариці, що на захід від Вовчанська.

Судячи з більш детальних карт українського порталу DeepState, йдеться про кілька сотень метрів, які російським частинам вдалося подолати за кілька днів.

Читайте також:

Україна переживає найгіршу кризу від початку війни. Репортаж ВВС

Як українці зупиняли наступ росіян на Харківщині. Репортаж ВВС з передової

"Найближчими тижнями навряд чи варто очікувати масштабного просування з нашого боку, - вважає російський "воєнкор" Олександр Коц. - Ми продовжуємо тіснити супротивника до річки у Вовчанську, але вже потрібно закріплюватися на досягнутих рубежах і готуватися до контрудару. А в тому, що він буде, сумніватися не доводиться. Противник стягнув сюди потужне угруповання".

Чого досягла Росія на півночі Харківщини?

Зрозуміло, зараз можна говорити лише про проміжні підсумки.

Усього з початку травня російським військам вдалося захопити близько 280 кв. км української території, з них близько 200 кв. км - саме у Харківській області. З одного боку, це небагато. З іншого, відвоювати таку територію в умовах позиційної війни завдання нелегке.

Російське командування не намагалося або не зуміло розвинути тактичний успіх першого етапу, коли майже без бою чи з мінімальними втратами вдалося подолати смугу забезпечення та створити загрозу рубежу української оборони.

Утворилася нова ділянка фронту шириною понад 50 км, що вимагає від обох сторін чималих ресурсів. ЗСУ були змушені перекинути на небезпечну ділянку кілька найбільш боєздатних підрозділів, що дало привід прокремлівським блогерам говорити про успішне відволікання сил.

Однак і наступальний потенціал російського угрупування, сил якого раніше ледь вистачало на оборону протяжного кордону з Україною в Брянській, Курській та Бєлгородській областях, з'явився не з повітря. Його ударну компоненту склали резерви, зняті з інших важливих напрямів, насамперед із сусіднього Куп'янського.

Розширення лінії бойового зіткнення не призвело до будь-яких помітних змін на інших ділянках. Це і не дивно - ЗСУ перекинули на північ Харківської області стратегічні резерви, не послаблюючи інші позиції.

Якими були плани російського Генштабу?

Щодо цього є різні припущення. Багато говорили про "санітарну" (або буферну) зону, начебто покликану захистити від обстрілів російське прикордоння.

Однак обстріли Бєлгорода не припинилися, хоча й стали не настільки регулярними, як до початку російської операції, а за прикордонними населеними пунктами навіть посилилися, що логічно при загостренні конфлікту. Очевидно, що для створення буферної зони російське просування виявилося надто малим як за глибиною, так і за шириною.

Є думка, що активізація російської армії на новому напрямку мала на меті саме відтягнути сили ЗСУ. Почасти це правда, але постає питання: хто більше відтягнув.

"Україна під Вовчанськом зібрала значне угруповання - до 14 бригад. І хоча багато з них тут присутні лише окремими батальйонами, тим не менш, сила велика - до 20 тисяч солдатів і офіцерів", - стверджує "Z-блогер" "Рамзай".

Але і зібране під Бєлгородом російське угруповання, за даними відкритих джерел, не менше 35 тисяч солдатів - виглядає не менш переконливо.

Росіяни переміщують під Бєлгород як особовий склад, так і техніку з боку Курської області, заявив речник оперативного командування ЗСУ "Північ" Вадим Мисник.

Одна з особливостей нинішнього воєнного конфлікту - відсутність так званого туману війни. Завдяки сучасним засобам розвідки обидві сторони добре обізнані про всі переміщення супротивника та чисельність його з'єднань.

У разі різкого загострення ситуації командування може перекинути на небезпечну ділянку найбільш боєздатні резерви. Але очевидно, що чисельність такої "пожежної команди" не буде надмірною, і після стабілізації на лінії бойового зіткнення "елітні" частини можуть замінити на звичайні.

Український військовий аналітик Костянтин Машовець вважає, що цілі російського командування в Харківській області були амбітнішими.

За його версією, російська армія планувала завдати відволікаючим ударам у напрямі Липців і, можливо, Сум, швидко форсувати річку Вовча, оточити і взяти Вовчанськ, після чого рушити на південний схід - загалом просунутися на глибину приблизно 80 км від кордону.

"Справжньою метою російського наступу "на Харків" було, і, судячи з усього, продовжує бути не сам Харків, а тили нашого Куп'янського угруповання. Або щоб було зрозуміліше - вся територія Харківської області на схід від каскаду водосховищ Сіверського Донця", - пише Машовець.

На його думку, операція на цьому напрямку все ще триває і відмовлятися повною мірою від її продовження російське командування поки що не збирається.

Чи здатні ЗСУ провести контрнаступ?

З урахуванням резервів, стягнутих українським командуванням на Харківський напрямок, можливості для цього є. До того ж у передових російських підрозділів було мало часу, щоб закріпитися на позиціях.

Якщо слідувати військовій науці, наступ треба починати з ізоляції району бойових дій - завдавати флангових ударів, перерізати або брати під вогневий контроль дороги, якими ведуться поставки частин на передовій, атакувати тилову інфраструктуру.

Але навіть якщо побіжно глянути на карту, видно, що обидва райони, куди зайшли російські війська, перебувають на самому кордоні, а основні засоби вогневого ураження, бази постачання та інші важливі військові об'єкти російської армії розташовуються в Бєлгородській області. Отже, якщо проводити операцію у відповідь за всіма правилами, потрібно захоплювати російську територію або як мінімум завдавати по ній масованих ударів.

При цьому російське угруповання кинуло в наступ з боку Бєлгородської області лише частину підрозділів, у нього достатньо сил і засобів на проведення оборонної операції. У російської армії, як і раніше, значна перевага в авіації та артилерії.

А відношення низки західних країн - головних постачальників озброєнь Києву - до ударів по російській території донедавна було негативним.

Водночас напередодні з'явилася інформація, що президент США Джо Байден негласно дозволив Україні використовувати зброю, яку поставляють американці, для ударів по деяких цілях у Росії в біля Харківської області.

Про це ВВС повідомив американський чиновник.

Як можуть розвиватись події?

У ситуації з Харківською областю в певному сенсі доречна паралель з Кринками на лівому березі Дніпра, звідки велике російське угруповання вже кілька місяців не може вибити нечисленний український десант.

Річ у тім, що невеликі українські підрозділи на лівобережжі відіграють роль приманки, а основних втрат російським підрозділам завдають артилерія та дрони з правого берега. Форсувати Дніпро і знищити засоби вогневої підтримки ЗСУ можливості немає, але й ігнорувати десант не можна, інакше він починає захоплювати все нові й нові території, розширюючи проблемну зону. До того ж, росіянам потрібно стежити за іншими ділянками лівобережжя, куди теж можуть висадитися невеликі підрозділи ЗСУ.

Щось схоже відбувається і на півночі України, тільки там у ролі вододілу виступає державний кордон з Росією, а ініціативу має російська армія. Не виключено, що вона зробить спроби створити плацдарми й на інших ділянках, прилеглих до держкордону.

Командування російського угруповання намагається вирішити проблему українських плацдармів масованими бомбардуваннями зайнятої десантом території, полюванням на шляхи постачання та регулярними рейдами - часом ефективно, але загалом без великого успіху.

Ймовірно, схоже завдання тепер доведеться вирішувати і ЗСУ на північному кордоні. Вони можуть застосовувати західну зброю по російських частинах, що вторглися в Харківську область (ніхто із союзників Києва цього не забороняє), і спробувати порушити російську логістику, оскільки доріг там мало.

Але слід враховувати, що паралель між природною водною перешкодою - Дніпром - і лінією держкордону досить умовна, тому можливі не тільки ці варіанти. І піти на загострення ситуації можуть обидві сторони.