Холерики й флегматики: чому типи характеру від Гіппократа досі актуальні

Ще в Давній Греції лікарі говорили про чотири рідини (гумори), від яких нібито залежали і здоров'я, і характер людини.

Це були кров, слиз (флегма), жовта й чорна жовч. Вважалося, що здоров'я й характер залежать від рівноваги цих гумор: якщо якась бере гору, це призводить до хвороб і визначає темперамент.

І хоча медицина давно пішла вперед, ці стародавні уявлення дивним чином звучать знайомо й сьогодні.

Шекспір і "норовлива" дружина

Якщо ви читали або дивились п'єсу Шекспіра "Приборкання норовливої", то знаєте історію про вперту Катаріну та її чоловіка Петруччо.

Але в XVI столітті глядачі бачили в цій історії не тільки побутову драму, а й медичну логіку.

Упертість Катаріни пояснювали надлишком жовтої жовчі — "холери", через яку людина ставала запальною і гарячою.

Лікували такий стан "холодною" дієтою: ніякої яловичини з гірчицею, щоб не підливати масла у вогонь.

Чотири темпераменти

На цій теорії століттями будували уявлення про людський характер:

Ці уявлення здавалися настільки природними, що їх можна було знайти скрізь — у літературі, мистецтві й навіть у практичних порадах на кшталт "що їсти і як лікуватися".

Гіппократ, Гален і чотири пори року

Ідеї про "чотири гумори" пов'язані з іменами давньогрецького лікаря Гіппократа і римського філософа і медика Галена. Вони зіставляли рідини з природними стихіями і порами року:

Навіть зовнішність, на їхню думку, могла підказати характер: меланхоліки - бліді й похмурі, флегматики - огрядні й повільні, а холерики — різкі й гарячі.

Теорія на всі випадки життя

У середньовіччі ця система пояснювала буквально все: хвороби, настрій, навіть долю.

Лікарі призначали дієту, клімат чи процедури залежно від "головної гумори" пацієнта.

Аж до XVII століття праці Галена вважалися майже священними текстами.

Лише з розвитком анатомії, появою мікроскопа і відкриттям кровообігу теорія поступово відійшла на другий план.

Від гуморів до сучасної психології

І все ж відгомін античної теорії чути навіть у ХХ столітті.

Німецько-британський психолог Ганс Айзенк побудував модель особистості на двох осях — екстраверсія та нейротизм. Комбінації підозріло нагадували давні темпераменти:

Сьогодні в психології переважає модель "Великої п'ятірки", яка описує п'ять основних вимірів особистості — відкритість, сумлінність, екстраверсію, доброзичливість і нейротизм. Але й у цій сучасній схемі легко впізнати відлуння стародавньої теорії "чотирьох гуморів".

Вічне бажання класифікувати

Вчені сперечаються, наскільки коректно ділити людей на типи.

У реальності більшість з нас не вписуються в чіткі рамки. Але бажання "розкласти все по поличках" живе в нас досі. Тести на визначення типу особистості Маєрс-Бріггс, гороскопи чи вікторини в соцмережах — усе це спадкоємці тієї ж потреби.

І, як за часів Шекспіра, нам все ще хочеться зазирнути в самих себе і знайти просте пояснення нашим характерам. Схоже, звичка ділити людей на "холериків" і "сангвініків" пережила тисячоліття — і ще довго нікуди не зникне.