Скрентон розбрату і любові. Репортаж з міста в США, яке пишається допомогою Україні

"Ви з України?" - усміхається молодий темношкірий чоловік на ім’я Джон у центрі Скрентона, що у Пенсильванії. Запитання про ставлення до війни в Україні та американську допомогу заскочило його зненацька.

Джон поспішав на геловінську вечірку, але вже нікуди не біжить і вкотре повторює: "Благослови вас Боже".

Раптом пропонує: "Хочете обійнятися?"

І каже це з таким серйозним виразом обличчя, ніби його обійми можуть забрати хоча б частину болю українців через війну.

Ми - в центрі Скрентона. За якісь 50 метрів розташований завод, що виготовляє артилерійські снаряди для української армії.

Для американців Скрентон - місце дії серіалу The Office, а також батьківщина 46-го президента Джо Байдена.

Місцеві називають місто також Electric City – "електричним містом", тому що саме в Скрентоні з’явилися перші в США електричні трамваї.

Українці ж у більшості своїй вперше дізналися про існування цього міста після візиту туди Володимира Зеленського у вересні.

Скрентон став надсимволічним стартом поїздки українського президента до Сполучених Штатів, під час якої Зеленський також виступив на Генасамблеї ООН та зустрівся з Байденом, Гарріс і Трампом.

23 вересня Володимир Зеленський відвідав скрентонський завод General Dynamics, щоби подякувати робітникам, які виробляють корпуси 155 мм снарядів для ЗСУ.

Українському президенту склала компанію група американських політиків з демократичної партії.

Двома днями пізніше спікер-республіканець палати представників Майк Джонсон звинуватив посла України в США Оксану Маркарову у втручанні в американські вибори і зажадав її негайного звільнення.

Зустріч Володимира Зеленського із республіканським кандидатом у президенти Дональдом Трампом висіла на волосині.

Трамп погодився поспілкуватися з Зеленським лише останньої миті.

Ймовірною причиною такого розвороту є те, що Скрентон розташований у ключовому із "хитких" штатів - Пенсильванії, перемога в якій дає цілих 19 голосів колегії виборників.

Зважаючи на те, що Пенсильванія є домівкою для другої за чисельністю громади українців у США, заручитися їхньою підтримкою критично як для Трампа, так і Гарріс.

Пані мер Скрентона розповіла ВВС Україна, що під час візиту Зеленського на завод українського президента супроводжували виборні політики федерального рівня - двоє сенаторів-демократів та конгресмен-демократ - лише тому, що у Конгресі представників регіону від республіканської партії просто немає.

Губернатор Пенсильванії Джош Шапіро, як власне і мер Скрентона Пейдж Когнетті, - також є членами демократичної партії.

Відтак, за словами мера, те, що в Скрентоні поруч із Зеленським не було республіканців, - наслідок виборів, а не умисел організаторів візиту.

Що у Скрентоні думають про війну в Україні? І чи підтримують подальшу допомогу США для захисту української держави?

Дорога до Скрентона веде мальовничими пагорбами, й що ближче наближаєшся до міста, то дедалі більше тамтешні пейзажі нагадують українське Прикарпаття.

За кілька кілометрів до в’їзду небокраєм починає домінувати він - армійський збройний завод - Scranton Army Ammunition Plant - компанії General Dynamics.

Третина усіх американських снарядів калібру 155 мм для України проходить через це підприємство.

Скрентон - незвичайна точка Іржавого поясу США, до якого також належать "хиткі" штати Мічиган та Вісконсин, перемога в битві над якими визначить переможця виборів.

Хоча іржі в Скрентоні не видно. Навпаки - все блищить: зростає населення, збільшується кількість робочих міст, будуються офісні центри, відкриваються ресторани та культурні заклади.

Скрентон справляє враження набагато більшого міста, ніж заявлені у ньому 80 тисяч населення, які пані мер Пейдж Когнетті озвучила ВВС Україні.

За її ж даними, місто стає економічним та культурним центром мікроагломерації у 600 тисяч людей.

Обійшовши Скрентон тричі, так і не вдається почути критики на адресу України.

Хоча вона має десь бути, адже за словами мера Когнетті, - на двох виборців демократичної партії в місті припадає один прихильник республіканців.

21-річна Ешлі та 19-річний Джонатан навчаються у скрентонському університеті.

Джонатан несе на плечах плюшеву зелену змію - важливу частину майбутнього костюма - і саме цей аксесуар змушує ВВС Україна підійти познайомитися з молодими людьми.

На календарі - ранок 31 жовтня, а отже за кілька годин буде святкування Геловіна.

Дія відбувається на вулиці Байдена, яка з’явилася в центрі Скрентона три роки тому.

Ешлі починає розмову про Україну вигуком "Слава Україні!"

Дівчина пильно стежить за російсько-українською війною і захоплено заявляє, що вже понад два роки вчить українську на Discord.

На цій платформі обміну повідомленнями Ешлі встигла обзавестися купою українських друзів - з Харкова і Тернополя, з Києва і Львова.

Її усмішка зникає, коли Ешлі розповідає про подругу, яку загубила під час російської облоги Маріуполя.

Дівчина знала її лише за нікнеймом в Discord, їй невідомо, чи змогла та вижити.

"Щонайменше за тиждень до її зникнення я пообіцяла їй, що вивчатиму її культуру та мову. Усе, що я роблю - це заради пам’яті про неї та в ім’я тих чудових людей, яких я зустріла".

Ешлі неабияк непокоїть те, що американці дедалі менше згадують про війну в Україні. Їй часто доводиться відповідати на запитання, чи бойові дії вже зупинилися.

"Росія чинить стільки злочинів в Україні, не даючи українцям змоги нормально жити своє життя, розмовляти власною мовою. Росія намагається їх русифікувати, - обурюється дівчина. - Впродовж двох останніх років я бачила так багато історій про те, як гинуть люди, як вони втрачають усе".

Тож Ешлі каже, що донатить у міру можливості і сподівається приїхати до України після війни.

Джонатан, друг Ешлі з іграшковою змією на шиї, підтримує американську допомогу Україні, але хотів би, щоби інші партнери теж не пасли задніх.

Хлопця вражає, як часто Україну намагаються звинуватити у війні, яка прийшла на її землю з сусідньої країни:

"Ця війна не почалася у 2022 році, а ще у 2014, коли Росія підтримала сепаратистів в Україні. Це - просто безкінечна трагедія, яку створила Росія. І говорити про якусь відповідальність у цьому України є абсурдом".

Кількома годинами по тому на цій самій вулиці Байдена в інвалідному візочку сидить 66-річний Джо.

Температура сягнула 25 градусів за Цельсієм, що незвично для останнього дня жовтня.

Саме час обідньої перерви, яку Джо проводить із приятелем надворі.

На колінах у Джо - ємність із супом.

Твердим голосом чоловік відчеканює, що Америка зобов’язана допомагати Україні, і вже м’якшим тоном додає, що дуже співчуває українцям.

Найбільше його вражають страждання, які росіяни завдають українським дітям.

На думку Джо, якщо Україна програє, США також опиняться у халепі:

"Всі мають допомагати Україні. Вони [українці] повинні перемогти. Це все, що має значення. Ми повинні продовжувати постачати все, що треба, як і решта країн, адже Україна проходить крізь пекло".

Джо непокоїть перспектива припинення допомоги Україні після виборів у разі перемоги одного з кандидатів. Утім він вважає, що українська влада і суспільство й надалі чинитимуть спротив агресії.

Зеленського він називає "крутим хлопцем" і висловлює припущення, що експрезидент США на місці лідера України сховався би в кутку: "Зеленський - гарний хлопець, сильний, як бик. Він не дозволить нікому знущатися [з України]".

Христина, яка в костюмі білки разом із чоловіком і донькою вийшла збирати цукерки на Геловін, суголосна Джо.

Ми стоїмо в тіні шапки платанів, як ростуть у Скрентоні так, як у Києві каштани.

"Війна має зупинитися, - каже Христина. - Сподіваюся, Сполучені Штати нададуть достатньо допомоги [Україні], аби це сталося і Росію зупинилася".

За словами жінки, Росія хоче підкорити світ, а американцям це ні до чого.

"Наші серця линуть до тих [українців], хто страждає і хто втратив домівки", - каже Христина. На мить здається, що вона от-от заплаче.

Збройний завод, який видно з перехрестя, де ми розмовляємо, - предмет гордості Христини: "Це чудово. Я знаю, що президент Зеленський був тут десь місяць тому. І я вважаю прекрасним, що таке місце хоча б трохи допомагає".

Однак не всі настільки переконані в необхідності допомагати Україні.

За рогом від вулиці Байдена 60-річний темношкірий чоловік на ім’я Ерік м’яким голосом каже, що йому дуже шкода українських жінок і дітей: "Чоловіки - це чоловіки, якщо вони воюють, хай воюють. А от жінки та діти…"

Ерік говорить, що не впевнений, що Сполучені Штати мають надалі підтримувати Україну, адже вона так далеко.

"Якщо ти біля мене, ти тут, я тебе бачу, тоді я можу тобі допомогти. А якщо це десь далеко, то я не можу допомагати настільки далеко. Я маю хвилюватися про людей навколо мене, які потребують допомоги. Це сумно, але цей світ - це хаос".

Гул машин потроху спадає.

Містяни завершують роботу в офісах і конторах і прямують додому.

77-річна Мерібет, яка виглядає максимум на 60, зупиняється перед входом до парковки бізнес-центру, щоби поділитися, що вона співчуває українцям і молиться за них.

Жінка наголошує, що від початку повномасштабного вторгнення Росії до України ґанок її будинку прикрашає українська стрічка.

І зняти її Мерібет планує лише після завершення війни.

Голлівудська культура супергероїв накладає свій відбиток на характер американців і, як і Джо, Мерібет сама згадує про українського президента Зеленського.

На її думку, Україні пощастило з ним.

Жінка каже, що вся її родина розділяє її погляди на війну в Україні.

Наостанок Мерібет передає меседж до українців: "Тримайтеся, ви дуже хоробрі".

Утім і в самому Скрентоні - помітна присутність українців.

Українська громада збудувала в місті дві церкви – православну і греко-католицьку.

Дорога з шосе до центру Скрентона веде повз одну з них - церкву Св. Володимира. Поруч із храмом стоять американський і український прапори, а у небі кінематографічно ширяє орел.

Більшість з понад тисячі вихідців з України, які мешкають у Скрентоні, приїхали до міста задовго до російського вторгнення.

Серед них і Алекс Гройсман, 43-річний колишній киянин єврейського походження, який покинув Україну через антисемітизм радянської влади ще у 1991 році.

Алекс каже, що відчуває неабияку провину за те, що він зараз не на фронті в Україні і "хтось інший воює зараз за мене".

Коли почалося повномасштабне вторгнення, а перший шок і заціпеніння від теленовин з України минули, Алекс відчув, що мусить щось робити.

Разом із братом Євгеном вони створили фонд для допомоги Україні "Scranton 4 Ukraine" і почали збирати кошти під час благодійних забігів.

Алекс займається бігом давно і скаржиться, що його акції збирають набагато менше учасників, аніж забіг на честь телесеріалу The Office. "Але такими вже є американці", - жартує він.

Війна змінила Алекса.

Раніше, зізнається чоловік, його не дуже цікавило, як в України справи, і після від’їзду в 10-річному віці він жодного разу туди не повертався.

Тепер він сумує, що в дитинстві вивчав російську, а не українську, і відчуває, що має дві домівки, дві батьківщини.

Коли Зеленський відвідував завод у Скрентоні, брат Алекса Євген, який працює поліцейським, саме був там.

"І мав змогу потиснути руку президенту", - каже Алекс голосом, в якому поєднуються нотки гордощів і ревнощів.

За словами Алекса, попри втому від війни, більшість американців, яких він знає, досі приязно ставляться до України і співчувають через війну.

Натомість головне слово, яке пані мер Скрентона Пейдж Когнетті найчастіше використовує в розмові, - гордість.

Скрентон гордий прийняти біженців з України і гордий лікувати поранених українських військових, каже 44-річна голова міста.

"Від самого початку вторгнення Путіна, у Скрентоні панує підтримка України".

І чи не найбільше Скрентон пишається тим, що може надавати Києву військову допомогу.

Через потребу України у 155 мм снарядах, армійський завод у Скрентоні збільшив виробництво вдвічі і найняв понад сотню нових працівників.

Пані мер Когнетті розповідає, що департамент оборони США "влив" у цей завод сотні мільйонів доларів, щоби наростити виробництво.

"І це те, чим ми пишаємося: в центрі Скрентона працюють люди, які допомагають захищати Україну".