Архіви 2009-12

Слухачі запитують - чи правильно роблять диктори, які говорять рафінованою українською мовою? Чи правильне дуже тверде „ч", „щ" і т. д.? Я б не сказав, що мова дикторів радіо, і особливо телебачення рафінована. Літера „щ" позначає два звуки - твердий „ч" і твердий „ш". За нормами української ортоепії, науки про вимову, звук „ч" - твердий: „чабан", „часник", „череда", „човен". Тільки перед звуком „і" та в подовженій позиції перед „ю", „я" він дещо пом'якшується: „чіткий", „ніччю". Така вимова характерна для більшості говорів української мови, але головне - вона властива говорам Середньої Наддніпрянщини, на основі яких виникла сучасна українська літературна мова.

Вимова м'якого „ч" спричинена впливом нечисленних українських говірок, а ще більше негативним впливом російської мови.

Іноді в іншомовних словах кажуть „лєкція", „проблєма", „тєлєграма". Така вимова - вульгарна і не відповідає нормам української мови.

Літерою „л" позначаються чотири різні звуки. З одного боку, „л" твердий: „лад", „Лука", тобто перед „а", „о", „у" він твердий. Перед „і", „я", „ю" він м'який: „лід", „ляда", „люк", або у кінці слів і складів: „сіль", „біль" тощо. А перед „е" і „и" він не твердий і не м'який, а середній: „зелений", „липа". Тому в іншомовних словах нам не треба перед „е" пом'якшувати „л". Тобто в іншомовному „телеграма" звук „л" такий самий, які у слові „зелений".

Хочу нагадати, що літературна мова є відшліфованою формою загальнонародної мови. З огляду на це суворе дотримання її норм обов'язкове для вчителів, дикторів, акторів, чиновників. Радіо- і телепередачі, друковані засоби масової інформації мусять базуватися на винятково нормативній літературній мові.

Звичайно, якщо людина не належить до цих категорій, вона може мати якісь говіркові відмінності, але орієнтація повинна бути на літературну мову. Ми не можемо розхитувати норми, до випрацювання яких так багато зусиль доклали Іван Огієнко, Борис Антоненко-Давидович, Олена Курило, Олекса Синявський, Микола Наконечний, Ніна Тоцька та інші славетні українські мовознавці.

• Закладка
• links.i.ua |
• Facebook |
• Livejournal |
• Twitter
• - Що це таке?

Поговоримо про синоніми. У нас, наприклад, є такі слова: „зараз", „на разі" і „тепер". Це синоніми, але синоніми, як відомо, відрізняються або стилістичним забарвленням або відтінками значення. „Тепер" у сучасній мові вживаємо зі значенням „у наш час", у період, у який живе мовець. Наприклад, „Чого тепер не роблять люди" (з байки Леоніда Глібова) або „Ти хотів би жити тут не тепер, а через сто років?" (Олександр Довженко).

„Зараз" означає „у момент розмови". Скажімо, „зараз будемо писати диктант".

„На разі" - те саме, що й „зараз", тільки позначає ще менший відтинок часу. „На разі м'яч у нападника гостей". Але дехто занадто захоплюється цим словом і робить йому погану рекламу. Крім нього є ж іще „в цю мить", „зараз" і т.д. Треба чергувати його з іншими синонімами.

Із двох висловів „безвихідне становище" і „безвихідне положення", про які теж запитують, правильний перший - „безвихідне становище" або „безвихідь". „Положення" вживаємо тоді, коли йдеться про розташування на місцевості. Наприклад, вертикальне чи горизонтальне положення.

Крім того, запитують, чи українськими є слова „майка", „тапочки", „труси" і „халат". Всі ці слова українські. Одні - вживані дуже давно у мові, інші - з'явилися пізніше. Але наприклад „майка" означає трикотажну сорочку без рукавів і коміра. Іншого слова на позначення такого виду одягу в нас немає. Тож дамо майці спокій, хай вона існує.

Замість „тапочки" краще казати „капці". Це легке хатнє взуття. Так що тут в нас є кращий синонім.

„Труси" - предмет нижньої білизни. Можна ще казати „короткі штанці", але це не є підставою для того, щоб викидати „труси". Іншого слова, короткого, стислого, немає.

А от „халат" - здавна вживане слово в українській мові. В одинадцятому томі Словника української мови „халат" проілюстрований уривками з творів Михайла Коцюбинського, Панаса Мирного, Зінаїди Тулуб, Ірини Вільде, Олександра Довженка, Григора Тютюнника. Ось хоч би з „Енеїди" Котляревського уривок: „Венера без спідниці, боса, в халатику, простоволоса к вулкану підтюпцем ішла".

• Закладка
• links.i.ua |
• Facebook |
• Livejournal |
• Twitter
• - Що це таке?

У нас наближаються вибори. Тому збільшується частотність вживання слів, пов'язаних з виборами. По-перше, слова „кампанія" і „компанія". В українській мові вони близькозвучні, в російській - однакові, і називаються омофонами.

У нас вони тільки схожі за звучанням, але абсолютно різні за значенням. Біда в тому, що наші безграмотні політики на все кажуть або „компанія" або „кампанія".

Кампанія - це сукупність заходів, спрямованих на досягнення якоїсь мети: виборча кампанія, посівна кампанія, вступна кампанія. А компанія - це синонім до слова „товариство". Колись його обіграли, коли хотіли сказати, що ті самі люди йдуть в усі органи влади: „нова кампанія старої компанії". Отут доречно всі слова вжиті.

„Виборний" і „виборчий". Слово „виборний" стосується посади, наприклад „виборна посада", тобто людину не призначають, а вибирають. Тобто це слово пов'язане з дієсловом „вибирати". „Виборчий" - це стосовний до виборів. Тому ми кажемо „виборча кампанія", „виборча дільниця", „виборче право", тобто право людей обирати. Так у всіх словниках написано.

Але часом словники роблять погану послугу, бо дають неправильний варіант. Якщо кампанія „виборча", то і „передвиборча" має бути. А там дають „передвиборна". Це неправильно. Треба вживати слово „передвиборчий". А „передвиборний" не вживаємо, можна тільки сказати, що він зайняв свою виборну посаду, бо його вибрали на виборах.

• Закладка
• links.i.ua |
• Facebook |
• Livejournal |
• Twitter
• - Що це таке?

Оскільки в українській мові слова приходили з різних говірок, вони входили у літературну мову зі своїми наголосами. Але кожна норма уніфікується, вдосконалюється.

Зайві наголоси виходять з ужитку. Наприклад слово „новий" у 20-х роках ще вживалося з двома наголосами. Тепер літературним вважається вживання тільки з наголосом на другому складі.

Наприклад, у Рильського є „Нове життя нового прагне слова", „Знак терезів - доби нової знак", у Сосюри найкращий приклад з вірша „Любіть Україну": „Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну, красу її вічну живу і нову, і мову її солов'їну". Тобто треба виховуватися на найкращих зразках, а не на зразках тих поетів, які не засвоїли наголос і пишуть слова для пісень.

У нас є слова-пароніми, близькозвучні слова, які ніколи не вживаються один замість одного, бо мають різне значення.

Наприклад, є „нездійснений" і „нездійсненний", „недоторканий" і „недоторканний". Ті слова, що наголошуються на корені („нездійснений", „недоторканий") - це дієприкметники.

„Нездійснений" - це той, який не здійснився, „недоторканий" - до якого ніхто не торкався, але може торкнутися. „Нездійсненний" і „недоторканний" - це прикметники, вони пишуться з двома „н", і там вимовляється подовжений звук.

„Недоторканний" - той, до якого не можна торкатися, „нездійсненний" - той, що ніколи не здійсниться. Отже, „недоторканність державних кордонів", „недоторканність особи", „недоторканність житла".

Ці слова в Конституції записані правильно, але чомусь політики часто вживають „недоторканий" замість „недоторканний".

• Закладка
• links.i.ua |
• Facebook |
• Livejournal |
• Twitter
• - Що це таке?

Сьогодні поговоримо про термінологію. Наприклад, є таке питання: як перекласти українською мовою російське словосполучення термінологічного типу „путевой лист"?

Російське слово „путь" перекладаємо українською мовою трьома словами - „шлях", „дорога", „путь". Від кожного з цих слів можна утворити прикметники.

„Шляховий" - призначений для шляху, розташований на шляху, пов'язаний зі шляхом. Наприклад, „шляховий стовп", „шляхова бригада", „шляховий велосипед".

У цих самих значеннях, але набагато рідше вживаємо і прикметник „путьовий".

„Дорожній", крім згаданих значень, вживається в таких ситуаціях, які пов'язані з людиною в дорозі. Кажемо „дорожній одяг", „дорожня одноманітність", „дорожні враження", „дорожні краєвиди".

Сюди ж належить і назва документа - „дорожній листок". Оце і є відповідником до російського „путевой лист". Дорожній листок стосується обліку роботи транспорту.

Часто можна почути від деяких людей, що українська термінологія, нібито, недосконала, неопрацьована, їй чогось бракує. Це не відповідає дійсності.

Ще в 20-х роках минулого століття Інститут наукової української мови випустив низку термінологічних словників. Коли була припинена політика українізації, цей інститут теж припинив своє існування, але згодом уже в Українській РСР і уже в незалежній Україні розгорнуто велику роботу щодо розвитку і вдосконалення української термінології. Видаються словники, і галузеві, і загальнонаукові. Будь-який термін будь-якою мовою можна відтворити нашою мовою.

Хочу нагадати, що першу в світі енциклопедію кібернетики видано саме в Києві 1973 року, і саме українською мовою.

• Закладка
• links.i.ua |
• Facebook |
• Livejournal |
• Twitter
• - Що це таке?

Є офіційні формули: „доброго ранку!", „добрий день!", „добрий вечір!". Менш офіційні - „добридень!" і „добривечір!".

Наша мова належить до тих, які у формулах вітання мають слова і ранок, і день, і вечір. Так само у білорусів, чехів, німців, росіян.

В інших мовах у вітаннях обходяться без ранку. Поляки одразу кажуть „добрий день" і „добрий вечір".Так само і греки.

У відповідь українці кажуть „доброго здоров'я!" або відповідають так само - „доброго ранку!", „добрий день!", „добрий вечір!".

Існує вітання і таке: „слава Ісу!". Відповідь: „слава на віки Богу!". Є неформальні вітання „привіт!", „вітаю!".

Прощаючись, кажуть „на все добре!", „ходіть здорові!", „бувайте здорові!", „до побачення!", „хай щастить!".

Побажання доброго сну, приємного нічного відпочинку висловлюємо в такий спосіб: „добраніч!", „на добраніч!"

Країни і мешканці

Наші слухачі запитують, як правильно „на Україні" чи „в Україні"? Чому всі країни кажуть „в" - „в Англії", „в Росії", але „на Україні".

Це питання колись дуже добре дослідив видатний український мовознавець і теолог Іван Огієнко. Він простежив у творчості Тараса Шевченка, який у кілька разів більше каже „в Україні", але в нього є і „на Україні".

Основна наша формула - „в Україні". Але оскільки Україна була частиною то Росії, то Польщі, і поляки, і росіяни казали „на Україні", бо „в Україні" - це в державі, в країні, а „на" - це на якомусь острові чи на якійсь географічній частині цілої країни.

Після здобуття незалежності Україною як офіційна формула утвердилось „в Україні". Є мови, в яких не розрізняють сполучники „в" і „на". Тому їм все одно. А „на Україні" залишилося в піснях. Але у більшості наших класиків, у Шевченка і у Володимира Cамійленка „в Україні".

Деякі українські журналісти часто кажуть замість „Білорусь" „Бєларусь". Я вважаю, що це неправильно.

Наших північних сусідів ми здавна називаємо білорусами, їхню мову білоруською, їхню країну Білорусь. Вони себе називають по-своєму, а інші країни адаптували цю назву до своєї мови.

Країни, треба називати так, як вони усталилися у вжитку. Адже самоназва і назва іншими народами не завжди збігаються. Вірмени називають свою країну „Гаястан", а грузини називають Грузію „Сакартвело".

Ще хотілося б нагадати, що в Данії мешкають не „датчани" й „датчанки", а „данці" й „данки". І розмовляють вони не „датською" мовою, а „данською".

• Закладка
• links.i.ua |
• Facebook |
• Livejournal |
• Twitter
• - Що це таке?