По той бік паранджи
|2010-04-01, 23:20
У Парижі жінок у суцільній паранджі - себто в довгому чорному вбранні навіть без прорізів для очей - стає дедалі більше. На вулицях та в метро, в крамницях та на шкільних подвір"ях.
Скільки не кажи собі, що одяг - приватна справа кожного, до них не так просто звикнути. Не помічати підкресленої відмінності цього екзотичного, як на європейське око, вбрання. Не вбачати свідомого виклику канонам західної цивілізації там, де, можливо, йдеться лише про подружню слухняність. Врешті, самій не почуватися не затишно поряд із "живою тінню", непомітно придивляючись, чи не ховається, бува, під паранджою якийсь недобрий бородань із автоматом.
Так виглядає афганська паранджа (бурка)
Загрози заборонити суцільну паранджу лунають з офіційних трибун понад рік. З подання правлячої партії, французька Національна Асамблея створила відповідну комісію. Державна Рада цими днями оприлюднила своє дослідження щодо юридичної можливості такої заборони. Фахівці наголошують, що ані принцип світськості французької держави, ані вимога рівності між чоловіком та жінкою формально не є достатніми, щоб грубо заборонити виходити на вулицю під суцільною паранджою.
Інша справа - територія державних установ. А також - банки, пошта, школа, де людину треба ідентифікувати в обличчя, щоб дозволити їй забрати додому малюка або видати гроші з рахунку. Отже, у квітні парламент має ухвалити резолюцію, де буде чітко розписано зони, заборонені для паранджи.
Врешті, жорстку загальну заборону, навіть якби парламент заходився її затверджувати, нереально втілювати в життя. Тим більше, в умовах західної демократії. Почали б, скажімо, забирати непокірних мусульманок до поліцейських дільниць. А потім? Не зривати ж одяг силоміць? А якщо жінка далі вперто відмовляється його позбутися? Не ув"язнювати ж лише за впертість на довгі роки...
"Нікому не бажаю зла, вбираюся, як мені зручно, - зазвичай пояснюють прихильниці салафістської версії ісламу. - Моя віра не заважає нікому".
Це так і не так. Бо не раз траплялися випадки, коли вчителі відмовляли жінкам у суцільній паранджі забирати дітей зі школи. Закон зобов"язує відпускати дитину лише з тим, хто вповноважений за нею приходити. Аби уникнути викрадень.
Не усі французькі жінки воліють паранджу - депутат Європарламенту Рашіда Даті у Іраку
Суперечки тривали подекуди годинами та закінчувалися втручанням поліції.
Віра й заборона, конфлікт цивілізацій та банальна недовіра до чужих. Французький прем"єр щойно заявив по телебаченню, що бажав би "такого закону, який максимально б обмежив можливість носити паранджу." Пана Фійона не складно зрозуміти: під час регіональних виборів, які відбулися кілька тижнів тому, ультра-правий Національний Фронт взяв подекуди до 25 відсотків. Коли ж правляча, класична права партія, зазнала руйнівної поразки. Хто ж не бореться за втрачений електорат популярними гаслами конкурентів?
"Краще вже заборонити цей дивний одяг, ніж демонстративно роздавати мило людям, які щойно працювали спільно з іноземцями, як то робить в Італії на вулицях Північна Ліга", - пишається французькою демократичністю мій сусіда. Поміркувавши, з ним можна і погодитися. Кілька сотень вкритих чорними накидками жінок, навіть якщо їх образити та дещо обмежити в правах, - набагато менша загроза суспільному спокою, ніж мільйони іноземців, котрі працюють нині в Італії та цілком здатні збунтуватися проти нових гігієнічних стандартів. У цьому сенсі, французька соціальна злагода видається міцнішою за італійську.
