Атомна дипломатія
|2010-04-09, 11:59
Коли американці уточнюють свою ядерну доктрину та скорочують, спільно з росіянами, свій атомний потенціал, Франція також не бажає пасти задніх в офіційному ядерному клубі планети. Цими днями Ніколя Саркозі запропонував Великій Британії перейти на систему спільного патрулювання північних морів. Йдеться про атомні субмарини, британські та французькі. Згідно з пропозицією французького лідера, кількість цієї зброї можна було б, у дусі часу, також скоротити вдвічі.
Поза тим, шляхетні проекти в царині збройної індустрії не завжди знаходять практичні втілення. Згадаймо, як рік тому в Празі Барак Обама романтично закликав світ до повної відмови від атомної зброї. Його, звичайно, почули. Але не більше. Сьогодні Вашингтон обережно каже про уточнення сфер застосування власного озброєння. Та підкреслює, що непевність щодо принципів використання зброї також була механізмом стримування імовірного супротивника. Така собі добра воля. Прагматично віддозована та фахово прокоментована.
Щодо ініціатив французького президента, то вони синхронно не сподобалися що місцевим політикам, - як правим, так і лівим, - то і керівництву військової індустрії країни. Політично, від часів Президента де Голля, французи далі залишаються вельми чутливими до питань свого суверенітету. В цьому сенсі власна атомна зброя сприймається також як елемент політичного престижу.
"Нас давно б уже викинули з Ради Безпеки ООН, якби Франція не мала власної атомної бомби", - якось переконував мене знайомий відставний дипломат. Безперечно, він знав, що РБ ООН сформовано з держав-переможниць Другої світової війни. Але, мабуть, упродовж своєї довгої кар"єри не раз пересвідчувався, якою великою є різниця між офіційним словом та реальною політикою.
Тестова пропозиція британцям, що її висловив Ніколя Саркозі, не сподобалася і промисловцям. Зокрема - багатим та впливовим фірмам "Thales" та "EADS", що працюють на ринку зброї. Опоненти використовують проти французького уряду його ж власні фінансові аргументи, якими Париж виправдовується за продаж надсучасних військових кораблів класу "Містраль" Росії. Чи на часі відмовлятися від дорогих проектів, коли надворі криза? Одним словом, спроба Саркозі й собі скоротити, в парі з британцями, атомний потенціал держави, радше за все, так і залишиться спробою.
Щойно підписана між США та Росією нова угода "Старт" про обопільне скорочення кількості боєголовок може б і потішила переконаних пацифістів. Якби могла хоч трохи вплинути на ситуацію в Північній Кореї та по інших країнах, де атомну зброю продукують без міжнародних дозволів. На жаль, сума двосторонніх скорочень ніяк не зменшує небезпеку вибуху деінде за колом відносно цивілізованого ядерного клубу.
З тим же стриманим, якщо не сумним оптимізмом коментує французька преса майбутній саміт з ядерної безпеки у Вашингтоні, що відбудеться наступного тижня. Прецеденти добрих прикладів не варто, звичайно, недооцінювати. Але й переоцінювати їх дійсний потенціал та вплив на нові центри геополітичного розвитку, що формуються поза західною цивілізацією, було б великою необачністю.
А що Україна? Відмовившись із власної волі від атомної зброї на своїй території, вона автоматично зникла зі списку провідних гравців у цій великій дипломатичній грі. Щоправда, залишається ресурс українських атомних станцій та технології з використання мирного атому. А також - великі уранові резерви, які могли б стати козирною картою у перемовинах із тими ж членами ядерного клубу про імовірне спільне виготовлення пального для АЕС. Проте, донині ефективної атомної дипломатії Київ жодного разу не продемонстрував.
