Незручні запитання
|2010-04-16, 11:31
Французька преса рясніє обуреними відкриттями. Виявляється, Мартін Сандбергер - нацистський злочинець, якого засудили до довічного ув'язнення під час Нюренбергського процесу, - щойно мирно помер у респектабельному будиночку для перестарілих під Штутгартом. "Рівно чверть століття його прізвище відкрито зазначалося на поштовій скриньці закладу", - розповів службовець пансіонату французькому телебаченню.
На відміну від Джона Дем"янюка, чий процес триває нині в Мюнхені, Мартін Сандбергер був доведеним та свідомим убивцею багатьох тисяч невинних людей. Якщо радянський солдат Дем'янюк став охоронцем табору "Собібор" після того, як потрапив до німецького полону, Сандбергер із власної волі записався спочатку до Гітлер-юнген, а потім до SS. Якщо ізраїльський Верховний суд в Єрусалимі виправдав Дем'янюка за браком доказів, суд у Нюренбергу впевнено довів, що саме Мартін Сандбергбер очолював структуру "Einsatzkommando", яка винищувала на території Естонії та Італії євреїв, комуністів, гомосексуалістів та циган.
У 1948 пана Сандбергера засудили до смертної кари. 1951 року вирок було замінено довічним ув"язненням. Далі, як розповідає французька преса, до справи втрутився тодішній президент Теодор Гесс, добрий знайомий тата засудженого. За кілька років впливова та заможна родина злочинця домоглася його звільнення з-за грат.
Що відбулося насправді з Джоном (Іваном) Дем'янюком, знає, напевне, лише він сам. На загальному рівні Дем'янюк визнав факт роботи в концтаборі. Але довести його імовірну жорстокість не легко: звинувачення не має живих свідків.
Жодним чином не закликаю виправдовувати нацистські злочини. Власне, як і всі інші. А також - забувати про біль усіх тих, хто втратив рідних у концентраційних таборах. До речі, не лише в німецьких, але й у сталінських. Проте, воліла б наголосити на іншому: на принципі персональної відповідальності підозрюваних та засуджених. А також - на відчутті пропорції, що відрізняє провину виконавця від вини замовника злочину.
Французька преса, - та мабуть не лише французька, - не забуває в повідомленнях про Джона Дем'янюка нагадувати про його українське коріння. При тому, що французький закон чітко забороняє поліції цікавитися походженням підозрюваних осіб. Тим більше - оприлюднювати таку інформацію. Воно і правильно: жоден народ не делегує тим чи іншим порушникам завдання здійснювати злочини. Тому не є важливим, хто саме кинувся з ножем на перехожого: алжирець, естонець чи ірландець. Решта алжирців, естонців та ірландців не мають до події жодного відношення.
Так само мало б бути і з Дем'янюком. Незалежно від того, як саме він поводився у "Собіборі", інші українці світу за те не відповідають. Не варто, отже, було б їх засмучувати підозрами у колективній ксенофобії. Чи не є, врешті, зворотньою стороною расизму наполягання на тому, що в далекому 1920 році колишній охоронець концтабору народився саме в українському, а не в будь-якому іншому селі?
До процесу Дем'янюка виникають і інші запитання. Відповідальність виконавця - навіть над міру старанного - не мала б дорівнюватися до ступеня відповідальності ідеологів "фінального рішення". Таких, як Генріх Гіммлер, Герман Герінг та особисто Адольф Гітлер. Або свідомих організаторів масових винищень людей.
Таких, як Мартін Сандбергер, який спокійно помер у власному затишному ліжку.
Тому й масштаб процесу в Мюнхені не мусив би, в ідеалі, за гучністю дорівнювати процесу оберштурмбанфюрера Адольфа Ейхмана, якого антифашисти викрали в Аргентині 1960 року. Адже далеко не всі колишні полонені, а згодом - наглядачі німецьких таборів - потрапили під суд. А про суд над злочинами комунізму, над ідеологами сталінських ГУЛАГів, а також над сумлінними та надто старанними охоронцями радянських таборів ніколи і не йшлося.
Формально Європейський парламент ще торік урівняв спеціальною резолюцією злочини нацизму й комунізму. Але скільки знадобиться часу, аби на рівні європейського сумління сформувалася однакова позиція щодо охоронців радянських та гітлерівських концтаборів? Йдеться, отже, не стільки про справу Дем"янюка - про суд над конкретною людиною, котра або винна, або ні. Мова про почуття політичної пропорції. А також - про правомірність символів.
