Чи справді одна жінка народила 69 дітей?

Виносити, народити і виховати одну дитину вже непросто. Та є історичні дані про жінку, яка народила 69 дітей. Чи правдиві вони? І чи можна побити цей рекорд за допомогою сучасної медицини?

Якби в XVIII ст. існували британські таблоїди, вони б захлинулися репортажами про родину російського селянина Федора Васильєва.

Чому? Бо його перша дружина, ім’я якої загубилося в анналах історії, встановила часто згадуваний світовий рекорд дітородіння. За даними, що були надані московському урядові місцевою церквою, у період між 1725 і 1765 рр. пані Васильєва дала життя 16 парам близнят, 7 трійням і 4 четверням, тобто мала 27 пологів. Загалом - 69 дітей.

Можна лише уявити, як відреагував би на таку плідність сучасний редактор газети, згадуючи, скільки уваги отримала нещодавно "октомама" Надя Сулеман, яка народила вісьмох близнюків, а всього - чотирнадцять дітей, чи британське подружжя Редфордів, які мають шістнадцять дітей і власне телешоу.

Та чи можливо це – народити понад шістдесят дітей? "Звучить неймовірно! Як це - шістдесят дев’ять? Та ну!" – скептично усміхається Джеймс Сеґарс, директор відділення репродуктивної медицини та дослідження жіночого здоров’я при Університеті Джона Гопкінса.

Я вирішив глибше дослідити це дивне і, схоже, неправдиве історичне твердження, проконсультувавшись із фахівцями з репродукції. Я сподівався з’ясувати, яке максимальне число дітей жінка здатна народити природним способом. Та під час дослідження виявилось, що завдяки можливостям сучасної науки жінка теоретично може стати матір’ю більшої кількості дітей, ніж ми собі уявляємо.

Насамперед, проведемо математичні підрахунки. Чи встигла би пані Васильєва 27 разів виносити дітей за 40 років? На перший погляд, відповідь ствердна, особливо якщо взяти до уваги, що трійні та четверні зазвичай народжуються швидше, ніж за дев’ять місяців.

Ось приблизний розрахунок: 16 пар двійнят помножити на 37 тижнів; 7 трієнь помножити на 32 тижні; 4 четверні помножити на 30 тижнів. Якщо усе це скласти, виходить, що пані Васильєва провела вагітною 18 років із 40 – близько половини цього періоду.

Та чи можливо це в реальному житті – інше питання.

По-перше, чи могла вона лишатися плідною такий довгий проміжок часу? Менархе в жінок відбувається у віці близько 15 років, після чого їхні яєчники вивільняють зазвичай одну яйцеклітину кожні 28 днів. Овуляція регулярно повторюється, поки запас яйцеклітин не виснажується (наскільки це розуміє сучасна наука); це називається менопаузою і стається в середньому у 51 рік.

Утім, плідність жінки різко знижується ще до менопаузи. "У 45-річної жінки шанс завагітніти становить приблизно 1% на кожен цикл", – каже Валері Бейкер, викладач акушерства і гінекології Стенфордської медичної школи.

З віком кількість яйцеклітин жінки зменшується, а їхня якість погіршується. На середній стадії внутрішньоутробного розвитку ембріон дівчинки має близько семи мільйонів яйцеклітин, але при народженні їх уже близько мільйона. До дорослого віку "доживають" лише кілька сотень тисяч жіночих клітин. З цих клітин, які в межах яєчників ще називаються фолікулами, близько 400 дозрівають і вивільняються при овуляції, тобто потенційно народжувати дітей можна протягом приблизно 30-річного проміжку часу.

Останні з яйцеклітин, які дозрівають наприкінці плідного періоду, мають набагато вищу ймовірність ушкоджень і мутацій, зокрема хромосомних аномалій. Вагітності, що почалися з таких атипових яйцеклітин, часто завершуються викиднем.

"Після 42-44 років жінки переважно не вагітніють, – каже пан Сеґарс. – Але часом можна почути, що хтось завагітнів у віці під п’ятдесят".

Більше за те, шанси завагітніти зменшуються з кожною вагітністю, оскільки пологи поступово виснажують репродуктивну систему жінки. Якщо ж пані Васильєва годувала дітей груддю, чого слід очікувати від селянки, яка навряд чи наймала годувальниць, нових овуляцій у неї не відбувалось. Цей "вбудований" біологічний метод контролю народжуваності додатково зменшує шанси вагітніти так часто, як мусила б це робити пані Васильєва, аби народити 69 малих.

Федору і його дружині, певно, надзвичайно таланило (чи навпаки не таланило), якщо усі ці роки у них не було осічок, аж поки дружині не перевалило за п’ятдесят.

Чи можна пережити стільки пологів?

Але на цьому труднощі народження 69 дітей не закінчуються. Відлік часу жіночим "біологічним годинником" – це еволюційна необхідність, адже виносити і народити дитину – надзвичайно складне завдання, яке з віком лише ускладнюється.

"Не дивно, що природа встановила межі, – каже пані Бейкер. – Вагітність – найвиснажливіше фізичне переживання для жіночого організму".

Тягар пологів – ось що викликає найбільші сумніви у рекорді подружжя Васильєвих, особливо якщо врахувати обставини цієї події в російській глибинці XVIII ст.

У розвинених країнах смертність серед породіль значно зменшилась завдяки сучасним акушерським практикам, наприклад, кесаревому розтину з медичних причин. За останніми статистичними даними Світового банку, у Великій Британії лише вісім жінок на сто тисяч живих народжень помирають через ускладнення, пов’язані з вагітністю, під час вагітності або в перші шість тижнів після її завершення. Тим часом в одній із найбідніших країн планети Сьєрра-Леоне цей показник становить 1 100 материнських смертей на 100 000 живих народжень.

Те, що пані Васильєва пережила 27 пологів, надзвичайно сумнівно.

"У минулому кожна вагітність була ризиком для життя матері", – каже пан Сеґарс. До того ж, ризик серйозних, потенційно смертельних ускладнень, наприклад, кровотеч, сильно зростає з народженням близнят, а особливо трієнь чи четверень.

"У ті часи кожна вагітність була складною, навіть одна дитина", – запевняє пан Тіллі.

Табуни малюків

Те, що пані Васильєва нібито раз у раз народжувала двійнят, трійнят і четверні, лише посилює сумніви. Близнюки кількістю від двох і більше з’являються в материнській утробі одним із двох шляхів: або сперма запліднює кілька яйцеклітин, що виділилися під час овуляції, або єдина запліднена яйцеклітина розділяється на два чи більше життєздатних ембріони, з яких розвиваються так звані монозиготні близнюки з ідентичним генетичним кодом.

Загалом це явище рідкісне. За даними організації Multiple Births Foundation, у 2012 році в Британії шанс вагітної жінки народити двійнят становив лише 1,5%; трійнят – мізерні три десятитисячні відсотка; четверо ж дітей за раз народилися лише у трьох випадках з 778 805 народжень.

Справді, схильність до народження близнят передається з покоління у покоління, тож можливо, дружині Федора надзвичайно пощастило з спадковістю. І все одно, її шанси якимось чином зачати, а потім пережити появу на світ 16 пар лише двійнят – не кажучи про більші партії немовляток – видаються астрономічно малими.

"Навіть 16 пар двійнят уже мене приголомшують", – каже Джонатан Тіллі з Північно-Східного університету, який досліджує стовбурові клітини яєчників і потенціал їхнього використання для лікування безпліддя та покращення жіночого здоров’я.

Та ось іще одна підозріла деталь історії Васильєвих: як свідчать записи, 67 із 69 дітей пережили раннє дитинство. У XVIII ст. смертність була високою навіть серед немовлят, що народилися одні й доношені – що вже й казати про "множинних" дітей, які майже завжди народжуються передчасно і менш здоровими. "Навіть сьогодні, якщо хтось народить чотири рази по четверо, не думаю, що всі діти виживуть", – гадає пан Сеґарс.

Нарешті, є ще одне питання, що руйнує рештки довіри до літописців сім’ї Васильєвих: яка жінка на таке погодиться? "Лише уявіть собі цей стрес!" – дивується пані Бейкер.

Джеймс Сеґарс з нею погоджується. Його останній аргумент проти давнього рекорду? "Здоровий глузд! Не уявляю, як можна жити в такій сімейці!"

Якщо історія таки не бреше, напевно, нереальний обсяг батьківських обов’язків і став причиною того, що після десятиліть шлюбу Васильєви розлучились. Дідуган Федір узяв другу дружину, яка, як кажуть, народила "всього лиш" 18 дітей. Оце б таблоїди повеселилися!

Прекрасний новий світ

То який же справжній максимум? Сьогодні відповісти на це запитання особливо непросто, оскільки "природну" межу того, скільки дітей може народити жінка, уже посунули.

По-перше, допоміжна репродуктивна технологія (ДРТ), розроблена наприкінці 1970-х рр., призвела до збільшення числа двійнят, трійнят і так далі ("октомама" Надя Сулеман, наприклад, завагітніла за допомогою ДРТ). Також можливе число нащадків в одній родині підвищує той факт, що зародки з батьківського біологічного матеріалу можуть виношуватись сурогатними матерями.

Та найбільш інтригують нещодавні наукові знахідки, які дозволяють припустити, що жіночі репродуктивні здібності скоро можуть значно розширитись. За останніми дослідженнями, жіночі яєчники містять стовбурові клітини, які, якщо їх правильно стимулювати, допомагають виробляти яйцеклітини у майже необмеженій кількості.

Пан Тіллі з колегами виявили і описали ці клітини у різних самиць, від мух до мавп, а в 2012 р. - також і у жінок. Хоча у людей стовбурові клітини поки що не виробляють яйцеклітин, для інших істот це норма. Наприклад, самиці-мухи постійно відкладають таким чином свіжісінькі личинки.

Хоча багато інших лікарів у цьому сумніваються, пан Тіллі вважає, що теоретично цей механізм у жінок можна увімкнути, що допоможе тим, чиї природні запаси яйцеклітин вичерпуються - зокрема й передчасно, наприклад, від лікування раку.

Якщо ця гіпотетична процедура стане можливою, уявіть собі такий екстремальний сценарій: препарат для підвищення плідності потужно стимулює яєчники, де дозрівають, а потім виходять назовні множинні яйцеклітини. Потім їх хірургічно виймають і запліднюють in vitro – за межами тіла, а далі так само хірургічно підсаджують десяткам чи сотням сурогатних матерів, які виношують плід (чи плоди) належний проміжок часу. Кожна з цих матерів потенційно може народити двох чи більше дітей.

Із суто репродуктивної точки зору, жінки можуть уподібнитись чоловікам – кожна може стати матір’ю сотням, якщо не тисячам дітей – і залишити пані Васильєву далеко позаду.

Пан Тіллі уточнює, що його дослідження аж ніяк не спрямовані на те, щоб жінки могли мати тисячі дітей. Ідея в покращенні фертильності тих, хто мріє про дитину. Водночас він таки сподівається, що його розробки засвідчать рівноправ’я статей у репродуктивній сфері.

Врешті-решт, упродовж життя чоловіки щоденно виробляють мільйони сперматозоїдів – тобто, по суті, не мають інших обмежень на шляху до рекордів батьківства, окрім кількості доступних жінок з овуляцією.

800 років тому, завойовник (і, певно, невиправний насильник) Чингісхан, імовірно, зачав сотні дітей від краю до краю своєї імперії, що простяглася на всю Азію; генетичні дані дають підставу думати, що близько 16 мільйонів наших сучасників є його нащадками.

"У теорії чоловіки можуть зачинати дітей аж до дуже похилого віку. Якщо вони почнуть з ранньої юності, матимемо приклад, схожий на Чингісхана", – міркує пан Тіллі. Якщо його дослідження матимуть успіх, то на запитання про біологічні можливості продовження роду можна буде відповісти так, як він каже вже зараз: "Чоловіча фертильність практично безмежна – і жіноча також".

Ясна річ, матері з сотнями дітей спричинять шок у суспільстві, якщо до цього дійде, – можливо, навіть більший, ніж 69 дітей пані Васильєвої. Втім, поставте запитання так: чи здійнялося б нині таке ж суспільне обурення, якби чоловік став батьком кількадесятьох нащадків? І якщо ні, де справедливість?

"Люди знизують плечима, коли чують про безмежну чоловічу фертильність, бо всі знають, що це можливо, – підсумовує пан Тіллі. – Та щойно мова заходить про безмежні репродуктивні можливості жінок, усі шаленіють".

Він вважає, що треба дивитися на це зважено і що рівність, за яку жінки борються в останні десятиліття, має стосуватися і продовження роду. "Насправді, різниці між статями бути не повинно", - вважає фахівець.