Манчестер - Динамо. Все близько нуля

"Ми вперше потрапили до чвертьфіналу Ліги чемпіонів, ми виконали завдання на сьогоднішню зустріч. Це просто фантастика", - хлопець в елегантному пальті й біло-блакитному шалику говорив флегматично, наче розповідав не про тріумф своєї команди, "Манчестер Сіті", а про те, як зранку вийшов купити буханець хліба.

Тисячі вболівальників проходили повз нас. Стадіон "Етіхад" якраз починав гасити свої вогні.

"Так а чому у ваших словах немає радості? Чому я не чую пісень щастя?" - запитав його я.

"Бо холодно. Дуже холодно, - щиро відповів хлопець. - Наступний раунд Ліги чемпіонів буде, коли потеплішає. Тоді й поспіваємо".

Звичайно, температура близька до нульової — це не головна причина, чому київському "Динамо" не вдалося забити у ворота Джо Харта жодного м'яча з трьох, потрібних для проходження до чвертьфіналу Ліги чемпіонів.

"Це була для нас тактична гра, в якій ми не хотіли ризикувати. Ми просто не повинні були цього робити, щоб пройти далі", - сказав на післяматчевій прес-конференції тренер "Сіті" Мануель Пеллегріні.

З його словами погодився б вусатий уболівальник киян на трибунах, який у розпачі спостерігав за намаганнями "Динамо" розмочити рахунок наприкінці другого тайму.

"Наші хочуть, але не можуть, а ті можуть, але не хочуть", - сказав він своєму товаришу. Той лише понуро кивнув головою.

"Манчестер Сіті", не особливо напружуючись, здобув у вівторок нульову нічию, яка для цього клубу виявилася рівносильною перемозі. "Динамо" ж прощається з Лігою чемпіонів і отримує можливість зосередитися на відстоюванні чемпіонського титулу в національній першості.

"Дивний рух"

У вівторок удень на вулицях Манчестера взагалі нічого не вказувало на те, що за кілька годин місцевий клуб може вперше в своїй історії потрапити до чвертьфіналу найпрестижнішого єврокубкового турніру.

Співробітники готелю на рецепції питають у своїх гостей, хто гратиме сьогодні ввечері, бо вони чули, що, здається, намічається якийсь футбол.

На центральних вулицях — жодної реклами матчу. Ані сліду прихильників "Сіті", які б співали, випивали чи якимось іншим чином готувалися до матчу.

Футбольний настрій на вулицях створюють радше вболівальники "Динамо". Напередодні і вдень матчу до Манчестера приїхали кілька сотень українців — і чартерами з Києва, і автобусами чи поїздами з Лондона, і своїм ходом з інших європейських країн.

І от іде така групка — троє чоловіків середнього віку в біло-блакитних шаликах "Динамо" і синьо-жовтій атрибутиці української збірної — вулицею. Радіють, ламаною англійською пропонують усім зустрічним покуштувати якоїсь темної рідини з літрової пластикової пляшки. Наливають у маленьку стопочку з зображенням британського прапора — не виключено, купленої в якомусь сувенірному магазині поруч.

Перехожі в основному відмовляються, але одного темношкірого джентльмена, здається, переконали. Випиває, посміхається. Братаються, обіймаються, розходяться кожен у свій бік.

"Дорожній рух тут дивний, - говорить один представник цієї компанії й уважно дивиться на трамвай, який проїжджає повз нас лівим боком дороги. - А все решта більш приємне для життя людей".

А ось ще одна компанія — двоє чоловіків і двоє жінок по черзі фотографуються на фоні якоїсь місцевої пам'ятки.

"Приїхали, бо ми ж не діти: мовляв, коли команда виграє, я її підтримую, а коли програє — то ні. Шанси ж є завжди", - каже високий бородань.

"Плюс квитки взяли давно, а зараз їх що, здавати чи що?" - практичним тоном додає його подруга.

Більшість українців на словах не звертають уваги на вивішені у вітринах букмекерських контор коефіцієнти, які не залишають "Динамо" шансів на вихід у наступний раунд, і кажуть, що забити "Сіті" три голи цілком реально. Інші - не такі оптимісти. "Дива не очікую. Хотілося б сьогодні мінімально виграти. Або хоча б зіграти внічию", - каже хлопець, який приїхав на матч з сусіднього Лідса.

"Половина Манчестера"

Вже на підході до стадіону нашу з колегою розмову українською мовою чує перехожий — хлопець з блакитним рюкзаком за плечима.

"Ви ж з Києва?" - питає англійською. Його акцент настільки соковитий, що я лише з третього разу розумію, що його звати Льюіс. Але далі справа йде легше.

Льюіс — фанат "Манчестер Юнайтед", іншого, титулованішого клубу з цього міста, і до "Сіті" ставиться, м'яко кажучи, неприязно.

"Сподіваюсь, ви надерете їм зад. Бажаю вам виграти 5:0. Як мінімум половина Манчестера сьогодні за вас", - говорить він перед тим, як звернути до бічної вулички.

Однак Льюісові однодумці у цей вечір залишилися вдома, а до стадіону "Етіхад" ближче до початку гри підтягуються тисячі людей у біло-блакитній атрибутиці "Сіті" і в хорошому гуморі — результат першого матчу дає їм на це повне право.

"Думаю, це буде досить легка перемога. Київ старатиметься, але "Сіті" виграє. 2:1, якщо вам пощастить", - сміється молодий, коротко стрижений фанат англійського клубу.

"З нашою командою нічого не знаєш наперед. Сьогодні грають чудово, завтра — не можуть забити "Норвічу", - сивий прихильник "Сіті", здається, досі не відійшов від несприятливої для його команди нічиєї в останньому турі англійської прем'єр-ліги.

"Тому, думаю, 2:1 на нашу користь було б хорошим результатом", - продовжує він.

Нулі на табло

Утім, забитих м'ячів уболівальники цього вечора так і не побачили.

Попервах фанів на гостьовій трибуні нулі на табло не дуже напружували.

Прихильники "Динамо" активно робили селфі, потім намагалися співати, раз влаштували питомо український флешмоб "Хто не скаче, той москаль".

Ближче до кінця гри, коли вболівальники киян почали усвідомлювати, що на цьому єврокубкова весна їхньої команди закінчується, настрій тут погіршився.

"Джон! Я ж тебе просив!" - волав на весь сектор не дуже тверезий українець. Він вважав, що таким чином зможе вплинути на воротаря "Сіті", який стояв за кілька десятків метрів.

"Його звати Джо. Він Джо Харт, а не Джон Харт", - приречено сказав йому хтось з сусідів.

"Мені все одно. Джон! Джон!" - не вгавав той. Однак "Джон" його не чув.

Натомість дедалі веселіше й гучніше співали місцеві вболівальники.

Хтось з гостьової трибуни у відчаї почав показувати в бік прихильників "Сіті" нецензурні жести. До проходу між секторами замість стюардів зайшли поліцейські.

Однак агресії з боку вболівальників з Манчестера не було. А на всі нібито образливі жести, звернені в їхній бік, вони сміялися і показували на пальцях рахунок першого матчу. Крити не було чим.

Всім до побачення

"Ми йдемо зі стадіону з гарним настроєм. Наступного разу виграємо", - намагався триматися молодцем чолов'яга середнього віку в козацькій шапці.

"Ми в душі розуміли, що зіграти на перемогу буде важко. Після зимового перепочинку ще не увійшли в гру. Це футбол", - немовби виправдовувався ще один вболівальник киян з прапором.

"Це протистояння ми програли ще в Києві, - резюмував на післяматчевій прес-конференції тренер киян Сергій Ребров. - Сподіваюся, наступного сезону зіграємо в єврокубках краще".

Натомість уболівальники "Сіті" могли дозволити собі помріяти про те, до якої стадії Ліги чемпіонів може дійти їхній клуб цього сезону. Апетит до прихильників команди, яка вперше в своїй історії пробилася до чвертьфіналу Ліги, прийшов під час їди, і тепер вони не проти замахнутися і на нові досягнення.

Чи не єдине їхнє бажання — аби "Сіті" пощастило з жеребом.

"Ми ж не можемо виграти у "Барселони", - кричить мені на вухо бабця, яка, за її власним визнанням, трохи глухувата, але це не заважає їй ходити на матчі "Сіті" "кілька останніх десятиліть".

"Все залежатиме від жеребкування", - говорить фан "Сіті" в елегантному пальті. Він трохи цокає зубами, йому дуже холодно.

"Потрапимо на когось на кшталт "Барселони" - вилетимо відразу. Зрештою, цього року і вихід у чвертьфінал — це хороше досягнення. А наступного сезону можна задумуватися і про щось більше", - продовжує він і швидко йде у бік трамвайної зупинки.

Ще за кілька хвилин площа біля стадіону порожніє. Вболівальники розходяться, і про свято футболу, яке для киян стало гірким, нагадує тільки далекий звук барабану і відлуння фанатської пісні про Путіна.

А от затихла і пісня. "Динамо" і його вболівальники остаточно попрощалося з єврокубками.