П'ять способів зупинити футбольне хуліганство

Понад 30 людей постраждали у бійках навколо матчу між Англією та Росією, що пройшов у Марселі на Євро-2016. Знову загострилось питання: як запобігти хуліганству? Які є ідеї з цього приводу та наскільки вони дієві?

Заборона алкоголю

Уряд Франції закликав усі міста, де проходять матчі Євро-2016, заборонити продаж алкоголю у "зонах ризику" поблизу стадіонів у дні матчів та напередодні.

Пропонується взяти приклад з м.Ланс, де в четвер зустрілися збірні Англії та Уельсу і де за 24 години до того було повністю заборонено вживати алкоголь на вулицях.

Цей метод пробували застосовувати і раніше – та не завжди він давав бажаний результат. Під час Чемпіонату світу 1990 р., коли у столиці Сардинії м. Кальярі призупинили продаж алкоголю, це призвело до сутичок між поліцією та англійськими вболівальниками.

"Такий захід може спровокувати бурхливу реакцію", – каже Джефф Пірсон, викладач кримінального права з Манчестерського університету, який був у Марселі під час останнього сплеску футбольного хуліганства.

"З алкоголем заборони не працюють. Фани лише зляться або знаходять інші джерела випивки".

Він також зауважує, що російські фани, що атакували англійців на марсельському Велодромі, схоже, не були п’яними.

"Утім, я підтримую заборону на продаж пляшкового пива", – каже пан Пірсон.

"З цим у Марселі спочатку було добре. Бари не продавали пиво у пляшках, а розливали його у пластикові стакани".

Проблеми почалися напередодні матчу, у п’ятницю, коли у барах не стало пива. Фани вирушили у супермаркети за пивом у пляшках, які потім використовували як зброю, пояснює він.

На думку Майка Лейтона, одного з авторів книжки "Полювання на хуліганів: операція Червона картка", заборона алкоголю часом допомагає, але не вирішує проблему в корені.

"Затятим злочинцям пиво не потрібне, – каже він, – але воно все-таки впливає на інших: тих, хто лише намагається доєднатися до агресивних угрупувань, і тих, хто прикриває їхній тил".

Ранній початок

З забороною алкоголю тісно пов’язаний інший метод: пересування матчів з високим ризиком насильства на денний час – наприклад, третю годину дня у суботу.

Ідея в тому, щоб порушники спокою мали менше часу напитися. Зокрема, цей метод пропагується Футбольною асоціацією Англії.

Але він не надто вражає пана Лейтона, який понад 40 років розробляв правила попередження футбольного хуліганства у Західному Мідленді, на Кіпрі та на замовлення Британської транспортної поліції.

"Якщо фани хочуть битися, вони будуть битися, – каже він, – і не зважатимуть на час доби".

Пан Пірсон додає, що це підвищує ризик безладів у місті.

"Приміром, фани вийдуть зі стадіону о другій дня. Тоді вони можуть пити ще дванадцять годин, до другої ночі", – каже він і передбачає, що ввечері це може виплеснутись у насильство на центральних вулицях.

Порожній стадіон

Коли у 2014 р. "Манчестер Сіті" зіграв у гостях з ЦСКА (Москва), ніхто не прийшов на це подивитись. Фани ЦСКА не змогли підтримати свою команду, бо її було покарано за низку порушень, зокрема за расистські лозунги.

Таку ж санкцію було накладено на кілька турецьких клубів за погану поведінку вболівальників і гравців.

Пан Лейтон вважає, що не допускати фанів на стадіонів можна лише у крайніх випадках, коли є свіжа історія сутичок між уболівальниками цих клубів або дуже висока ймовірність, що ці сутички стануться; втім, це несправедливо по відношенню до чемних фанатів, які складають "переважну більшість".

"Що роблять уболівальники, коли матч транслюють по телебаченню, а на стадіон не пускають?" – питає пан Пірсон.

"Ясна річ, ідуть у бар. Виходить, що замість безпечного середовища під охороною поліції люди потрапляють у бари, де бійки спалахують миттєво. Це абсурд".

Розмежування

На думку експертів з Футбольної асоціації Англії, чіткий розподіл секторів – метод, що практикується ще з 1970-х років – "суттєво зменшив проблеми, пов’язані з агресивною поведінкою вболівальників на стадіонах".

Клуби часто відгороджують "безпечні зони" для своїх вболівальників: натягують над рядами сітку, а часом і виставляють додаткову охорону.

На думку пана Лейтона, ця охорона має "доповнювати загальну стратегію безпеки, а не заміщувати поліцейських", а перегородки – бути достатньо міцними, щоб утримувати фанів різних команд в окремих секторах.

Він підтримує цей метод і додає: "Його мінус у тому, що тоді не вдається продати усі місця".

"Втім, зменшуються витрати на медичну допомогу потерпілим та забезпечення порядку. До того ж, не завдається суттєвої шкоди іміджу та репутації футболу".

Однак на матчах Євро-2016, як і англійської Прем’єр-ліги, присутня велика кількість "футбольних туристів" – глядачів, які не є прихильниками жодної з команд і чиї вподобання можуть змінюватись навіть протягом однієї гри, каже пан Пірсон.

"Тому охоронцям порядку треба швидко адаптуватись до ситуації. Треба мати змогу швидко розмежувати сектори, якщо виникне така необхідність".

Тренування фанатів

Ідеї, перераховані вище, стосуються проявів безладу, але не його причин. Тому ще наприкінці 1980-х рр. бельгійський клуб "Стандарт" (м. Льєж) вирішив навчити своїх уболівальників чемній поведінці, започаткувавши так звану "програму тренування фанатів".

Її запозичили ще у кількох країнах, навчаючи поважати супротивників і суддів, а також приймати поразку, не вдаючись до насильства.

Пан Лейтон називає це "переключенням уваги". Молодих людей, які дивляться футбол або й грають самі, закликають до вищих цінностей. До програми входять виступи зіркових гравців та колишніх хуліганів – вони пояснюють, що насильство породжує лише травми та записи про судимість.

Проте найпереконливіше ці ідеї звучать тоді, коли поліція пильнує за законами, вважає пан Лейтон. Після сутичок у Марселі було заарештовано двадцять осіб, але на його думку цього замало.

"Багатьом це зійшло з рук, – каже він. – З усіма вуличними камерами спостереження, можна було б очікувати, що поліція затримає набагато більше порушників".

"У таких випадках не можна зволікати з правосуддям. Футбольні хулігани часто вважають, що, діючи бандою, вони зберігають анонімність. Ми мусимо їм показати, що це не так", – підсумовує він.