Пиво, бійки і футбол: перший тиждень на Євро-2016

Чемпіонат Європи з футболу організовано вкрай погано, французька поліція показала, що неспроможна впоратися з фанатами, росіяни приїхали сюди задля бійок, а не футболу, а орди англійців наводять острах на мирні французькі міста ...

Євро-2016 за тиждень встиг обрости міфами, жоден із яких, на жаль, поки що не має безпосереднього стосунку до спорту.

Втім, групова стадія турніру - дійсно не та пора, коли народжуються футбольні легенди.

Чи стане суперзіркою міжнародного рівня лестерська "дюймовочка" Джеймі Варді, скільком ще грандам втруть носа ісландці, і якою взагалі буде перша по-справжньому повноцінна сенсація чемпіонату, - про це можна буде судити трохи згодом.

Наразі ж можна констатувати, що чемпіонат Європи 2016 року вже увійшов в історію несподівано запеклим протистоянням Росії, Англії і Франції.

Не на футбольному полі: сама зустріч англійської та російської збірних виявилася видовищем дуже невисокої футбольного якості і завершилася рахунком 1: 1.

Такі нічиї заведено називати "бойовими", але на тлі того, що відбувалося в цей час на трибунах і поза стадіоном, результат матчу, звичайно, був цілком мирним.

"Десяток росіян напустили остраху на сотні англійських фанатів", "англійці поводяться огидно і самі провокують сутички", "дії французької поліції - це повний провал" - після подій в Марселі і Ліллі такі думки я чув усюди: від росіян, від англійців, від будь-яких інших уболівальників, які приїхали до Франції.

Приблизно такими ж словами, тільки без лайки, описує ситуацію британська і російська преса.

Міфи і факти

Однак уже зараз багато хто - зокрема ті, хто був на місці подій або навіть у них брав участь - оперують не фактами, а міфами, які сформувалися дуже швидко і самі по собі.

Міфами, наприклад, про те, що футбольні фанати розгромили Марсель. Або влаштували бійки в Ліллі. Або про те, що французька поліція - безпорадна. Або - навпаки! - що вона лютує.

Приїхавши до Франції на Євро-2016 і слідуючи за збірною Росії по тих містах, де вона проводить свої матчі, я, звичайно, багато чого не бачив на власні очі: неможливо опинитися в різних точках міста одночасно або ж навпаки, сидіти на одному місці, фіксуючи все, що там відбувається.

Однак деякі оцінки, що наразі висловлюються щодо проблеми футбольних уболівальників, занадто явно суперечать і фактами, і моїм суб'єктивним враженням.

Перш за все: звичайно ж, за організацію Євро-2016 поки що неможливо поставити більше "двійки". За словами оглядача "Советского Спорта" Євгенія Дзічковського, з яким я зіштовхнувся на базі збірної Росії в Круассі-сюр-Сен, Франція не йде в жодне порівняння ні з Ріо-де-Жанейро, ні навіть з Південною Африкою.

Причому в негативному сенсі. На жодному з великих міжнародних змагань, де моєму другові і колишньому колезі довелося працювати за останні п'ятнадцять років, не було таких проблем з організацією.

Обставини, з якими зіткнулася французька влада, можна назвати об'єктивними: вкрай серйозна загроза терактів, страйки транспортників, погана погода, врешті-решт (Париж ледь оговтався від повені до початку Євро, а вчора матч Україна - Північна Ірландія довелося перервати через великий град).

Мінімізація втрат

Французи роблять все можливе, щоб мінімізувати проблеми, їх зусилля помітні, і до них майже немає претензій. Але це не допомагає уникнути відчуття, що проводити за таких обставин великий футбольний турнір - ненайкращий задум.

Багато російських вболівальників, з якими я спілкувався, з жалем зазначають, що "свята футболу" тут не відчувається.

В деякі моменти в окремих місцях - так, але в цілому не можна сказати, що Франція живе чемпіонатом Європи з футболу.

Можливо, влада країни навмисно хотіла би локалізувати прояви футбольного свята: так простіше і охороняти вболівальників, і контролювати ситуацію.

У містах, що приймають матчі Євро-2016, облаштовані фан-зони, де на великих екранах можна дивитися футбол, пити пиво і просто весело проводити час.

Але за межами фан-зон символіка чемпіонату майже непомітна, а в маленьких містах доволі складно знайти шинок з телетрансляцією футбольних матчів.

І ось на цій сцені, трохи похмурій, але цілком пристойній, з'являються натовпи людей: сотні, тисячі, десятки тисяч, у яких свято у буквальному сенсі "завжди з собою", і які, так вже вийшло, вболівають за одну команду - збірну Англії.

Щоб зрозуміти масштаби "лиха": звіт префекта регіону Нор-Па-де-Кале Мішеля Лаланда інформує, що в Лансі на матчі Англія-Уельс були присутні 31 200 глядачів, ще 6 800 людей дивилися матч в місцевій фан-зоні. Практично всі вони - або англійці, або валлійці.

Це означає, що в четвер у Лансі одночасно зібралися більше британців, ніж все населення міста, яке не перевищує 35 тисяч жителів.

Весь цей натовп в біло-червоних кольорах національної збірної постійно співає пісні, відбиває на будь-якій поверхні такт ногами і руками, скандує "кричалки", стрибає, танцює, водить хороводи, розвішує скрізь прапори Англії, вилазить на дорожні знаки, огорожі та ліхтарі.

Гігалітри пива

І постійно п'є пиво. Літрами, мегалітрами, гігалітрами.

Доволі складно уявити англійського вболівальника без пляшки, склянки або кухля пива в руці.

Якщо у нього порожні руки, це означає, він або щойно допив попередню і йде за новою порцією, або в нападі веселощів вилив свою склянку пива на голову сусіда і йде за новою порцією.

Англійські фанати невимогливі до вибору місця: зупиняються у першій-ліпшій пивній корчмі просто в центрі міста або біля міського вокзалу. До них незабаром підтягуються інші, і відзразу ж починаються співи і танці, що як магніт притягують сюди ще більше людей.

Групки англійців якщо і пересуваються з бару в бар, то на дуже обмеженому просторі - пара-трійка сусідніх вулиць, не більше.

Та й навіщо кудись ходити, якщо все, що потрібно, і так під рукою: пиво, англійський прапор і тепла компанія, яка без зупинки реве: "God save the Queen" або "Do not take me home".

Перший номер зрозумілий: свій гімн футбольні фанати співають постійно і в будь-якій ситуації.

Друга пісня, яку колись взяли до репертуару фанати клубу "Ньюкасл", стала фактично неофіційним гімном англійських уболівальників. Співають її тут частіше за інших.

Слова у неї прості, але напрочуд точно відповідають ситуації: "Не забирай мене додому. Будь ласка, не забирай мене додому. Не хочу йти на роботу, а хочу залишитися тут і випити все пиво. Будь ласка, не забирай мене додому".

Так, англійців поки що на Євро-2016 більше, ніж уболівальників інших збірних. Англійці п'ють більше пива, вони більш гучні.

Але при цьому ніхто інший так ретельно і всепоглинаюче відповідально не ставиться до своїх обов'язків уболівальника: вбиратися в різноманітні, іноді вкрай вигадливі костюми, скрізь розвішувати прапори, підтримувати свою команду всіма можливими проявами - одним словом, створювати те саме свято футболу, що поки не дуже вдається господарям турніру.

Складно рекомендувати громаду англійських фанатів людям з тонкою душевною організацією, але всіх інших це видовище зачаровує і приваблює.

Тому тут, у Франції, майже в будь-якому натовпі англійців можна знайти безліч уболівальників інших збірних, яким теж хочеться так дружно і злагоджено голосити пісні і пити пиво - французів, німців, словаків, та й росіян також.

Сувора правда життя полягає в тому, що якщо довго пити пиво, то неодмінно нап'єшся, і деякі при цьому не можуть зберегти людське обличчя.

Початок сутичок

Повідомлення про зіткнення англійських уболівальників з поліцією Марселя з'явилися за два дні до матчу Англія-Росія, коли російських уболівальників у місті було взагалі майже не помітно.

Генезис цих заворушень очевидний кожному, хто спостерігав за ними хоч раз.

Розпашілі фанати спочатку починають обливатися пивом, потім кидатися пластиковими стаканами - легко так, заради веселощів.

Потім у хід ідуть важчі і небезпечніші предмети, і тут уже поліції не залишається нічого іншого, як втрутитися заради безпеки оточуючих.

Натовп від цього заводиться ще більше, і склянки з пляшками починають летіти в бік стражів порядку. А французька поліція за цей тиждень продемонструвала, що не соромиться в таких ситуаціях застосовувати сльозогінний газ.

Поліція не намагається хапати всіх підряд, затримує тільки найбільш буйних і не оточує вулиці і площі, якщо натовп уболівальників розсіюється і припиняє проявляти агресію.

У розмовах зі мною в Марселі багато англійців скаржилися, що на сутички їх провокують місцеві хулігани, яких нібито поліція не намагається виявляти і затримувати. У певних випадках це дійсно могло бути так.

Наприклад, в день відкриття чемпіонату чергова серйозна сутичка сталася на центральній площі Шарля де Голля вочевидь через провокаторів: відразу після фінального свистка в матчі Франція-Румунія двоє хлопців без символіки будь-якої з команд кинули фаєр в бік англійців і французів, які щойно закінчили дивитися телетрансляцію гри.

Провокатори одразу же повтікали, але поліція, що з'явилася за кілька хвилин, все одно почала розсіювати натовп уболівальників, які вже не знали, з якого боку їм чекати нападу.

Молодики в чорному

Все змінилося в день матчу англійців з росіянами. Росіян, нарешті, в Марселі помітно побільшало. Переважну більшість уболівальників збірної Росії, як і раніше, становили сімейні пари і компанії чоловіків зовсім не хуліганського вигляду, які поважно сиділи у кав'ярнях і ресторанах.

На цьому тлі різко вирізнялася група російськомовних молодиків у чорному вбранні і майже без символіки національної збірної, яка цілеспрямовано ходила по вулицях в центрі міста і вступала в словесні суперечки з англійськими фанатами.

Потім словесні суперечки перейшли в зіткнення: накачані агресивні молодики із легкістю обертали до втечі деякі компанії англійців, які, незважаючи на весь алкоголь в крові, вочевидь не були готові до фізичного протиборства.

Поліція практично не втручалася. Це тепер і закидають французькій владі. Англійці вважають, що поліція захищала лише місцевих жителів, росіяни - що поліція взагалі самоусунулася від втручання у ситуацію.

За фактом поліція виконала свою функцію: ніхто з "мирних жителів" у цих зіткненнях не постраждав, і ніякий центр Марселя, звичайно ж, зруйнований не був (якщо не брати до уваги гори сміття навколо питних закладів, де збиралися англійські уболівальники).

Захищати безпеку не зовсім тверезих і не завжди чемних англійців французькі поліцейські, мабуть, вважали необов'язковим.

Своєрідна "делегація" з Росії проявила себе потім на стадіоні, прорвавшись з сектора російських уболівальників до центральної трибуни марсельського "Велодрому".

УЄФА визнала, що організатори припустилися серйозної помилки в організації заходів безпеки.

І реакція французької влади не забарилася: на наступному матчі російської збірної в Ліллі нікого з тих бойовиків в чорному одязі вже не було.

Трьох росіян оперативно затримали і засудили за насильство на вулицях Марселя до позбавлення волі: від півтора до двох років, ще кілька десятків їхніх співвітчизників були депортовані з країни.

Прапори і кричалки

Влада Франції оперативно виправила й інший свій недогляд - заборонила продаж алкоголю у магазинах у день матчів Євро-2016.

Втім, бари, як і раніше, можуть продавати пиво у пластикових стаканах - тому англійці продовжують ним накачуватися.

В Ліллі, де Росія грала свій другий матч на чемпіонаті, британців виявилося знову більше, ніж росіян. Англія і Уельс повинні були грати свій матч у сусідньому Лансі, містечку маленькому і нуднуватому - не рівня Лілля.

До свого репертуару кричалок англійці, які доїхали до Лілля, по слідах марсельних подій додали одну, доволі образливу для росіян: "Russia, Russia, who the f ** k is Russia", що можна приблизно перекласти як "Росія, Росія, та хто це в біса такі".

Однак у мене лишилися серйозні сумніви щодо здатнсті англійських уболівальників ідентифікувати росіян, хіба що ті одягнуть кокошник і повішають портрет Леніна на грудях.

Принаймні вигляд російського прапора англійців жодним чином не збуджував.

А коли у місті з'явилися у величезній кількості словаки, швидко розпізнати, де хто, стало зовсім складно: словацький прапор відрізняється від російського лише наявністю герба на триколорі. Словаки ж з радістю браталися як з англійцями, так і з росіянами.

З огляду на це, російським уболівальникам було особливо прикро, коли місцева поліція вимагала, щоб росіяни знімали символіку своєї збірної поблизу англійців.

Напередодні матчу група з п'яти російських фанатів намагалася розгорнути прапори навпроти юрби англійців і заспівати "Катюшу".

Суворі французькі спецназівці одразу же пояснили їм, що це погана ідея, відвели чимдалі і потім ще й обшукали.

"Вони обіцяли влаштувати нам криваву баню! Вони зараз накачаються пивом і вночі влаштують облаву на росіян!" - повідомив мені ввечері в середу один з російських уболівальників, маючи на увазі англійців.

На вулицях Лілля

На той час Росія вже програла Словаччині, і на вулицях Лілля росіян знову майже не залишилося.

Не можна сказати, що такі побоювання були зовсім безпідставні.

Відразу після закінчення матчу Росія-Словаччина поліція застосувала в центрі Лілля сльозогінний газ: в звіті префекта Мішеля Лаланда зазначено, що біля 300 англійських фанатів прямували до місця скупчення російських уболівальників.

Але жодних інцидентів за участі росіян ні тоді, ні пізніше зафіксовано не було.

Того вечора поліція Лілля ще кілька разів застосовувала сльозогінний газ і один раз навіть водяну гармату.

У цих діях вгадувався той самий принцип, що й в Марселі: не втручатися в веселощі, але розсіювати натовп, як тільки він стає занадто агресивним. До першої години ночі охочих кидатися в поліцію пляшками не залишилося.

А маленький Ланс пережив навалу британців дуже легко.

Жодного постраждалого, а з тридцяти з гаком тисяч гостей міста затримали лише 18 чоловік. При цьому 11 з них - за те, що намагалися сісти за кермо в нетверезому стані.