Чоловік, який допомагає студентам брехати

Більшість студентів гризуть граніт науки добровільно: старанно працюють і приймають заслужені наслідки. Та якщо хтось не бажає напружуватися, то може замовити письмову роботу в одного з професійних авторів – звісно, за гроші.

Наразі мій співрозмовник користується псевдонімом "Марек Єзек", але має і багато інших. Він розумний, працьовитий і дуже любить вчитися – його захоплює відкриття нових предметів. А таких предметів у його досвіді безліч.

"Філософія, психологія, сестринська справа, педагогіка, фізика, – рахує він, загинаючи пальці, – кримінологія, готельне господарство, етика, менеджмент".

Його роботи отримують лише високі оцінки в різних університетах – він охоче демонструє довгий послужний список.

Дипломна робота студента – це кульмінація усіх років його навчання, його авторське дослідження, ґрунтовна письмова праця, де студент засвідчує своє розуміння й опанування теми.

Тільки не в тому разі, коли цю роботу написав замість нього пан Єзек.

Він – незалежний автор, найманий працівник індустрії, що швидко зростає. Комерційні фірми, що спеціалізуються на студентських роботах, стають дедалі відвертішими у своїх пропозиціях.

Минулого місяця одна така фірма розмістила платну рекламу у лондонському метро, на станціях поблизу університетів. "Потрібна допомога з письмовими роботами?" – питають студентів із плаката, запевняючи, що "нам довіряють понад 10 тисяч студентів".

Коли я звернувся до Департаменту транспорту Лондона, що управляє метрополітеном, і пояснив характер послуг, які пропонує ця фірма, мені відповіли, що не усвідомлювали цього, пообіцяли зняти цю рекламу і більше такої не приймати.

Інша фірма минулого тижня роздавала рекламу біля Лондонського університету королеви Марії. Компактні карточки завбільшки з кредитку проголошували: "Високоякісні авторські послуги з письма! Допоможемо вам отримати бажані оцінки!"

Існує навіть вебсайт, де студенти публікують свої завдання разом із термінами виконання, а автори обирають, що їм підходить.

Університетам складно з цим боротися. Проблема в тому, що такі роботи складені за всіма правилами і без плагіату; відповідно, їх практично неможливо виявити.

Майже всі британські університети перевіряють роботи на плагіат за допомогою комп’ютерної програми Turnitin. Вона виявляє, чи не збігаються частини тексту з будь-якими опублікованими джерелами. Та якщо це новий текст, написаний професійним автором, жодних підозр не виникне.

Прейскурант комерційних фірм – від 150 фунтів (220 доларів) за твір чи розділ курсової роботи до кількох тисяч фунтів за дипломну.

Марек Єзек просить за готову дипломну роботу близько 2500 фунтів (3650 доларів). Він прямо визнає, що його головний мотив – помста.

Він має магістерський та докторський ступені від одного з провідних британських університетів і, за його словами, понад триста разів подавався на вакансії лектора чи дослідника, але так і не отримав посади.

Причину він вбачає у расовій дискримінації – пан Єзек походить із Демократичної Республіки Конго. Він стверджує, що знає багатьох випускників африканського походження, яких не беруть на роботу в британські університети.

"У певному сенсі, це моя емоціональна реакція помсти, відповідь на погане ставлення до мене, – каже він. – Це задовольняє моє его, адже зі мною обійшлись несправедливо. Мені приємно, коли студенти телефонують і кажуть, що отримали 70 чи 80 балів за написану мною роботу".

Пан Єзек знаходить клієнтів через усні рекомендації студентів. Утім, зізнається він, адміністрація університетів часто ненавмисне йому підігрує: направляє до нього студентів як до "репетитора з навичок письма".

"Спочатку студент відправляє мені свою роботу, щоб я її оцінив і прокоментував. Я коментую один раз, другий, третій – після того більшість студентів не витримує і просить допомогти".

Існує думка, що по такі послуги звертаються переважно міжнародні студенти; втім, за словами пана Єзека, в останні роки зріс наплив британців.

Він каже, що їм часто не вистачає базових знань граматики і навичок письма – школи не підготували їх належним чином до університету. Також, на його думку, підвищення вартості вищої освіти негативно позначилось на ставленні до навчання: багато хто тепер підходить до отримання диплому як до фінансової транзакції.

"Студенти кажуть мені, що віддали вже купу грошей заради цього диплому і не хочуть, щоб це було надаремно".

Університети реагують на загрозу тим, що намагаються інакше оцінювати студентів. Їх дедалі частіше просять усно презентувати свою роботу перед семінарською групою чи відповісти на запитання викладачів.

Інколи від студентів вимагають показати конспекти, тези і чернетки своїх робіт. Але фірми і про це подбали. Чернетки теж можна придбати – за додаткову плату.

На думку Адама Лонгкрофта, академічного директора Університету Східної Англії, усні презентації – надзвичайно складне завдання, яке не підробиш.

"Для багатьох студентів, це справжнє випробування. Публічні виступи – одна з найпоширеніших фобій, але важливо, щоб студенти розвинули це уміння", - каже він.

Нечесні роботи важко виловити з загального потоку ще й тому, що в багатьох університетах діє антидискримінаційний принцип. Згідно з ним, письмові роботи подаються анонімно, щоб викладачі свідомо чи підсвідомо не знижували оцінки представникам етнічних меншин.

Та якщо викладач не знає, чию роботу він перевіряє, відмінна робота посереднього студента не викличе в нього жодних підозр.

Утім, спостережливість часом допомагає виявити порушників.

Сара Аллен, працівниця бізнес-школи Університету Східної Англії, до чиїх обов’язків входить боротьба з плагіатом, нещодавно мала співбесіду з одним аспірантом. Він подав викладачу на перевірку прекрасну роботу, яка привернула увагу одним незвичайним словом – "яса". У словнику воно визначається як "сяйво" чи "знак".

"Ми цього слова не знали, – каже вона. – Довелося зазирнути у словник. Звісно, нас заінтригувало, що студент скористався цим словом".

Виявилося, що студент погано розмовляє англійською і не може відповісти на додаткові питання, пов’язані з його роботою.

"Врешті-решт він зізнався, що надіслав тему твору знайомому аспіранту в США, і той надав йому текст".

"Оскільки роботи подаються анонімно, ми гадки не мали, чия ця робота – іноземного студента чи британця, сильного студента чи слабкого. Тому такі випадки засікти непросто", - каже пані Аллен.

Зумисна подача чужих робіт – суворе правопорушення, і такі випадки розглядає університетська рада. Винному студентові загрожує виключення.

Винним за подачу замовної роботи вважають студента, а не автора роботи чи фірму.

Чи відчуває пан Єзек провину за те, що допомагає студентам обманювати викладачів?

"Гадаю, це спільна провина, – каже він. – Але ми – лише гвинтик цієї системи. Скажімо так: я сумніваюся, що в університетів чиста совість".

На його думку, деякі університети не розслідують підозрілі випадки, бо не мають достатніх доказів, а крім того, бояться, що публічні розслідування нанесуть збитки їхній репутації. Це підтвердили і деякі викладачі, що зв’язалися з ВВС після передачі на Radio 4, присвяченої цій темі.

Університети заперечують, що заплющують очі на будь-яку форму списування, і заявляють про свої суворі принципи щодо цього. Втім, Агентство з контролю якості вищої освіти, що стежить за стандартами вишів, нещодавно взялося за глибше дослідження місця і ролі компаній, що пишуть студентські роботи на замовлення.

Професор Філ Ньютон з Університету Свонсі підтверджує, що складність ситуації полягає у браку доказів: "Найбільша проблема – те, що замовні роботи складно виявити. Не можна звинувачувати студентів у списуванні, якщо ви не маєте вагомих доказів на підтримку своєї думки".

Нещодавно у парламент надійшла петиція про те, щоб юридично заборонити надання послуг із написання робіт; але, на жаль, такий закон навряд чи вирішить проблему. Студентські роботи надходять електронною поштою з Індії, Китаю, Австралії та інших країн.

Сара Аллен наполягає, що необхідні зусилля з боку університетів: "Ми маємо впевнено придушити це явище".

"Воно знецінює кваліфікацію наших випускників і працю більшості студентів, які чесно заробляють свої дипломи, та й загалом робить посміховисько з системи вищої освіти", - каже вона.

Як боротися з поданням замовних робіт замість власних?

Ось кілька пропозицій від працівників університетів: