Веселий похорон: свято життя?

У Британії кардинально змінилося ставлення до похорону. Жалобу за покійним дедалі більше замінюють вшануванням його життя. Чому так?

Можливо, смерть - єдина невід'ємна складова життя. Але й вона змінюється. Тепер це - час радіти.

Замість того, щоб зазирати уперед до вічного життя, гості на британських похоронах надають дедалі більше уваги приємним спогадам про покійного, про його досягнення, близьких людей і навіть про улюблені пісні. Такі церемонії повелося називати "святом життя".

Настрій тут не похмурий чи заупокійний, а радше святковий і радісний. Гостей просять не приходити у чорному. Ви маєте більше шансів почути пісню "Завжди дивись на світлу сторону життя" Monty Python – популярнішу на британських похоронах, згідно з <link type="page"><caption> дослідженням</caption><url href="http://www.bbc.co.uk/news/entertainment-arts-30143250" platform="highweb"/></link> 2014 році, ніж "Реквієм" Верді.

Згідно з опитуванням організації ICM, в якому брали участь 2 тисячі респондентів, 54% хотіли б, аби їхній похорон був "святом життя". Приблизно 48% учасників висловили бажання, щоб у церемонії були представлені їхні "хобі, улюблені кольори, футбольні команди чи музичні твори". Крематорії – де зараз відбуваються майже три чверті британських похоронів – майже завжди обладнані аудіовізуальними системами, що дозволяють програвати відеокліпи.

В інтернеті є тисячі сторінок, присвячених плануванню такого "свята життя", У якому головну роль відіграють спогади про покійного та символічні для нього речі. Індустрія ритуальних послуг також не відстає від попиту.

Приклад подають зірки. Похорон актриси Лінди Беллінгем планували як <link type="page"><caption> "шумну танцювальну вечірку"</caption><url href="http://www.mirror.co.uk/3am/celebrity-news/lynda-bellinghams-funeral-joyous-royal-4509431" platform="highweb"/></link>, розповідає одна газета. <link type="page"><caption> Катафалк Малкольма Макларена</caption><url href="http://www.theguardian.com/music/2010/apr/22/malcolm-mclaren-funeral-punk" platform="highweb"/></link>, менеджера гурту Sex Pistols, проїхав північною частиною Лондона у супроводі приблизно двох сотень людей, що весело підспівували запису пісні "Мій шлях" у виконанні Сіда Вішеса. По той бік Атлантичного океану похорон Джоан Ріверз розпочався виступом Нью-Йоркського хору геїв, що виконав мелодій з бродвейських вистав.

У США такі церемонії мають <link type="page"><caption> давнішу традицію</caption><url href="http://www.wsj.com/articles/SB10001424052970204774604576628893545656316" platform="highweb"/></link> – деякі представники покоління бебі-буму спланували собі святкові проводи <link type="page"><caption> ще у 1970-х роках</caption><url href="http://www.cnbc.com/id/100416919" platform="highweb"/></link>. Можливо, це й не дивно для країни з великим числом послідовників нью-ейджу, звичкою до "веселих джазових похоронів" у Новому Орлеані та значною частиною латиноамериканського населення, що святкує День мертвих.

Така церемонія – <link type="page"><caption> не для усіх</caption><url href="http://thefederalist.com/2013/12/06/funeral-funeral-celebration-life-one-last-hurrah/" platform="highweb"/></link>. Ще багато людей обирають традиційне церковне відспівування з його тихою величчю або світське прощання, але скоріше урочистому, ніж веселому.

Та попри свою славетну здібність зрівнювати людей, смерть дедалі частіше сприймається як шанс підкреслити індивідуальні відмінності.

Розгляньмо приклад 81-річного Малкольма Брокелгерста, колишнього авіаконструктора з містечка Клівліз, що у Ланкаширі. Він ретельно спланував свій майбутній похорон, що має відобразити його неповторне життя.

Після смерті останки Малкольма покладуть у труну в формі літака і перевезуть у парк Блумфілд, що поблизу рідного стадіону його улюбленої футбольної команди "Блекпул". Труна-літак буде пофарбована у колір команди - помаранчевий, а тіло Малкольма - одягнене у її домашню форму.

Потім труну перевезуть на відкритій вантажівці у крематорій Блекпула, а гості поділяться спогадами про Малкольма. Після цього їх запросять "покрутити пропелер, щоб запустити мене до Місяця", – пояснює Малкольм. Він уже провів <link type="page"><caption> генеральну репетицію</caption><url href="http://www.blackpoolgazette.co.uk/news/features/off-to-heaven-on-a-wing-and-a-prayer-1-5298655" platform="highweb"/></link>.

Він не хоче, щоб гості плакали за ним. Мета церемонії - не думати про втрату, каже він, а радіти тому, яке життя він прожив: "Не хочу, щоб за мною сумували - хочу, аби гості сміялися".

Таке бачення похорону кардинально відрізняється від звичних християнських обрядів, що донедавна переважали у Великій Британії.

Похоронна музика і сучасні версії катафалків

Джерело: Co-operative Funeralcare

Хоча у церковній службі виділено час на поминальні промови, акцент завжди робиться на майбутньому - на обітниці вічного життя.

"Хто вірує у Мене, хоч і вмре, буде жити", – повторює євангельські слова англіканська "Книга спільних молитов". Католики моляться за безсмертну душу померлого.

В очах прибічників традиції "свято життя" суперечить сенсу поминального обряду.

Озираючись назад замість того, аби дивитися уперед, і концентруючись на щасливих спогадах замість відчуття втрати, учасники такого похорону свідчать про нездатність сучасного суспільства чесно сприймати горе, каже Александр Люсі-Сміт, католицький священик, доктор моральної теології та позаштатний редактор журналу Catholic Herald.

Такі легковажні "саморобні" церемонії служать недобру службу покійному, вважає він.

"Якщо закривати очі на той факт, що усі ми - грішники, обряд похорону втрачає зміст і виразність", - підсумовує він.

Утім, не дивно, що у світському суспільстві, де віруючих у вічне життя поменшало, невіруючі шукають інші способи пом'янути померлих, не передбачені церковною традицією. У 2011 році <link type="page"><caption> 12% похоронів </caption><url href="https://humanism.org.uk/2012/05/17/news-1039/" platform="highweb"/></link>були "гуманістичними" або "нерелігійними".

Висока вартість церемоній - у 2014 році вона <link type="page"><caption> склала</caption><url href="http://www.dailymail.co.uk/news/article-2543006/The-rising-cost-dying-Average-funeral-costs-7-600-thousands-struggling-afford-fitting-send-off.html" platform="highweb"/></link> в середньому 7 622 фунти (приблизно 12 тисяч доларів США), включно з поминками і тарифами на успадкування майна – є ще однією причиною того, що рідні прагнуть індивідуального підходу до похоронної церемонії.

<bold>Піти з блиском</bold>: Попіл гонзо-журналіста Хантера Томпсона <link type="page"><caption> запустили</caption><url href="http://news.bbc.co.uk/1/hi/entertainment/4168266.stm" platform="highweb"/></link> у небо пострілом з гармати. Постріл здійснили з 50-метрової вежі, на верхівці якої встановили червоний кулак з двома великими пальцями - символ започаткованого Томпсоном руху гонзо-журналістики, вільної оповіді від першої особи. Церемонію оплатив Джонні Депп, який зіграв пана Томпсона у фільмі "Страх і ненависть у Лас-Вегасі" за його ж книжкою. Перед похороном друг покійного Метт Моуслі сказав кореспондентові ВВС, що це буде "найпрекрасніше свято на планеті". Друзів попросили згадувати Хантера Томпсона щоразу, коли кубики льоду торохкотять у склянці з віскі.

Життя - не репетиція

Переломним моментом у ставленні британців до жалоби часто вважають похорон принцеси Діани, де заспівав Елтон Джон, а люди загалом не стримували себе у вияві горя, позбавившись іміджу "манірних британців".

Але помилково вважати, що ретельно розроблені церемонії – новинка, запроваджена лише у 1997 році, каже Тоні Волкер, директор Центру досліджень смерті й суспільства при Університеті Бата. У вікторіанські часи екстравагантні похорони були своєрідним статусним символом.

Щоправда, у періоди особливої непевності життя, наприклад, під час Другої світової війни і післявоєнні роки, особисте відступало перед колективним, і події на кшталт весіль та похоронів минали відносно непомітно. Нині ж, каже пан Волкер, "у нас достатньо безпеки і грошей, щоб відзначати індивідуальність".

Останнім часом поширюються світські похорони, а також поховання на природі замість офіційних кладовищ. У 2012 році англіканська церква підняла вартість поминальної <link type="page"><caption> служби на 50%</caption><url href="http://www.bbc.co.uk/news/uk-16931503" platform="highweb"/></link>.

Вартий уваги і той факт, що Велика Британія - багатонаціональна країна, де зростає кількість представників різних етнічних і релігійних груп. Багато з них має свої способи відзначати втрату близьких людей.

До єврейського похорону зазвичай входить "геспеїд" - час поділитися спогадами про покійного. Індуси мають обряд "шрааддга", під час якого дякують померлим батькам і родичам. Ірландські католики, хоч і служать урочисті служби, після того часто влаштовують бурхливі поминки.

Безперечно те, що люди виявляють скорботу по-різному, і це може викликати непорозуміння серед родичів. Людей старшого віку "свято життя", можливо, образить як недостатньо шанобливе. Інші ж сприймуть традиційну церемонію як надто похмуру і безрадісну.

"Ми усе ще не знаємо, як бути з бурхливими виявами почуттів, – каже пан Волкер. – Родичі покійних отримують суперечливі настанови - "так, звісно, дай волю сльозам… але ж не в супермаркеті!".

Той похорон, що спланував для себе Малкольм Брокелгерст, на його думку, не менш шанобливий, ніж англіканська служба, і так само розкриває принцип memento mori.

"Суть у тому, що життя треба жити, – каже він. – Це не репетиція".

Ганське мистецтво виготовлення трун

У Гані існує традиція вшановувати покійних через виготовлення трун, що відображують їхні прижиттєві інтереси.

Один з найвідоміших трунарів – Джозеф Ашонг, або <link type="page"><caption> Паа Джо</caption><url href="http://www.bbc.co.uk/news/magazine-18505221" platform="highweb"/></link>.

Серед його виробів - труни у формі величезної пивної пляшки, автомобіля Porsche і ящірки.