Анастасія Зануда Бі-Бі-Сі, Київ

	Кореспондент: ''Докопатися до істини''

“Фокус” у статті “Чорна зміна” пише про найбезпечнішу, за словами посадовців, шахту в Україні, яку у народі називають “цвинтарем імені Засядька.” Від 1999 року ця шахта забрала життя більше 200 працівників. Всі вони гинули від вибухів метану, горіння вугільного пилу чи задихалися від отруєння газом: “Шахта імені Засядька – одна з найнебезпечніших у світі через високу концентрацію метану.

Серйозні ускладнення виникають і через велику глибину, на якій видобувається вугілля. Проте, не зважаючи на це, шахтарі і надалі спускаються під землю. Причина є простою: середня заробітна платня у вугільній галузі, за даними Держкомстату, становить 2 тисячі гривень – це приблизно у півтора рази більше, ніж середня по Україні. А на шахті Засядька зарплати ще вищі – від 2.5 до 5 тисяч гривень,” – пише “Фокус,” і наводить інші розцінки: кожен мільйон тон вугілля “коштує” життя 3 шахтарів.

До теми аварії на шахті імені Засядька, що сталася тиждень тому, звертається і “Кореспондент,” на головній сторінці якого фото шахтарів, і напис: “Закресли п’ятьох.”

У статті “Докопатися до істини” часопис закликає з’ясувати справжні причини аварій на українських шахтах і визначити дієві методи поліпшення ситуації у вугільній галузі. “Страшна трагедія у Донбасі знову поновила дискусію про ціну чорного золота. При цьому мова йде не стільки про комерційну вартість вугілля, скільки про ціну життя. Пишатися нема чим. Україна проривається у світові лідери за кількістю жертв. В середньому щороку у країні гине 250 шахтарів. Гірше справи тільки у Китаї.

	Шахта Засядька відома також як ''цвинтар Звягільського"

Проте за іншим сумним статистичним показником – обсягами видобутку на одне життя – українські копальні вже випередили китайські: один українець гине на кожні 320 тисяч тон вугілля, у той час як в Китаї людське життя забирає кожні 400 тисяч тон чорного золота,” – пише “Кореспондент,” і нагадує й іншу статистику: у 2006 році бюджетні дотації вугільній промисловості склали 4 мільярди гривень, у поточному році ця цифра становила 6 мільярдів гривень, а наступного року “вливання” у вугільну галузь мають зрости до майже 7 мільярдів гривень.

“Кореспондент” також пише про те, чи відчують пересічні українці вступ України до СОТ, який, за прогнозами українських можновладців, може відбутися вже цього року. Зокрема, часопис перераховує імпортні товари, вартість яких може змінитися через те, що зміниться і ввізне мито. Якщо враховувати цей чинник, то подешевшати мають м’ясо, молоко, кава, чай та спеції, олії, горілчані напої, тютюн та автомобілі, а подорожчати – риба, одяг, нафта, побутова хімія, кіно- і фототовари і музичні інструменти.

Проте у дійсності, здешевлення товарів для кінцевого споживача не буде, а додатковий прибуток від зниження мита отримають торгівці – такими є висновки більшості опитаних “Кореспондентом” експертів. Крім того, ефект від зниження імпортних мит на певні товари знівелює те, що значна частина імпорту завозиться як контрабанда, а отже, в ціні цих товарів мито ніяк не враховується. Утім, часопис все ж таки знайшов один позитивний момент:

“Єдине, чим вступ до СОТ точно зачепить пересічного українця – це зниження інфляції. В середньому ціни на споживчі товари після вступу до СОТ мали б впасти на 1-1.5%. Проте в реальності це падіння лише загальмує зростання цін на ті ж самі півтора відсотки 1-1.5%. Це означає, що прогнозований 9-10% рівень інфляції в Україні СОТ “знизить” до 8%” – підсумовує “Кореспондент.”

“Контракти” також продовжують тему феномену українського ринку, де ціни ніколи не знижуються, а можуть тільки зростати. У статті “Квартира від олігарха” часопис пише про те, що зниження темпів будівництва у Києві на 20% цього року не призвело до підвищення цін на нерухомість – платоспроможний попит цього ринку вже вичерпано.

Водночас, і будівельники поки що не збираються знижувати ціни, не зважаючи на відсутність попиту на їх товар: “Ціни на нерухомість значно випередили фінансові можливості українців. Придбання квартири в кредит без ризику потрапити у боргову яму можуть дозволити лише ті, хто заробляє від 1.5 тисяч доларів на місяць. Безквартирних українців з такими зарплатами небагато навіть у столиці – щонайбільше 5%.

Не на користь забудовників і тенденція до зменшення частки спекулятивних покупок. Ще у 2006 році за 40-60% річного зростання цін з метою перепродажу купувалося близько половини всієї нерухомості. Нинішня дохідність у 15-20% річних спекулянтів вже не цікавить, оскільки є більш високодохідний ринок землі,” – пишуть “Контракти” і прогнозують, що ринок житлової нерухомості може “розморозитися” тоді, як на нього вийдуть великі гравці, за якими стоять потужні фінансово-промислові групи – Ахметова чи Фірташа.

“Тиждень” на тлі подальшої невизначеності ціни імпортного газу для України на наступний рік пропонує звернути увагу на тенденції інформаційного супроводу переговорів із Москвою:

“Типовий прийом “пресування пресою” – тиражування вигідних для Газпрому тез і ігнорування невигідних...Особливо ефективно преса спрацьовує тоді, коли діє в симбіозі із прес-службою Газпрому. Найсвіжіший приклад – заява про нібито 2 мільярди доларів боргу України перед Газпромом за природний газ, озвучена саме у той день, коли стало зрозуміло: Регіонам для формування коаліції не вистачить кількох голосів.

У прес-релізі Газпрому йшлося про борг якоїсь “української сторони,” хоча заборгувати йому могла виключно його власна дочірня компанія РосУкрЕнерго, - і тому було б варто говорити про борг “російської” або “швейцарської” сторони. ЗМІ творчо розвинули цю ідею, і подали її у вигляді: “Україна винна Газпрому.”

І саме під таким соусом відреагувала на це українська влада в особі прем’єра Янукович та міністра енергетики Бойка, які наввипередки поїхали в Москву вирішувати від імені держави проблему боргу комерційних фірм – неукраїнської РосУкрЕнерго і її наполовину української “доньки” УкрГазЕнерго,” – пише “Тиждень.”