Анастасія Зануда Бі-Бі-Сі, Київ

“Контракти” у статті “Вони повертаються” пишуть про нову хвилю російських інвестицій в Україну, відзначаючи, що останні невдачі російських інвесторів були пов’язані із старомодністю підходів: “Причини останніх невдач великих російських ФПГ на українському ринку криються в їхній стратегії.

Стандартна схема роботи «сировинної» російської групи на іноземному ринку — тісна співпраця з істеблішментом. Завдяки наближеності до високопоставлених українських чиновників росіяни в середині 90¬х змогли отримати левову частку своїх нинішніх активів в Україні, починаючи з нафтопереробних заводів і закінчуючи телекомунікаційними компаніями.

Провали російських бізнес-груп у Пакистані або Китаї, зрештою, зрив угоди зі злиття «Северстали» та Arcelor можна пояснити лише невмінням власників російських ФПГ працювати без підтримки чиновників. А українська влада, своєю чергою, перестала потребувати як політичної, так і фінансової підтримки з боку Росії. До того ж росіянам, які цікавляться українськими промисловими активами, нічого запропонувати українському бізнесу, крім грошей, яких поки що достатньо і у вітчизняних олігархів. Інші переваги росіян (на приклад, знання західних технологій і стандартів ведення бізнесу) українці можуть перейняти й самостійно. Крім того, ФПГ північного сусіда, що претендували на українські заводи, зазвичай вступали в пряму конкуренцію з вітчизняними бізнес-групами,” – пишуть “Контракти,” але попереджають, що більшого успіху в Україні вже незабаром можуть домогтися “нові росіяни.”

“З настанням світової фінан¬сової кризи Україна як ринок, що розвивається і все ще є високоризиковим, значно втратила привабливість в очах закордонних інвесторів. Водночас росіяни, що вповні скористалися кон’юнктурою сировинних ринків, на відміну від західних корпорацій, мають у своєму розпорядженні чималі вільні кошти. Важливо й те, що за останні три роки в Росії поряд зі звичними сировинними гігантами сформувалася повно¬цінна «нова економіка».

Дві третини бізнесменів із золотої сотні найбагатших росіян, публікованої Forbes, збили статки у споживчому, банківському та будівельному секторах. А такі власники, на відміну від нафтовиків і металургів, зовсім не по¬требують постійної політичної підтримки й набагато активні¬ше використовують тактику точкового лобізму на місцях.

Майбутню політичну нестабільність у Росії, що неминуче виникне після виборів наступника Володимира Путіна, багато компаній північного сусіда мають намір перечекати в Україні. Тим більше що наша країна з її нерозвиненою інфраструктурою й зростаючим споживчим попитом здатна стати Клондайком для профільного інвестора. Щоправда, є один вельми
важливий нюанс. Чималу роль у невдачах росіян в Україні відіграють і причини психологічного штибу. Досягти успіху в Україні власники (як, утім, і менеджери) російських компаній можуть лише одним шляхом: по¬ збувшись комплексу старшого брата,” – радять “Контракти.”

“Фокус” у статті “Країна порожніх корзин” пише про стрімке зростання цін в Україні, про причини і наслідки цього, а також про класичні методи боротьби із інфляцією, яка тільки за офіційними даними вже перевищила 12%: “Фінансовий блок уряду Віктора Януковича у нокдауні: всупереч прогнозам першого віце-прем’єра та міністра фінансів Микола Азарова, у жовтні ціни зростали рекордними темпами...Швидше за все ціни зростають у великих містах – показники інфляції у Києві у 2.5 рази вище, ніж в середньому по країні.

Проте дані офіційної статистики є досить віддаленими від реального індексу споживчих цін, із яким стикаються пересічні українці. Споживча корзина, характерна для українського середнього класу, у жовтні подорожчала на 4.39%, а від початку року – на 21.81%,” – пише “Фокус”, і наводить як зовнішні, так і внутрішні причини зростання цін: неврожай і подорожчання харчів у світі, світове зростання попиту на зернові для переробки на біопаливо, зростання цін на енергоносії, масове підвищення зарплат та соціальних виплат та штучна підтримка курсу долар-гривня, коли Нацбанк за гривню викуповував на ринку зайві долари.

Часопис також перераховує деякі наслідки поточної цінової ситуації в Україні: “Вперше за останні роки ціни зросли настільки, що банківські депозити у національній валюті ризикують стати збитковими. Банкіри побоюються, що вкладники почнуть “уходити в товар,” знімаючи гроші з депозитів. Такий сценарій є небезпечним не тільки для банків – притік покупців до магазинів спровокує новий стрибок і без того високої інфляції,” – пише “Фокус”, і нагадує класичні методи боротьби із інфляцією: зниження податків, підвищення облікової ставки центробанку, стимулювання імпорту, бездефіцитна бюджетна політика, адміністративні обмеження.

“Корреспондент” у статті “Третім будеш?” пише про нові тенденції на ринку оренди житла в українській столиці, коли сюрреалістична дорожнеча київської нерухомості змушує “молодих фахівців” повертатися до ідеї “комуналок.” “Від початку осені цього року ціни на оренду столичного житла підскочили на 100-150 доларів. Тепер найдоступніша квартира у Києві – у більше, ніж скромному стані і в районі без метро – коштує не менше 450 доларів на місяць.

Середня вартість оренди однокімнатної квартири перевищила 600 доларів, а трикімнатної, навіть у спальний районах, 1 тисячу доларів. Впродовж останніх 5 років ціни на оренду житла у Києві зросли утричі, залишивши позаду більшість західних мегаполісів. Такий стрибок цін сприяв розвитку тенденції, що вже давно є популярною на Заході, - колективна оренда квартир молодими фахівцями,” – пише “Корреспондент” про перейняття західного досвіду разом із поверненням до коріння – комуналок.

“Власть денег” у статті “Спортивний інтерес” намагається з’ясувати справжні причини зацікавленості українських олігархів у тому, аби мати власний футбольний клуб, і доходить висновку, що власники українських футбольних клубів заробляють не на тому, що приносить прибутки господарям ФК в інших країнах світу: “Власники українських футбольних клубів, великі олігархи, не втомлюються повторювати, що інвестують чималі кошти у клуби тільки з великої любові до футболу, оскільки ці клуби є збитковими... реальні заробітки українських футбольних клубів – таємниця за сімома печатками.

Але впродовж останнього часу український бізнес інвестує у розвиток футбольних клубів більше 250 мільйонів доларів. Олігархи гроші на вітер на кидають, а отже, розраховують не певні дивіденди,” – пише “Власть денег”, і перераховує головні статті доходів футбольних клубів у світі: продаж прав на телевізійну трансляцію матчів, квитків, клубної атрибутики, участь у турнірах, реклама, кошти спонсорів та трансферти. Водночас, як дослідили автори часопису, українські футбольні клуби, хоча й отримують доходи за цими статтями, все одно, у більшості випадків принаймні на папері залишаються збитковими.

Але, як пише “Власть денег”, це анітрохи не засмучує власників клубів: “Сьогодні незалежно від того, чи є прибутковими класичні види діяльності українських футбольних клубів, їх власникам вони приносять непогані дивіденди. По-перше, вони є базою для розвитку торгівельно-розважальної чи відпочинкової інфраструктури. По-друге (щоправда, з кожним роком все менше) – базою для мінімізації податків від іншої діяльності фінансово-промислових груп, що їм належать,” – підсумовує “Власть денег.”