Анастасія Зануда Бі-Бі-Сі, Київ

“Контракти” подають інтерв’ю із екс-міністром фінансів Віктором Пинзеником, якого називають серед кандидатур на цю посаду у новому уряді, якщо його буде сформовано коаліцією БЮТ та НУНС. Пан Пинзеник, зокрема, розповів, що від нього очікувати, як він знову очолить Мінфін: “Передусім потрібно залатати дірки у видатках держбюджету, найбільша з них — тендерна система, за якої величезні кошти йдуть не на розв’язання проблем бюджетних установ, а в чиїсь кишені.

Я наполягатиму на тому, щоб переможців тендерів визначали за одним критерієм — ціною. Якщо вдасться провести через Верховну Раду відповідний законопроект, то лише це дозволить заощадити близько 30 мільярдів гривень. Є дірки і в доходах, наприклад, ті самі спецзони, курс на відновлення яких взяв нинішній уряд. Саме через СЕЗ в Україну надходить фактично легалізована контрабанда м’ясопродуктів. Наступна тема — дефіцит пенсійного фонду, що становить 25%.

У нас багато говорять про підвищення пенсій, але ж більшість пенсіонерів отримують мінімальну — 1% зарплати за рік стажу. Водночас представники еліти, які живуть за своїми законами, отримують пенсії в розмірі 90% зарплати. Це ж, м’яко кажучи, ненормально. Типовою проблемою є, вибачте, дерибан при відшкодуванні ПДВ,” – заявив “Контрактам” Віктор Пинзеник, який у разі чергового призначення на посаду міністра фінансів збирається “викинути кілограм паперу”, на якому надрукований проект бюджету на 2008 рік, і так само, як і у 2005, написати абсолютно новий бюджет.

“Власть денег” також подає інтерв’ю із одним із колишніх високопосадовців – екс- головою Нафтогазу Олексієм Івченком, нагадуючи, що саме його підпис стоїть під угодою між Києвом та Газпромом 2006 року, згідно із якою монопольним постачальником газу до України стала компанія РосУкрЕнерго. Утім, пан Івченко і нині твердить, що тоді він все зробив правильно, і що іншого виходу у нього не було:

“Я переконаний, що це був єдино правильний крок. До речі, ви кажете, що я запустив на ринок РосУкрЕнерго. Звідки ви це взяли? Чому ви не кажете, що РосУкрЕнерго була створена ще у 2004 році, і тодішні голова Нафтогазу Юрій Бойко підписав із цією структурою дві угоди – на 28 та 30 років? Я поставив свій підпис тому, що мене поставили перед фактом: або ми беремо газ по 230 доларів, або працюємо через РосУкрЕнерго. Це була тверда позиція голови Газпрому Олексія Міллера...Подивіться, що тоді зробили Біларусь і Молдова. Їм пообіцяли низькі ціни в обмін на газотранспортну систему. Вони її віддали, але жодних пільгових цін не отримали,” – заявив Олексій Івченко в інтерв’ю “Власти денег”.

Він також пов’язав і останню газову суперечку між Києвом та Москвою щодо боргу, який раптом виник в української сторони перед Газпромом, із подальшими спробами росіян перебрати контроль над українською ГТС. На відміну від більшості аналітиків, пан Івченко твердить, що цей борг дійсно є державним боргом України, а не комерційних структур, і каже, що утворився він штучно, аби довести до банкрутства компанію Укртрансгаз, а згодом викупити її за безцінь.

Олексій Івченко не виключає свого повернення у крісло керівника Нафтогазу, і твердить, що тепер готовий провадити курс керівництва країни на відмову від послуг РосУкрЕнерго, і підписання прямих контрактів з Газпромом. А поки що ж, як пише “Власть денег”, пан Івченко не бідує, розбудовуючи будівельний бізнес, бо має 6 цегляних заводів, розкиданих по всій країні, а у столиці надає перевагу отриманню квартир та офісів як плату за свої будівельні матеріали. До речі, як пишуть автори “Власти денег”, секретарка в офісі лідера Конгресу українських націоналістів розмовляє російською, і нагадують, що у 2005 році на переговорах у Газпромі пан Івченко вимагав перекладача.

“Власть денег” також присвячує статтю темі змін на українському ринку будівництва житла: “В Україні починають з’являтися великі та дорогі проекти з будівництва житла, що на порядок більше тих, що їх нині здійснюють українські девелопери. Свої гроші починають “приводити” великі забудовники із Росії та Європи, а також українські олігархи-мільярдери. Це цілком зрозуміло: житлове будівництво – ласий шмат для інвесторів, які прагнуть великих прибутків. За оцінками самих будівельників, щороку цей ринок зростає мінімум на 30%, і приносить непогані дивіденди. Хоча деякі учасники ринку і кажуть, що працюють на рентабельності у 20%, інші учасники, а також Антимонопольний комітет кажуть про цифру близько 100%. Власники нинішніх компаній-лідерів будівництва є досить відомим персонами, проте вони далекі від “вищої ліги” багатіїв країни... Вони тримають оборону, не дозволяючи великому капіталу заходити у цю галузь. Проте це лише до пори до часу...

Вже за 5 років нинішні лідери якщо і не втратять фізичних обсягів будівництва, але однозначно не збережуть свою частку на ринку, що швидко зростає,” – пише “Власть денег”, і уточнює, що вже незабаром на столичний будівельний ринок планує вийти найбагатший українець Ринат Ахметов, який цікавиться придбанням однієї із двох компаній-лідерів цього ринку. Свою зацікавленість у нерухомості та будівництві мають Дмитро Фірташа та Андрій Клюєв. Вже заходять на український ринок і російські компанії на чолі із Інтеко Ірини Батуриної, дружини московського мера, а також низка європейських компаній.

Водночас “Корреспондент” у статті “Гроші у пісок” пише про дещо інші аспекти цього ринку. Зокрема, йдеться про те, що випадок із Елітою-Центром, коли інвестори втратили гроші, і не отримали житла, не тільки є непоодиноким у Києві, але й про те, що такі випадки повторюються все частіше, пише “Корреспондент.” Опитані часописом експерти твердять, що унеможливити такі ситуації може лише заборона на інвестування у будівництво чи продаж недобудованого житла.

“Корреспондент” також пише про те, що гравці провідних українських футбольних клубів вже не витрачають, як раніше, свої гонорари на розкішні авто чи прикрас своїм подругам. Часопис пише, що вони вкладають свої капітали у власний бізнес, який, частіше за все, контролюють їх дружини. Утім, є і винятки:

“Наприклад, найзнаменитіший український футболіст сучасності Андрій Шевченко у 31 рік крім футбольних гонорарів контролює діяльність одразу кількох компаній. Так, його фірма Шева-Київ торгує модним одягом та аксесуарами марки Gorgio Armani у власному київському бутіку. Девелоперська компанія Злато влад, одним із засновників якої, як твердять у футбольних колах, також є Шева, будує у столиці України офісні центри. А у Мілані базується фірма Sheva S.R.L., що управляє активами форварда. “Дрібний” дохід приносить Шевченко і підприємство з вироблення меблів, що розташоване під Києвом.

Дружина Анатолія Тимощука, гравця збірної України та санкт-петербурзького Зеніту, контролює у Донецьку великий бізнес, пов’язаний із поставками меблів, а також видає у Луцьку, рідному місті чоловіка, україномовний глянцевий журнал City Life. Своїми бізнес-проектами відома і найрозкрученіша футбольноно-світська пара країни Владислав Ващук – Маргарита Січкарь. Їх першим спільним проектом став ресторан Тампопо, якому вже 4 роки.

Два роки тому подружжя відкрило ще один ресторан, і скоро, за словами Січкарь, вони створять і третій. Мати частку у ресторанному бізнесі впродовж останніх років стало модно, хоча складно сказати, скільки відомих українських гравців мають активи у тих чи інших ресторанах через посередників. Вірогідно, гравці українських футбольних клубів беруть приклад від своїх зіркових західних колег, кожен другий з яких володіє “закладами громадського харчування” у найрізноманітніших куточках планети, а той цілими мережами, як бразилець Роналдо,” – пише “Корреспондент”.