Річниця операції "Буря": як Хорватія поборола сепаратизм

У Хорватії відзначають 20-у річницю операції "Буря", якою завершився збройний конфлікт і був взятий під контроль сепаратистський край - так звану Республіку Сербську Країну, яку під час розпаду Югославії створили етнічні серби.

У Загребі 4 серпня запланований військовий парад, наступного дня у колишній столиці сербського самопроголошеного краю, місті Кнін, відзначать День перемоги і подяки вітчизні та День хорватських захисників.

Військовий парад у Загребі викликає чимало суперечок в регіоні, зокрема у Сербії, яка вважає операцію "Буря" трагедією етнічних сербів у Хорватії.

Щороку у цей час зринають непрості питання, які стосуються і інших посткомуністичних конфліктів: чи можливе вирішення міжетнічних "заморожених конфліктів" без злочинів та масового страждання цивільних і чи можна мирними угодами надовго "заморозити" збройні конфлікти?

Перемога чи трагедія?

Хорватський соціолог Озрен Жунець із Загреба досліджував створення та падіння сепаратистської Республіки Сербської Країни і певний час був головою служби зовнішньої розвідки Хорватії.

Пан Жунець розповідає ВВС Україна, що під час конфліктів протягом 1990-х років хорватська та сербська сторони протистояли зі зброєю, а сьогодні це - зіткнення різних емоцій та непримиримих позицій, яке щороку спалахує на початку серпня.

Він вважає, що для хорватів "Буря" була легітимною акцією звільнення окупованих територій і тому Загреб святкує перемогу. Водночас у Сербії ця військова операція вважається воєнним злочином, катастрофою та трагедією сербської етнічної меншини у Хорватії.

"Операція "Буря" означила крах націоналістичної політики Слободана Мілошевича (колишнього президента Сербії. – Ред.), за що розплачувалися, на жаль, звичайні люди", – сказав професор Жунець.

Республіка Сербська Країна була самопроголошеною сепаратистською областю, утвореною 1991 року в центрі та на сході Хорватії. Її сформували етнічні серби за допомогою тодішньої Югославської народної армії та парамілітарних угруповань із Сербії.

За схожим сценарієм створювалися й інші так звані "зони заморожених конфліктів" на теренах колишніх комуністичних країн.

Сербське населення тоді було невдоволене результатами перших багатопартійних виборів у Хорватії та приходом до влади правоцентристського уряду і президента Франьо Туджмана, який прагнув повної незалежності від тодішньої Югославії.

Республіка Сербська Країна займала близько 30% території Хорватії, і в ній мешкали близько 300 тисяч здебільшого етнічних сербів.

У науковій праці "Голе життя" про Республіку Сербську Країну Озрен Жунець пише, що за чотири роки існування сепаратистського краю загинули понад 10 тисяч людей і було депортовано понад 100 тисяч несербського населення (здебільшого етнічних хорватів. – Ред.).

Внаслідок цієї війни Хорватія була фактично паралізована, цей конфлікт коштував Загребу до 15% річного ВВП.

Взаємні звинувачення

Президент сусідньої Сербії Слободан Мілошевич організував серйозну підтримку сепаратистам в Хорватії. Белград забезпечував військову підтримку, зарплати та торговельні зв’язки (в тому числі і поширену контрабанду). Через це на Югославію були накладені економічні санкції.

На початку 1992 року було підписано план ООН про припинення збройних сутичок та розміщення міжнародних миротворців у Хорватії.

Через три роки дипломати США, Німеччини (ЄС), Росії та ООН запропонували план мирного врегулювання хорватського "замороженого конфлікту", так званий "План З-4" (перша буква столиці Загреб та кількість посередників).

"План З-4" передбачав широку автономію для етнічних сербів у Хорватії, навіть федералізацію країни, але представники сербського сепаратистського уряду відмовилися зустрітись з дипломатами посередниками.

Прочитати мирний план відмовився на початку серпня 1995 року і сам Слободан Мілошевич, який, як вважали, особисто впливав на лідерів Республіки Сербської Країни.

Після багатьох невдалих спроб мирних переговорів Республіка Сербська Країна припинила існування в результаті двох операцій хорватських сил безпеки у травні та серпні 1995 року, які називалися "Блискавка" та "Буря".

Внаслідок масштабної військової операції "Буря" сепаратистський край покинуло близько 200 тисяч сербів. Вони разом із керівництвом самопроголошеного краю залишили Хорватію і стали біженцями здебільшого у сусідній Сербії.

Після операції "Буря" було зруйновано тисячі сербських домівок, а їхнє майно розграбували. Загинули понад тисяча людей, майже половина з них - цивільні.

Хорватія та Сербія звинуватили одна другу у воєнних злочинах та геноциді.

Міжнародний трибунал з воєнних злочинів по колишній Югославії до 2005 року звинуватив у злочинах, вчинених під час операції "Буря", низку хорватських військових генералів, представників силових структур та навіть колишнього президента Хорватії Франьо Туджмана.

Через небажання співпрацювати з Міжнародним трибуналом в Гаазі, на певний час було відкладено переговори про членство Хорватії в ЄС.

До 2012 року Міжнародний трибунал звільнив від відповідальності підозрюваних хорватських генералів, в тому числі Анте Готовину, Івана Чермака і Младена Маркача.

У лютому 2015 року Міжнародний суд ООН виніс рішення щодо взаємних позовів Сербії та Хорватії зі звинуваченнями у вчинені геноциду, відхиливши звернення обох сторін. Це рішення є остаточним та не підлягає оскарженню.

Міжнародний суд ООН рекомендував Загребу та Белграду співпрацювати в пошуках ще близько тисячі людей, доля яких досі невідома.

Регіон "заморожених конфліктів"

Експерти з питань регіону Західних Балкан погоджуються, що внаслідок розпаду Югославії утворилися чотири "заморожені конфлікти", де бойові дії були врегульовані мирними угодами.

Мова іде про конфлікти у Хорватії, Боснії й Герцеговині, Косово (Сербія) та в Македонії. Фактично лише "заморожений конфлікт" у Хорватії був "вирішений" поверненням сепаратистських сербських територій під контроль Загреба за допомогою військової операції "Буря".

Александар Васович, журналіст Reuters з Белграда, вже понад 20 років працює у зонах воєнних конфліктів, не лише на теренах колишньої Югославії, але і нині на сході Україні.

Пан Васович розповів ВВС Україна, що 1995 року збройні конфлікти, які у колишній Югославії тривали чотири роки, дійшли до моменту, коли на них "треба було поставити крапку".

На його думку, для закінчення конфліктів тоді були готові усі сторони - Хорватія, Сербія, Боснія й Герцеговина, а також міжнародна спільнота.

Драґан Джуканович з сербської організації Центр зовнішньої політики, вважає, що між військовими операціями, які поклали край конфліктам у Хорватії та Боснії існував "певний зв’язок".

У травні 1995 року на сході Хорватії було проведено операцію "Блискавка", у липні Армія боснійських сербів на сході Боснії захопила мусульманські етнічні анклави, в тому числі і Сребреницю, де сталися <link type="page"><caption> масові вбивства</caption><url href="http://www.bbc.com/ukrainian/society/2015/07/150709_srebrenica_massacre_ko" platform="highweb"/></link>. Згодом Хорватія провела широкомасштабну операцію "Буря", а на початку вересня НАТО розпочало операцію проти Армії боснійських сербів.

У грудні 1995 у американському Дейтоні було підписано мирну угоду щодо врегулювання конфлікту в Боснії й Герцеговині.

Нестійкий мир

Новий, коротший етап конфліктів на теренах колишньої Югославії розпочався 1998 року сутичками у Косово та інтервенцією НАТО проти Сербії (тоді - Союзної Республіки Югославії). Вже 2001 року міжетнічний конфлікт спалахнув і у Македонії.

Обидва конфлікти були також "заморожені" мирними угодами.

Косово на початку 2008 року проголосило незалежність в односторонньому порядку, але його не було визнано незалежною державою через вето Росії в Раді безпеки ООН.

На думку Драґана Джукановича з сербського Центру зовнішньої політики, на відміну від Хорватії, яка 2013 року стала членом ЄС, ситуацію з безпекою у Боснії, Косово та Македонії через 20 років після конфліктів "не можна вважати повністю стійкою".

Пан Джуканович зазначає, що Дейтонська мирна угода не дає перспективи для майбутнього розвитку Боснії й Герцеговини, і зокрема для її євроінтеграції.

"Усі три сторони конфлікту на політичних позиціях, на яких були і перед війною у Боснії. Мусульмани прагнуть унітаризації країни, серби вимагають більшої автономії, хорвати – прагнуть створенні власної автономії", – каже сербський аналітик.

Професор Озрен Жунець вважає, що проблеми міжетнічних конфліктів на території колишньої Югославії тривають ще з часів Другої світової війни і що півстоліття комуністична влада марно намагалася нав’язати суспільству ідеї "братерства та єдності" між народами.