Східна Хорватія: від "замороженого конфлікту" до ЄС

До Хорватії в’їжджаємо з Сербії. З наближенням до кордону водій, етнічний серб за походженням, починає хвилюватися. Він переживає, що хорватські митники можуть довго перевіряти нашу машину.

На його думку, з усіх постів саме на цьому працюють "найжорсткіші" митники.

Митний пост "Ілок" 20 років тому захопили сербські сили безпеки та армія. Ця територія стала частиною самопроголошеної Республіки Сербська Країна.

Однак завдяки тому, що ми взяли з собою лише особисті речі, проходимо контроль дуже легко та швидко.

Республіка Сербська Країна

Водій каже, що сім'я його дружини, етнічні хорвати, на початку 90-х років були змушені втікати з Сербії в Хорватію й продавати майно за безцінь.

Республіка Сербська Країна була самопроголошеною автономною областю, утвореною 1991 року в центрі та на сході Хорватії. Її сформували етнічні серби за допомогою тодішньої Югославської народної армії та парамілітарних угруповань із Сербії (за схожим сценарієм створювалися так звані "зони заморожених конфліктів").

Сербське населення було незадоволене результатами перших багатопартійних виборів у Хорватії та приходом до влади правоцентристського уряду і президента Франьо Туджмана, який прагнув повної незалежності від тодішньої Югославії.

Президент Слободан Мілошевич організував серйозну підтримку сербському сепаратистському краю в Хорватії. Через це на Югославію були накладені економічні санкції ООН.

Після багатьох невдалих мирних переговорів Республіка Сербська Країна перестала існувати в результаті двох операцій хорватських сил безпеки у травні та серпні 1995 року, які мали назви "Блискавка" та "Буря".

Повністю ці території мирно перейшли під контроль Загреба 1998 року.

Занепад "хорватського Манчестера"

Сьогодні це гіркі спогади про війну. Сербія та Хорватія останніх років прагнуть покращити відносини. До цього їх, зокрема, змушує Євросоюз.

У східній Хорватії інфраструктуру відновили. Лише поодинокі будинки нагадують тут про кінець комуністичної Югославії.

Прибуваємо в Осієк – найбільше місто у регіоні, де проживає близько 100 тисяч людей.

Колись, за часів Югославії, місто Осієк називали "хорватським Манчестером". Тут діяла добре розвинені підприємства харчової, текстильної та хімічної промисловості.

Війна у 90-х роках завдала серйозної шкоди економіці. Відновлення країни та вступ до ЄС дало нову надії на покращення життя для громадян східних частин Хорватії. Але рівень безробіття тут і далі залишається <link type="page"><caption> одним з найвищих у державі</caption><url href="http://iszd.hr/2014/05/nezaposlenost-i-place-u-hrvatskoj/" platform="highweb"/></link>.

Івіця Вулетич – власник книжкового магазину в самому центрі міста Осієк. Молодий підприємець скаржиться - незважаючи на те, що країна вже майже два роки у Євросоюзі, він не відчуває, що його бізнес розвивається.

І це попри те, що середня зарплата у Хорватії в листопаді минулого року становила близько 5600 кун - 730 євро. У сусідній Сербії заробітні плати нижчі - близько 400 євро.

Власник книгарні вважає, що пересічні хорвати ще не відчули позитивний ефект від вступу до ЄС. Пан Вулетич хвалить реформи, але критикує політиків – як соціал-демократів, які зараз знаходяться при владі, так і правоцентристів з опозиції. Політики, на його думку, "взагалі не підтримують підприємництво".

За словами Івіци Вулетича, політики використовують старі "ідеологічні теми". Але ніхто не займається покращенням умов для хорватського бізнесу.

"Жодна партія не каже, що готова зменшити податок для підприємців, хоча б на один відсоток", - нарікає він.

Пан Вулетич вважає, що Хорватія могла б більше використовувати різні фонди Євросоюзу.

Боротьба за робочі місця

На відміну від інших міст східної Хорватії, які в дев'яності роки були захоплені сербськими силами безпеки, Осієку вдалося захиститись, але за рахунок значних людських жертв.

Ярослав Пецник - викладач та депутат міської ради Осієка. Він каже, що багато хорватів і досі вірять у те, що "вступ до ЄС є великим шансом для їхньої держави та засобом подолати проблеми занепаду економіки та безробіття".

Він розуміє, що однією з головних проблем є те, що молодь покидає східну Хорватію, шукаючи роботу за кордоном.

Пан Пецник також відомий своєю багаторічною роботою в сфері захисту прав людини.

За часів війни у Хорватії було багато проблем із такими порушеннями. А сьогодні, за словами місцевого політика, найбільші труднощі залишаються в питаннях соціального забезпечення громадян.

"Профспілок для робітників у приватному секторі майже немає, або ж вони погано організовані. Часто профспілки виступають лише на боці роботодавців", - каже пан Пецник.

Він вважає, хоч Хорватія формально і покращила рівень функціонування державних інституцій, але бюджетні витрати залишаються надто великими - потрібно ще багато чого зробити, щоб досягнути тут рівня ЄС.

"І досі тут відчуваються Балкани", - додає пан Пецник, коментуючи в негативному сенсі провінційні відносини між людьми та політичні розбіжності, пов'язані з історією.

Розкол в українській діаспорі

Етнічна русинка-українка Агнетка Балатинац - дизайнер за спеціальністю. Зараз вона в пошуках роботи.

Пані Балатинац розказала, що з розпадом колишньої Югославії розкололася й українська діаспора: на русинів та українців. Вона представник громади русинів в місті Осієк. Українці ж у місті не мають свого представника.

Агнетка Балатинац каже, що у русинів і українців спільні звичаї та Греко-католицька церква, але різні мови та політичні амбіції лідерів.

"Відносини всередині громади хороші. Через події в Україні люди більше контактують між собою і співчувають один одному, бо ми і самі пережили війну... Однак організації русинів та українців між собою не дуже співпрацюють", - каже пані Балатинац.

Під час конфлікту в Хорватії, до того, як миротворці ООН взяли під контроль зруйновані війною райони, сербські воєнізовані угруповання вбили сотні та депортували майже 10 тисяч цивільних несербського походження.

Серед депортованих було чимало українців-русинів.

Греко-католицька церква у Загребі оприлюднила дані, що на початку дев'яностих років понад 3500 її парафіян були втягнуті в збройний конфлікт.

Більше тисячі під тиском були змушені покинути свої домівки. Тоді загинуло більше 150 українців-русинів, ще понад 300 отримали поранення.

Повернення

Перед поверненням до Сербії забираємо машину з приватної стоянки одного знайомого хорвата - наш водій переживав, щоб раптом хтось не пошкодив машину через сербські номери.

"Нещодавно були протести хорватських правих проти суду над колишнім керівником оборони міста Осієк. А за день перед нашим приїздом суд ООН відхилив позови Хорватії та Сербії щодо геноциду. Очікується незадоволення з обох боків...", - ніби виправдовуючись каже водій і хитає головою.

Навіть через 20 років після закінчення боїв пристрасті не вщухають з обох боків кордону.

І це не дивно - під час міжнародних змагань з гандболу у сербському Новому Саді у 2012 році багато машин з хорватськими номерами були пошкоджені хуліганами у різних містах.