Нижче наведено думки наших читачів. Вони є індивідуальними позиціями і не збігаються з позицією Української служби Бі-Бі-Сі.

За всю історію свого існування Російське Самодєржавіє приносило лише горе на інші землі. Шляхом постійних "визвольних" воєн з сусідами Росія, де власне росіяни займали територію не більшу ніж,скажімо, Польща, захопила і "окультурила" 1/6 суші.Шкода що абсолютна більшість звичайних росіян не визнають цього. Вони як були так і залишились кріпаками великоросійського шовіністичного дурману. А що до Другої Світової то навряд чи виник би фашизм, звірства над людьми, зокрема над євреями, якби не було таких великих "вчителів" як Ленін та Сталін. Жодному мерзотнику не вдавалось знищити такої кількості людей і понівечити культурні надбання як цим двом. Навіть Гітлеру.
Сергій Кімак, Львів

Для Максима з Луцька: Я був на Україні у 1991 році, і самостійною вона стала не через УПА, а завдяки Горбачову і його перестройці. Коли розпався Союз, тоді усі республіки стали вільні, не тільки Україна. А в часи Брежнєва усе молоде покоління були комсомольцями і у Радянській армії приймали присягу, так що я не бачу ніякого натхнення від УПА. А якщо вам потрібні герої, що противилися комуністичному режиму і не були ні в жовтенятах, ні у піонерах, ані у комсомолі, не приймали присяги у армії, то це були віруючі протестанти, над якими знущалися в більшості українські сержанти!
Сенека, США

Я вiрюу у майбутне замирення. Це обов'язково буде. Але ж не зараз i не наступного дня. Менi чомусь здаеться, що ветеранам Червоноi Армii та УПА цього зробити на вдасться. Це важке завдання буде тiльки пiд силу майбутнiм генерацiям, нашiм дiтям та онукам. Дуже не хотiлось, щоби до тої важливоi cуспiльноi та громадянськоi справи долучались iноземнi посередники. Менi особисто неприемно, що по цiй болючiй для мого народу проблемi висловлює свою думку пан Бжезiнськiй. Хiба без його поради украiнцi не знатимуть як навести лад у хатi?
Жан Ковальчук, Харків

Щоб говорити про щось та засуджувати ту чи іншу сторону, треба дивитись не тільки совєтську кінематографію і читати не тільки ті ж підручники історії. Воякам УПА було заборонено вступати до СС "Галичина" (а хто хотів, мав вийти з ОУН або з УПА - це, до речі, не то саме). В дивізії воювало 15-20 тис, в УПА - 150-200 тисяч (за совєтськими документами). Ще до приходу Червоної Армії від німців були звільнені велики території на Волині і в Поліссі. Якщо б про це розповідали останні роки, не треба б було нікого примиряти. А ветеранам УПА його і не треба.
Ігор, Київ

Не ухиляйтесь в безапiляцiйнiсть. Менi здаеться, ще не прийшов час для будь-якого наукового обгрунтування як позитивноi, так i деструктивноi ролi Червоноi Армii. У той далекий час в подiбному дусi (з позицii сили) дiяло чимало полiтичних дiячiв у багатьох краiнах свiту, i теж гинули мiльйони неповинних. I сьогоднi ми спостерiгаемо чимало порушень прав людини, але ж не стоiмо на мiсцi i намагаемося рушати далi, перегортаючи гiрки сторiнки минулого.
Жан Ковальчук, Харків

Щоб непотрібно не ображати, треба заглянути до історії і читати треба не тільки московську "Правду". Україна і її люди дуже потерпіли у ВВВ від двох окупантів. Росія велика і багата країна, чому вона не розбудовує свою державу, а лізе в сусідні держави? Було б краще усім нам жити, коли б кожний нарід господарив у себе сам, по-свому, тоді не було б тих жахливих воєн!
Ольга, Нью-Джерсі, США

По суті, кожен з дописувачів по-своєму правий. Але в даному питанні найкраще було б запитати самих учасників війни. Просто для того, щоб почути думку очевидців, які там були, незалежно від того, чи брали вони участь у бойових діях чи ні. Абсолютна більшість з нас не брала участі у цій війні, а свої думки будує на основі інформації, яку ми дістали з тих чи інших джерел. Через те ніхто з нас не може претендувати на єдино об'єктивну думку чи рішення. Це по-перше. По-друге, навіть сучасники війни не можуть претендувати на абсолютну об'єктивність, оскільки вони перебували в екстремальних умовах війни. Щодо УПА, то я за те, щоб визнати її воюючою стороною проти фашистів. Якщо ОУН на початку війни й намагалося знайти спільну мову з окупантами, то лише для того, щоб звільнити Україну, вони навіть проголосили незалежність, а коли гітлерівці не визнали незалежності і почали репресії, то оунівці пішли в глибоке підпілля. Загалом вони воювали на два фронти - проти комуністів і проти фашистів. ОУН - це не УПА, хоча й сильно пов'язана з нею. Варто згадати що в лавах УПА воювали й частини з іншим національним складом - грузини, білоруси, чехи і навіть росіяни... і вони воювали не лише за незалежність України, не лише проти фашистів, але й за незалежність своїх країн. Почитайте документи УГВР (Українська головна визвольна рада). Там можна знайти цікаві плани щодо майбутнього цих народів, які мали б створити незалежні держави. Ще одне. Я вважаю що радянська армія таки звільнила Україну від гітлерівців. Не можна забувати, що в цій армії воювали й українці і то мільйони українців, і вони визволяли свою батьківщину, і вони воювали за своїх рідних, які гинули мільйонами в окупації, і не Їх вина, що плодами Їх перемоги скористалися інші... негідники. Нам просто пощастило, що вони в нас є і що вони не дали нацистам панувати над нами впродовж 70 років з їх таборами смерті, "бабиними ярами", ідеологією расової вищості, ненавистю до євреїв, циган, українців, росіян та інших недолюдей. Нам справді пощастило, що в нас були такі діди і батьки, матері і звичайні старенькі бабки. За це ми їм маємо дякувати до гробу, хоча й траплялися серед них прикрі винятки. Може, досить звинувачувати один одного в гріхах, які не ми робили?
Любко, Яремче-Львів

Повністю згоджуюсь з Андрієм зі Львова. Пам'ятаю електрика будинку фізико-математичного факультету Дрогобицького педінституту - контуженого інваліда війни. Він якось побачив у мене на столі в моєму кабінеті книжку "Малая Земля" під авторством ніби Леоніда Брежнєва (я мусив її "проробляти" із студентами в своїй студентській групі). Цей ветеран війни, багато разів поранений, російськомовний, не цілком душевно здоровий, сказав, кивнувши на книжку: "Він там не був; усі, хто там був - загинули". Пізніше, коли почали потроху публікувати правду про війну, стало відомо, що так звана "Мала Земля" - це був маневр радянських командувачів, які мали відвернути увагу від головного удару, а ті, що висадились біля Новоросійська, були свідомо залишені напризволяще. Таких "маневрів" було безліч за цілу історію т.зв. Великої Вітчизняної. Совітські генерали найменше переймалися втратами живої сили. Але найбільше мене вразили тоді слова ветерана-електрика - він їх промовив із сумом і безнадією: "Ті, хто пише про війну, безсоромно брешуть, вони війни в вічі не бачили. Всі, хто був на передовій, - загинули. Пресічна тривалість життя на передовій - два тижні". І коли лунали фанфари на честь перемоги 6 червня 1945 на помпезному параді в Москві, мільйони загиблих солдатів Червоної Армії лежали не поховані на полях, у болотах і в лісах - таке було ставлення до воїна в тій нелюдській державі. Як тут не згадати слова із щоденника Довженка про цей потворний парад: ніхто не став на коліна, ніхто не то щоб помолився, а навіть не попросив пробачення від тих мільйонів безневинно загиблих, а багато з них і досі лежать не поховані. В Сполучених Штатах знають число загиблих у другій світовій війні з точністю до одного солдата, а в колишньому Совітському Союзі - з точністю до 10 мільйонів. Десятки мільйонів загиблих з вини бездарного і цинічного головнокомандувача, бездарного і цинічного командування на фронтах, цинічного політичного керівництва, звірячого НКВД, що стояв за передовими лініями і косив з кулеметів своїх. З гнівом і соромом треба визнати, що кістки безіменних мільйонів жертв цього найбільшого в світі побоїща ще й до цього часу не поховані в землі, незважаючи на тисячі помпезних цвинтарів, розкиданих по Східній Європі. Тут не святкувати треба, а плакати від безсилля. Молитись треба за прощення: і тих загиблих, і нас - живих, що мирились з нелюдською системою. І, знову ж таки, - як тут не захоплюватись тими, хто насмілився боротися з тою найжорстокішою владою за всю історію людсва?
Євген Шерегій, Польща

Тимчасово перебуваючи у Штатах, відкрила для себе страшні наслідки окупації моєї України німцями, понівечені долі вивезених у рабство 15-20-річних синів і дочок України. Духовне знищення, поламані перспективи, приниження, звірства - це те, що випало пережити і від чого вони не отямились по сьогодні... Про наслідки совєтського "визволення" знала з малих літ, коли родина збиралась, заслонивши вікна і згасивши світло, привітати повернення з Караганди діда Макара (ст.58), тітки Марії (ст.58) з Інти, Олени Степанів, Лідії Смаглюк, Федора Смаглюка і ще, і ще ... Війна прокотилась кілька разів по нашій землі кривавим колесом. Наші добрі люди виносили хліб і совєтським, і німецьким полоненим, люди не хотіли і не хочуть смерті. Тут зустрілась з дивізійниками, які виявились найбільш людяними і жертовними для української справи - може, тому, що пізнали очі смерті? Про це треба говорити і аналізувати і не в контексті "східняки-західняки", а в контексті загальнолюдських цінностей і опору злу реально, а не поверхневою грою на людських почуттях. Слід визнати, що війна 1929-45 була, як і кожна війна, злочинною і розв'язана була людиноненависницькими тоталітарними угрупованнями, а не Сталіним і Гітлером... Без посіпак, без інтертності і байдужості та безпринципності сірої маси вони б нічого не вдіяли. Отож, і лекція найперша - бути свідомою ЛЮДИНОЮ, вивчати, аналізувати, викорінювати в собі рабський інстинкт.
Катерина Немира, Клівленд, США

Якби не УПА, не було б зараз і незалежної України. Ці люди свідомо йшли на смерть, наперед знаючи що не зможуть вибороти свободу. Але їх смерть не була даремною. Їхній приклад надихав наступні покоління. Власне якби в 1933 українці мовчки не сиділи, а взяли у руки зброю, не було б голодомору. Честь і слава героям!
Максим Михалюк, Луцьк

Післявоєнне бачення історії цілковито ґрунтується на принципі "переможців не судять", саме тому один кривавий режим засудили, а інший, ще більш кривавий, виправдали. Ось і все. Не було перемоги добра над злом, як про це любить твердити офіційна російська пропаганда, або, колись, радянська. Не знаю, навіть, чи можна порівняти за кількістю знищених людей комуністів та нацистів. Чисельна перевага явно на боці перших. Тому, про яке добро вони кажуть? Якби ще хтось покаявся, то це можна б було зрозуміти. Радянським ватажкам треба було б влаштувати другий Нюрнберг хоча б на початку дев'яностих, а тепер, нажаль, запізно. А щодо нас, українців, ми маємо не забувати загиблих, та тих, чиє життя скалічили тоталітарні режими 20-го століття. Наше визволення відбулося не 9-го травня 1945, а 26 грудня 2004, як про це сказав Василь з Чехії.
Антон, Дніпропетровськ

Не долучаючи свого голосу до суперечки щодо того, чи слід святкувати День перемоги, як, кому і через що, хотів би звернути увагу панства на одну деталь – нам, українцям, не слід надзвичайно емфазувати "постраждалість" України внаслідок Другої світової війни: вона була не більшою і не меншою, ніж у сусідів. Відгадайте, панове, загадку, відповідь на яку ніяково замовчується всіма. Яка з сучасних європейських країн отримала найбільше територіальних преференцій внаслідок Другої світової війни? Так-так… Україна. Польща на пару сотень кілометрів посунулася на Захід за рахунок Німеччини, шматочок нам доточився від Чехословаччини, ще трохи – від Угорщини, трохи побільше – від Румунії. Таким чином Україна є наймасштабнішим за здобутою територією переможцем у Другій світовій війні. Тож давайте святкувати ХОЧА Б з огляду на цю обставину. З патріотичним вітанням із баварської столиці.
Станіслав, Мюнхен, Німеччина

Чи є 9 травня святом? Так, безумовно. Я не можу погодитися з тим, що, незалежно від того, переміг би Гітлер чи Сталін - Україна б програла... Геть ні. По-перше, тому, що величезна частина населення України була задоволена тим, що перебувала у складі СРСР. Мені здається, нерозумно з цим сперечатися і казати, що всі патріоти були прибічниками незалежності. По-друге, все ж таки Німеччина напала на Радянський Союз (хоча багато точиться розмов про те, що СРСР так само планував напад на гітлерівську Німеччину, - але цього не сталося) і, відповідно, війна проти Німеччини була засобом захистити себе, своїх близьких, свою країну. Перемога далася вкрай тяжко. Мільйони жертв, зруйновані міста, репресії (з обох ворогуючих сторін). Однак, попри все - це все-таки була ПЕРЕМОГА. І казати про те, що 9 травня - це не свято, на мій погляд, просто блюзнірство. говорити про те, що ветерани війни, які лишилися живими, усі, як один, НКВДшники (як написав Андрій зі Львова) - просто нерозумно і дико.
Кирило, Україна

Моя думка з приводу примирення ветеранів: думаю, що треба пробачити ті події, той біль, несправедливість, які їм довелося пережити, і ПОМИРИТИСЯ. Дорогі старі, помиріться. Вам стане легше, ви, спокійні, і прощені, і надавши прощення, підете до іншого світу, де ми, врешті-решт, всі будемо. А зараз світлого і радісного настрою бажаю вам від усієї душі. З повагою, Людмила Федорівна, нар. 2 листопада 1941 року. Всім добра.
Людмила, Одеса, Україна

Перемога українського народу над нацистами - це факт. Але це - день, коли комуна взяла у це гірше кріпацтво. Цей день в історії України з часом буде обходитися, як обходяться річниці штучного голодомору, спричиненого комуною.
Юрій, Австралія

Однозначно - Друга Світова! Один окупант переміг іншого. Переміг страшною для України ціною. Більшість втрат є заслугою СРСР, як зрештою і сама війна. Те, що Гітлер випередив Сталіна на кілька тижнів і перший наніс удар, не звільняє СРСР від відповідальності за саму війну. Адже починали її обидва диктатори спільно. І майже синхронно. Ще одне, майже всі люди, які реально воювали, уже мертві. Смертність серед фронтовиків наближалась до 100%. А ці "ветерани" що дуже активно зараз виступають, є в переважній більшості справжніми окупантами, які служили в військах НКВС їм подібних. І на мою думку, ці люди знищили моїх співвітчизників не менше, ніж фашисти. І саме тому вони так бояться будь-якого діалогу з ветеранами УПА. Вони створили міф про свій героїзм, якого реально не було, і люди, які пам'ятають ці події можуть той міф елементарно розвіяти. А справжні герої - воїни УПА. І за це їм великий уклін.
Андрій, Львів

А ось я не бачу жодної помилки в цiлком тверезому рiшеннi нашого гаранта ! нехай їде до Москви i продемонструє сусiдам елементарнi людськi спiвчуття i повагу. Невже не зрозумiло, що в кузовах вантажiвок по бруківці Красної площi з просвiтленними обличчями проїдуть, у тому числi, й українські дiдусi- ветерани. Це обов'язок президента i добре, що вiн вчасно змiнив своє вкрай непопулярне у частинi українцiв рiшення.
Жан Ковальчук, Харків

"Ті, хто забувають уроки історії, приречені на їх повторення". Була геополітика та розділ територій. Народи ніхто не питав. Коли йде "дерібан", ніхто осторонь стояти не хоче. Революція (якого б коліру вона не була) та війна - це привід ганьбити закони і мораль. І коли ця гидота виходить з під контролю тих, хто "керує" народами, починається пекло. Але саме тут кожен вирішує для себе: на яку сторону стати і за що віддати своє життя. І тут "відтінків сірого" не буває! Ніхто фашистів "на допомогу" не кликав. І війна з боку СРСР - була СПРАВЕДЛИВОЮ! А хто стояв на іншому боці - тому ганьба і смерть. Війна - це багно і "біленьким та пухнастим" ніхто не лишився (хірург теж виходить з операційної в крові та гною). Все питання: "В ім`я чого?" І не треба паплюжити історію - "примирювати" тих, хто рятував людство від чуми і тих, хто в цей час ("під шумок") вирішував свої містечкові питання. Людство винесло свій вирок в Нюрнберзі і його треба поважати, навіть якщо він вам не подобається!
Сергій, Київ

Олесю, Україна: Ви справедливо навели приклади формування частин СС з вихідців із інших республік колишнього Радянського Союзу. Але ж колишні вояки частин СС в Росії не вимагають визнати їх воюючою стороною або прирівняти до учасників Вітчизняної війни. Треба розмежувати питання. Перемога над ницистами 9 травня 1945р. - це одне. А боротьба за незалежність України - це зовсім інше. Різницю можна проілюструвати участю громадян Британської співдружньсті націй у другій світовій війні, а потім у боротьбі за незалежність від Британської корони. Шану борцям за незалежність України треба віддати, але яке відношення вони мають до перемоги 9 травня 1945р.? День проголошення незалежності України - це найкращий день їх вшанування. Щодо вояків СС - СС міжнародно визнана як злочинна організація і намагання прив'язати вояків частин СС до визвольного руху в Західній Україні не сприяє згуртуванню українців.
Ігор, Олександрія

ВВВ є Вітчизняною, але звичайно не для всіх громадян України. Для тих та їх родичів, яких незаконно проковтнули у 1939-1940рр, відірвали від їх тодішніх вітчизн, вона природньо не може бути такою – цих людей не переварити так швидко. Не маю намірів тут їх образити. Для решти, для кого їх Вітчизна простягалась до Тихого Океану, вона насправді була ВВВ, вони в переважної більшості не були, як би зараз сказали, сепаратистами. 2. Охоче вірю, що ОУН-УПА у ІІ св. війні воювала за незалежність України. Але не в складі антигітлерівської коаліції. Союзниками у боротьбі за незалежність ОУН-УПА обрала нацистську Німеччину. Такою є правда. Боротьба УПА з німцями є міфом, хоча може і були якісь суперечки, а також зрада союзництву, коли німці почали програвати . Чомусь подібні військові формування країн Прибалтики, Ірландії, точніше їх лідери, не заперечують своєї коллоборації заради незалежності їх країн, тобто не заперечують правди. Натомість лідерам ОУН-УПА не вистачає мужності а може інтелігентності дивитись правді в очі. Тому ОУН-УПА недоречно святкувати Перемогу у ІІ св. війні., хоча жертвами цих подій вважатися в них, особливо у рядових вояків, є повне право. Тобто жертвами, ветеранами ІІ св. війні їх можна вважати. Але не переможцями.
Болеслав Ляховський, Київ

Від 1918 до 1941 року сиділа Україна у комуністичній в'язниці. В 41-му прийшли інші наглядачі, націонал-соціалістичні. Вигнали тих, що були перше, забрали в них ключі від камер. А Україна так і лишилась ув'язненою. В 1945-му старі тюремники повернулися і вигнали тих новіших, забрали в них ключі від камер. А Україна як була в тюрмі, так і лишилась. На довгих 60 років. Тому для нас, українців, бачу в річниці Перемоги світу над фашизмом лише одне: відзначення 60-ліття від дня закінчення Другої світової війни, найкривавішої з усіх воєн. Україна в ній не пермогла і не визволилася. НАША Перемога і НАШЕ визволення приходять в Україну аж зараз, в наші дні. Перша її річниця настане 26-го грудня цього року.
Василь Чинч, Чехія

Тим, що стараються звалити всю вину за репресії і переслідування то на грузинів, то на українців... Сталін пив „За победу русского оружия”. Він не пробував саме „грузінувати” братні народи СССР, а йшла чомусь русифікація. Так що, шановне паньство, чому ж ви хочете перейняти всі лаври перемоги тільки Росії, в той же час всі негативні аспекти звалюєте на інші нації? Однобоко виходить якось... Якщо ж про перемогу: подяка простому солдату. Але він знову ж опинився жертвою системи. Мільйони загинули... коли подивитися на жертви союзників, то там йдеться про тисячі. Для України це має бути день скорботи і пам’яті.
Михайло, Івано-Франківськ

Мене дивує навіть таке питання! Перемога над гітлерівською Німеччиною ніяк не принесла Україні "визволення", а лише повернула до влади велику зграю сталінських убивць. Жоден українець, якщо він любить свій народ і знає його трагічну історію (особливо, звірства, заподіяні "партією Леніна і Сталіна"), не може вважати перемогу сюзників 1945 року "визволенням" українського народу. Тому моральною помилкою буде участь президента Ющенка та інших українських політиків у "святкуваннях перемоги і визволення" у Москві.
Ярослав Березовський, Трой, США

На мою думку, день перемоги повинен розумітись як день великої скорботи, скорботи за всіма тими, що загинули під час другої світової. При цьому немає жодного значення, за кого ти воював, чи не воював взагалі, ця трагедія стосувалася усіх. У даному випадку всі люди були лише жертвами, жертвами самих себе, жертвами режимів, жертвами обставин. Потрібно наголосити, що ця проблема не повинна носити політичного забарвлення, адже вона, перш за все, - проблема гуманізму, та й зрештою минув той час, коли потрібно щось комусь доводити, зараз необхідно зробити все, щоб подібне не повторилося більше ніколи. Хоча, як видається, подібного, а то й гіршого, усе ж варто чекати.
Роман, Львів

Треба примиритися! Але на яких позиціях? Обговорення іде таким чином, що здається, ніби власне українці ніякого відношення до сталінських або нацистських репресій не мали. Все це "дикі росіяни або задурманені Гітлером німці". Мушу Вам нагадати, що колективізацію в селах центральної України робили не матроси з Петрограда, а свої, українські, борці за загальне щастя. А під час війни місцеві українські поліцаї в своїй жорстокості завжди бігли попереду нацистського паровозу. Це правда, яку ми намагаємося заховати за звинуваченням всіх і вся у наших бідах. Перемога Радянського Союзу не принесла додаткових репресій для України. Репресії тут завжди були, а в адаптованому під сучасність вигляді існують і зараз і будуть довго існувати. Бо робилися і робляться вони нами самими. Це ми безкінечно перебігаємо від одного диктатора до другого - свого чи заїжджого. Голосування за Кучму в Західній Україні на президентських виборах 1999 р. як приклад. Історично Галичина стоїть окремо. Для Галичан прихід Червоної Армії справді асоціюється з масовими репресіями. Але ж за нацистів галичан розглядали як окрему від українців спільність людей. Таких масових репресій, як в Україні, в Галичині за нацистів не було, бо політикою нацистів по відношенню до галичан була асиміляці. А щодо українців - знищення або витіснення. Галичина і Україна за нацистів були навіть в різних генерал-губернаторствах з різним рівнем ставлення до місцевого населення. Ми в різних регіонах не можемо сприймати війну 1939-45 однаково. Бо на Галичині та в Україні ставки були занадто різними.
Ігор, Олександрія

Василю з США та щодо слів Ігоря з Олександрії: "Хто ми? Чиї ми нащадки? Тих, хто ціною надзвичайних втрат зупинив фашизм, чи тих, хто шукав своє місце на припічку "надлюдей" - десь у дивізії СС "Галичина"?" А чи знаєте, Ігоре та Василю, що не тільки західні українці були в військах СС? На боці німців воювали ТРИ дивізії СС, сформовані з росіян. На Брянщині була сформована добровольча бригада Каміньського. Ці росіяни - зрадники, бо вони присягали на вірність Росії. А от бандерівці - не зрадники, бо вони не присягали комуністам. Більш того. 30 гренадерська дізізія СС (1 Білоруська) була сформована з білорусів, 29 гренадерська дивізія (1 Російська) - з росіян. А ще був 15-й добровольчій казачий корпус СС, що складався з двох дивізій - всі росіяни! Отже на боці німців росіян воювало значно більше, ніж всіх інших "совєтських", докупи взятих. А Андрій Власов та його штаб? Це все - росіяни! Справа не в тому, хто за кого воював, а в тому, що на зміну одних ... прийшли інші. Ні, не росіяни, бо вони такі ж люди, як білоруси, украінці... Прийшов Сталін, а тепер, здається, того ж бажає КГБ-Путін, якщо розпад СРСР він вважає катастрофою. Боронь, Боже, він таких путіних!
Олесь, Україна

Я згоден з усiма дописувачами цiei теми. Але що хотiв би нагадати: чому протягом усiеi iсторii - вiд козакiв, Хмельницького, Мазепи - Украiна завжди опираеться чи на туркiв, шведiв, а зараз ще й на "дядька Сема"? Навiщо нам потрiбнi цi "сили"? Чому не можемо спиратися лише на своi сили, наполегливiсть та наше внутрiшне ество i будувати свою краiну?
Дмитро, Москва

Ми повиннi пам'ятати усiх, що загинули на цiй вiйнi. I перш за все, украiнцiв, яки бились пiд червоними прапорами. Вони i тiльки вони принесли нашiй державi визволення та справжне возз'еднання. I не кажiть дурниць про россiйську окупацiю i, нiбито, зраду.
Жан Ковальук, Харків

Україна, як ніяка інша країна, має право переглянути старі радянські міфи про другу світову. Ми не є ні переможцями, ні переможеними, ми - постраждалі, тому нема й чого святкувати, треба пам'ятати. Ті мільйони людей, що загинули у війні, незалежно від того, на якому боці вони воювали, чи просто загинули у тилу під час бомбардувань або чекістських зачисток - всі вони мають бути вшановані не у так званий День Перемоги, а у День Пам'яті та Скорботи.
Антон, Дніпропетровськ

Почуваюся до святого обов’язку до скону пам’ятати всі жахіття совєччини. Мільйони понівечених, спаплюжених, репресованих синів та дочок РІЗНИХ народів. Для мене особисто є абсолютним знак рівності між сталінським СРСР та гітлерівським райхом. Вічна пам’ять героям, які боронили незалежність України!
Олександр, Луцьк

Берія, Сталін, Орджонікідзе, Єнукідзе були безбатченками-катами, інструментами сатани, тож не можна ображати всіх грузинів, так як ніхто не ображає всіх росіян чи євреїв. Але казати, що Росія і російський народ насправді звільнили себе і всіх решту на додачу від жахів комунізму - це значить плювати в очі всім неросіянам. Вояки дивізії «Галичина», невинні юнаки, пішли на фронт з твердою надією здобути вільну Україну, в яку усім єством вірили, натомість червоноармійці воювали з гаслом на устах: за Сталіна, за (неіснуючу) батьківщину. Звинувачувати себе взаємно немає сенсу. Парламент повинен прийняти закон про визнання ветеранів війни без жодної дискримінації, незалежно від того, на якому хто фронті воював, так як це вже давно (відразу після падіння комунізму) зробили інші держави-колишні сателіти червоної Москви, поставивши крапку всім суперечкам, зокрема Будапешт і Бухарест.
Володимир, Франція

Чорно-біле бачення історії властиве усім людям тоталітарного виховання. Не бачити, що "переможці" принесли Україні нові репресії і голод 1947 року, можуть тільки ті, хто не хоче цього бачити. Що принесла "перемога" Червоної Армії родинам мільйона репресованих на Західній Україні і мільйона заморених голодом на Східній?
Шура, Лондон, Британія

Друга світова війна, як і Голодомор, була однією з найбільших катастроф для України. Тому гучне святкування "Дня перемоги" має для мене дуже гіркий присмак. Що, власне, ми святкуємо? Те, що на зміну одному тоталітарному режимові з його концентраційними таборами смерті у Німеччині ми, українці, отримали інший тоталітарний режим з його ГУЛАГом смерті у Сибіру? Те, що обидва режими зі звірячим "ентузіазмом" винищували мільйони моїх співвітчизників? Що гірше - нацистська Німеччина чи сталінський Совєтський Союз? Обидва режими були жахливими, обидва чинили нелюдський геноцид в Україні. Що я мушу "святкувати" - що мій батько повернувся калікою з Червоної Армії і до самої смерті був хронічно хворим? Що у моєї мами війна вкрала дитинство і що все своє життя вона жила у напівзлиднях у країні, яка перемогла нацизм? Чи, може, я маю "святкувати" те, що нацистські та сталіністські геополітичні авантюри видерли моїх родичів з України та розкидали їх по всьому світові від Сибіру до Канади? Тож, відзначаючи перемогу над нацистським монстром, не слід забувати, що після війни Україна була віддана на поталу не менш жахливому комуністичному монстрові з Москви. І якщо сучасна Німеччина пройшла через "чистилище" денацифікації, то сучасна Москва не має ніякогісінького бажання проводити декомунізацію. Україна обрала свій шлях у демократичне майбутнє без крові та насильства. Ми це довели всьому світові як 1991 року, так і 2004. І саме тому річниця капітуляції нацизму не мусить служити причиною для розбрату в Україні. Ми радше мусили би думати у цей день про те, як збудувати могутню демократичну Україну, яка НІКОЛИ не допустила б повторення тоталітаризму та геноцидів на нашій землі. І як тут не згадати слова Тараса Шевченка: “І на оновленій землі врага не буде супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люди на землі".
Юрій Міщенко, Київ

Перемога дійсно далася великою ціною. Перемога без лапок, ПЕРЕМОГА з великої літери! Для більшості українців це була надзвичайна подія. Перемога змінила людей! Затероризовані і зломлені чоловіки та жінки відчули свою силу, відчули у своїх душах паростки, здавалося вже, втраченої надії. Після війни, після пережитих втрат і пережитого страху власної смерті вони, колись "забиті" сільські хлопці, перетворилися на фронтовиків, які потім стали основою шістдесятництва. Можливо, для значної частини галичан перемога Радянського Союзу була гіршим варіантом ніж перемога "вічного рейху". Тут важливо зрозуміти не один одного, як нас закликає президент Ющенко, а самих себе. Хто ми? Чиї ми нащадки? Тих хто ціною надзвичайних втрат зупинив фашизм, чи тих, хто шукав своє місце на припічку "надлюдей" - десь у дивізії СС "Галичина"?
Ігор, Олександрія

Це послання для вас, панове з Бі-Бі-Сі. Так, промили ви мізки... Виявляється, більшовистська Росія і Україну окупувала. Виявляється, не служили сотні тисяч міцних українців вертухаями у сталінських концтаборах, не складали найзвірячішої, найвиродковішої частини ЧК і НКВС, що займалася (з задоволенням) найбруднішою роботою. Виявляється, не місцеві хвацькі "красні хлопці" ходили по українських хатах і лили гас у діжки з салом і капустою, прирікаючи людей на смерть, а все "москалі", все вони робили... Як же західна пропаганда (і ви в тому числі) знущається з історії, намагаючись подати, що Росія не постраждала від сталінізму, як і всі інші народи СРСР (а, може, і більше за них), а була, і, що для вас найважливіше, є джерелом усіх їхніх бід, що радянська влада була не інтернаціональною, а саме російською... Саме тому Росія і російський народ, які насправді і звільнили себе і всіх решту на додачу від жахів комунізму, тепер і ходять у вас в агресорах, окупантах та імперіалістах. І Грузія, яка дала нам Берію, Сталіна, Орджонікідзе, Єнукідзе тощо, тепер виявляється країною, що постраждала від Росії. Невже вам не огидно, що нічого, окрім національного розбрату і ненависті ви не несете людям? Невже заради цього варто жити?
Андрєй Пантєлєєв, США

Не треба забувати, що в першу чергу украiнцi були найбiльш активними в проведеннi сталiнських репресiй пpоти свого ж населення. Не росіяни і не євреї. Також не росiяни і не євреї складали пiдроздiл СС "Галичина", результати дiяльности якого були засудженi мiжнародним трибуналом в Нюренбергу. Перемога над нацизмом була одержана далеко не завдяки дiяльности ОУН та її вiйськових формувань. Також як "Галичина" нiколи не повернула зброю проти нiмецьких вiйськ.
Василь, США

Вже свого часу я висловлювалася на форумі "Майдану", де ця тема обговорювалася досить розлого. Потрібно було бути сліпим, щоб не бачити, якою ціною далася "перемога". Потрібно було бути дуже наївним, щоб думати, що з капітуляцією Німеччини війна скінчилася. Ні! Одна окупація була замінена іншою, і правильно роблять уряди прибалтійських держав, що домагаються визнання панування радянської влади на своїй території окупацією. Подібне повинно статися колись і в Україні, лише нам конче потрібно говорити людям правду, якою б гіркою вона не була.
Ольга Свідзинська, Львів

На мою думку, більш жахливої, більш драматичної, більш нелюдської війни світ ще не бачив і на мою думку треба нам сьогодні, нашому поколінню зробити все можливе, щоб такої трегедії ніколи не повторилося в майбутньому!
Микола Савенко, Трускавець