BBC Ukrainian

Такий день допоможе подолати проблему протиставлення переможців і переможених серед українських ветеранів.

Про це сказав в інтерв'ю Українській службі Бі-Бі-Сі професор історії Монреальського університету (Канада) Роман Сербин, з яким розмовляв Олександр Гриб.

Бі-Бі-Сі: Міністр освіти українського уряду соціаліст Ніколаєнко каже, що пишається поверненням з його ініціативи до підручників з історії терміну "Велика Вітчизняна війна". Термін було запроваджено сталінським академіком Омеляном Ярославським, щоби, серед іншого, замаскувати те, що з вересня 1939 до червня 1941 року СРСР був союзником нацистської Німеччини. Чим пояснити, що частина політичної еліти в Україні наполегливо зберігає радянські міфи та термінологію?

Р.С.: Щодо політичної еліти в Україні, я думаю, вони були виховані у радянські часи, і їм досі не спадало на думку, що той міф Великої Вітчизняної війни, по суті, був антиукраїнським міфом. Чому? Тому що цей міф, запущений ще за часів війни, набрав найбільшої ваги, коли Брежнєв хотів консолідувати розхитану Хрущовим імперію Радянського Союзу. Він хотів консолідувати СРСР довкола партії та російського народу за допомогою якраз міфу Великої Вітчизняної війни.

Бі-Бі-Сі:Ви згадали, що той міф був антиукраїнським. Територія України була об'єктом загарбання з перших днів другої світової війни, коли нацисти і радянська армія роздерли Польщу. Наскільки виправдані твердження, що сучасними кордонами Україна завдячує Сталіну?

Р.С.: Сучасні кордони України - це ті кордони, які залишилися з війни. Тобто, це ті кордони, на які погодилися сюзники, коли переписали нові кордони Східної Європи. В тому сенсі, Сталін, як одна з сторін договору в Ялті, та інших договорів, був творцем того кордону. Зрозуміло, що перед Сталіним не стояло питання звільнити українські землі від Польщі чи інших сусідів. Він прагнув збільшити свою імперію і цілі у нього були загарбницькі, а не визволительські.

Бі-Бі-Сі:Віктор Ющенко зауважив, що українці воювали в різних арміях, в тому числі в повстанчій, але поділ між ветеранами пролягає не між тими, хто носив зірку, а хто тризуб на пілотках, а між тими, хто воював із загарбниками, та тими, хто нищив цивільне населення та провадив репресії. Чи дочекаються ветерани УПА визнання як воююча сторона за незалежність України?

Р.С.: Підхід в Україні сьогодні має бути інший ніж той, що був за радянських часів. Треба подивитися, що Україна під час другої світової війни не була незалежною державою. Українці мусили служити у тих арміях, чиї держави окуповували в той даний час Україну. І тому українці були і в Червоній Армії, і з початку війни у польській армії, в румунській армії, в мадярській армії. І ці люди воювали, правда, чи з одного боку чи з іншого боку. І сьогодні слід підходити до того в такий спосіб. Визнати усіх, хто був ветераном війни, в якому б війські вони не були б. Це одна річ. І всіх зрівняти. Це з одного боку. З іншого боку - треба подивитися на УПА, яка була не лише, як кажуть, воююча сторона. Справа не в стороні. Справа у тому, що УПА - це були борці за визволення України. Тоді як Червона Армія боролася за утримання Радянського Союзу під Сталіним, а українці в німецькій армії воювали все ж таки за утримання німецького режиму зокрема, на Україні, то УПА боролася і проти одного і проти другого тиранів, виключно за незалежну Україну. Сьогодні це досить дивно, що Україна, яка стала незалежною, не визнає ту єдину військову організацію, яка боролася за незалежність.

Бі-Бі-Сі: Чи імовірним є примирення в Україні за прикладом Іспанії українських ветеранів Червоної Армії та німецьких збройних сил, наприклад, дивізії СС "Галичина"?

Р.С.: Я думаю, що це є конечним. Я думаю, це не лише є можливим, але це мусить статися. І це станеться з часом. На перешкоді не є населення. Я буваю в Україні щороку за останні 15 років. І я говорив з ветеранами Червоної Армії - від генералів до простих солдатів. Я відчув, що для них важливо згадати війну. Випити тих сто грамів, хто ще може, і з'їсти якоїсь там каші і поговорити зі своїми друзями. Для них не так важлива та перемога. Цей міф про перемогу був накинутий режимом і досі він так і тримався. Сьогодні це підтримує лише Комуністична партія, це підтримують люди, які мають ностальгію за Радянським Союзом і хочуть повернути Україну до якогось євразійського союзу і так далі. Але це мала частина населення. Я переконанний, що більшість людей навіть старшої генерації не переживають це в такий спосіб. А молодь тим більше не переймається такими міфами. Так що до цього мусить прийти. Чи прийде воно цього року, що було б ідеально, чи ще треба буде зачекати кілька років, - ми побачимо.

Бі-Бі-Сі:Президент Ющенко пропонував свого часу відзначати День перемоги як велике національне свято українців, яке вони святкують з усім світом, - перемоги демократії над фашизмом. Однак, Східна Європа залишалася під ярмом тоталітаризму ще півстоліття, то ж чи варто відзначати День перемоги як свято?

Р.С.: Ні, це не повинен бути день перемоги. Не було ніякої перемоги демократії над фашизмом. Перш за все це, не був фашизм, бо у Німеччині був нацизм. Була перемога аліянтів, які з Заходу складалися з демократичних держав, а зі Сходу був тоталітраний Радянський Союз. То була перемога над тоталітаризмом, але на Сході Європи це була перемога одного тоталітаризму над іншим. Україні не слід святкувати перемогу, бо для України це - мильне поняття. Треба відзачати День пам'яті, так є зараз на Заході. У США є Меморіальний день, у Канаді - День пам'яті, і навіть у Ізраїлі є свій День пам'яті, хоча там йдейться про інші війни. Отже, і Україні необхідний День пам'яті. Тоді у День пам'яті можуть за одним столом зійтися ветерани різних збройних формувань, які брали участь у другій світовій війні.

День пам'яті допоможе досягти злагоди між різними ветеранами. Не можна собі уявити, що стануть за один стіл ті ветерани, що перемогли, і ті, що переможені. Наприклад у Італії кілька років тому зібралися разом ветерани німецької та канадської армії, які тоді запекло воювали по різні боки за одне місто. Через 50 років вони сіли за один стіл у тому місті в день пам'яті якраз на Свят Вечір. Але там не було переможених і переможців. Там зустрілися ветерани, які брали участь у тій жахливій різанині, якою була друга світова війна. Треба взагалі відкинути міф - "Велика Вітчизняна війна", бо той міф глорифікує ту війну. Ми знаємо, що то була жахлива для України війна, коли український народ втратив чверть свого населення. Як можна "святкувати" Велику Вітчизняну війну? Це має бути День пам'яті, коли можна згадати про ті часи.