Ентоні Бівор проти того, щоби за силою Сталіна як лідера було приховано його жахливі злочини

Про це сказав в інтерв'ю Українській службі Бі-Бі-Сі британський дослідник, автор бестселерів "Сталінград" і "Берлін" Ентоні Бівор, з яким розмовляв Олександр Гриб.

Бі-Бі-Сі: Шістдесята річниця перемоги над нацистською Німеччиною сповнена суперечностей, і лідери Естонії, Литви, України та Грузії уникають святкувань з президентом Росії у Москві. Старі суперечки виглядають нездоланними, коли президент Путін наполягає на тому, що СРСР мав право окупувати території балтійських держав та частково Польщі на початку другої світової війни. Виглядає на те, що кожна країна має власну версію історії, то ж чи можна взагалі говорити про існування "об'єктивної" європейської історії як такої?

Сталінград для багатьох став символом корінного повороту в перебігу другої світової

Е.Б.: Об'єктивна історія існує в тому розумінні, що певні факти і події можна зафіксувати, і, звичайно, інтерпретації тих фактів та подій викликають розбіжності. Радянська, сталінська і неосталінська історична школа визначається тим, як вона інтерпретує право СРСР напасти на Польщу в якості удару на випередження і чи можливо це виправдати. Я зустрічав багато радянських ветеранів, які вважали, що той напад був цілком виправданим. Коли я кажу про неосталінську школу, то маю на увазі те надзвичайне тяжіння до влади і сили Сталіна, яке спотерігається в Росії. Я написав книгу „Сталінград” і мене не турбує, якщо Волгоград знову назвуть Сталінградом. Але я проти того, щоби за силою Сталіна як лідера було приховано його жахливі злочини.

Перемога як виправдання?

Бі-Бі-Сі: Російські еліти видаються неспроможними зрозуміти, що те, що вони вважають визволенням Східної Європи 60 років тому, багато хто вважає лише іншим тоталітарним завоюванням. Чи такі протилежні погляди можуть сягнути компромісного розуміння?

Е.Б.: Гадаю, однією з причин, чому Росія завжди матиме труднощі з об'єктивним розумінням минулого, є те, що втрати росіян і СРСР були такими великими, що вони виправдовували будь-які форми звільнення і навіть імперіалізм, який допоміг перетворити країни Центральної Європи на радянські сателіти. Проблема у тому, що німці, коли згадують нацизм, то мають справу з періодом у 12 років, тоді як у Росії з 1917 до 1991 року народилося кілька поколінь. Для них перемога 1945 року стала виправданням і прикриттям усіх тих складних моментів їхньої історії.

Схід-Захід: вага внеску

Бі-Бі-Сі:Проблема, видається, існує не лише у сприйнятті росіян, але, наприклад, і в американців, де опитування засвідчують труднощі у сприйнятті. Більшість американців переконані, що США мало не самотужки перемогли Німеччину, і не усвідомлюють що США і СРСР були союзниками у другій світовій війні. Східноєвропейці мають усі підстави нарікати, що їхній жертовний внесок у перемогу над нацизмом не береться до уваги на Заході. Як так склалося, що навіть через 60 років після перемоги Східна Європа та Захід мають такі розбіжності в історичній пам'яті?

Е.Б.: Одна з проблем полягає у тому, що ще Сталін намагався применшити масштаби радянських втрат. З іншого боку, це не є виправданням для незнанння на Заході глибини радянської пожертви. Британія цілком добре усвідомлювала у роки війни ту криваву ціну, яку заплатили радянські громадяни, і це надзвичайно впливало на масштаби британських бомбових авіарейдів проти Німеччини, оскільки на початку другий сухопутний фронт відкрити було не можливо. На Сході усі чітко усвідомллють родинні втрати і руйнування, які принесла війна. На Заході люди менше постраждали -частково через пожертву Червоної Армії, але також через те, що завершення війни у Берліні видавалося дуже віддаленим.

Голлівудизація війни? Кадр з фільму "Рятуючи рядового Раяна"

Незнання історії другої світової війни є справді великою проблемою на Заході і зокрема у США, де люди мають дуже туманне уявлення географії решти світу і тим більше історії. На жаль, голлівудизація історії фільмами подібними до "Рятуючи рядового Раяна” переконує американців, що то вони виграли війну.

Проте російські історики також помиляються, коли твердять, що сам лише СРСР переміг у війні. Вони недооцінюють такі важливі фактори, як кампанія авіаналетів союзників, яка була з військової точки зору надзвичайно ефективна попри неоднозначність моральних наслідків. Американські та британські авіаналети змусили Німеччину перевести 80% своєї бойової авіації та протиракетних засобів зі Східного фронту на Західний. Це сприяло масштабному наступові Червоної Армії у 1943-44 роках. Іншим фактром була масштабна американська допомога ленд-лізу. Без американських харчів взимку 1942, вантажівок - студебекерів та доджів у 1943-44 роках, радянське військо ніколи б не змогло дістатися Берліна скоріше за союзників. Я гадаю, російські історики з цим погодяться.

Справжні рішення були в Тегерані

Бі-Бі-Сі:Як сучасні західні історики оцінюють компроміс демократичних країн Заходу з тоталітарним СРСР, зокрема, на Ялтинській конференції, коли фактично було погоджено розподіл Європи на сфери впливу?

Ялтинська конференція: ще союзники

Е.Б.: Рішення Ялтинської конференції, якщо їх так можна назвати, слід розглядати в контексті загального ходу війни. Справжні рішення були ухвалені у грудні 1943 року у Тегерані. Тоді позиції Сталіна були найсильнішими після успіхів під Сталінградом і Курськом, і британцям та американцям доводилося лише погоджуватися з пропозиціями Сталіна. Сталін прагнув відкриття другого фронту на Північному Заході Європи, що залишало в його руках Східну Європу. Союзники не могли натиснути на Сталіна, бо потребували його допомоги, так само як він потребував їхньої. У Ялті Сталін запевняв Черчілля і Рузвельта, що не втручатиметься у справи Греції та Франції в обмін на невтручання Заходу у Польщі та Прибалтиці. США і Британія вимагали незалежності Польщі, і той конфлікт можна вважати початком холодної війни.

США і Британія не могли щось зробити суттєве для Центральної Європи тоді, а американці і не були до цього готові. Черчілль дав завдання одному з генералів розробити план і з'ясувати, що можна зробити, щоби посунути Червону Армію і змусити Сталіна поводитися краще у Центральній Європі, перш за все - у Польщі. Таке штабне планове навчання відбулося під кодовою назвою "Операція "Неймовірне", щоби з'ясувати можливість протистояти Червоній Армії і примусити Сталіна поводитися краще.

Бі-Бі-Сі: У книзі "Берлін, падіння 1945” ви згадуєте, що Сталін з пихою повідомив на Ялтинській конференції, як мільйони німецьких біженців у Європі рятуються від наступу Червоної Армії. Відомо про масові грабунки, ґвалтування та вбивства цивільних, до яких вдавалися червоноармійці. Наскільки важливо виявити не лише нацистських воєнних злочинців, але й радянських воєнних злочинців, щоби зрозуміти історію другої світової війни?

Е.Б.: Я гадаю, що знайти воєнних злочинців на цьому етапі вже надто пізно. Це було неможливо, звичайно, і у часи холодної війни. Радянський Союз не визнавав, що радянські війська поводилися жорстоко, і ніколи не визнавав, що злочини мали місце. Тоді це робилося з ідеологічних і політичних міркувань. Але й тепер, я гадаю, російське керівництво не готове до визнання усіх тих фактів. Для прикладу можна згадати, що у Німеччині наприкінці війни і після її завершення було зґвалтовано до 2 мільйонів жінок, і вчинено етнічні чищення 11 мільйонів громадян.