Ананаси з кабачків і котлети в бубликах: бідна, але креативна українська кухня 90-х

Напередодні річниці незалежності України зазвичай згадують про звершення і досягнення. Але нарівні з серйозною аналітикою і чорно-білими фото не варто забувати і про такий пласт тогочасної культури як їжа, яка також нас формувала.

На перші роки незалежності України припали дефіцит і масова невиплата зарплат. Водночас це було десятиліття винахідливості та креативності, до якої вдавалися наші батьки і передавали це вміння нам.

Ананаси з кабачка, бублики з фаршем, холодець зі шпротів та шоколадна ковбаса - це лише частина святкових страв першого десятиліття незалежності. Вони далекі від традицій української кухні, але наше становлення пов'язане і з ними також.

Редакція ВВС News Україна пригадала, що саме готували у 90-ті у наших сім'ях і підготувала історії кількох популярних страв з перших років незалежності.

Почнемо наш екскурс в минуле з перших страв. Окрім українського борщу, який частіше був пісним, аніж м'ясним, варили супи з різними несподіваними, але доступними інгредієнтами.

Наприклад, суп з консерви. Переважно це була сардина в олії, але зустрічалися і варіанти з кількою в томаті, що кардинально міняло смак страви.

Готувався цей суп впродовж пів години, а головний його складник - рибу в консерві з блакитною етикеткою - можна було придбати у магазині.

Для супу треба було 20 хв відварити у 2 л води дві середні картоплини, порізану кружальцями моркву, подрібнену цибулю. Після цього вкинути розім'яту виделкою сардину в олії. Посолити, поперчити, вкинути лавровий лист і кілька горошин чорного перцю, варити ще 10 хв. За можливості притрусити зеленню.

"Суп з консерви, здається, єдиний рецепт, який ми досить рідко, але готуємо і досі. Тільки замість шматка якоїсь сайри в олії з блакитної баночки тепер беремо консервованого тунця, а цибулю-моркву-картоплю інколи замінюємо сушеними водоростями. Отакі балувані тепер", - згадує Анастасія.

Затримка чи невиплата зарплат більшості населення у 90-х зробили м'ясо розкішшю. Тому однією з ситних білкових страв стали котлети з квасолі.

Для їх приготування треба було звечора замочити пів кілограма квасолі у воді, а вранці зварити її та пропустити через м'ясорубку. Зробити засмажку з моркви та цибулі, вимішати її з квасолевим "фаршем", посолити і поперчити до смаку, додати 1-2 ст. ложки борошна або крохмалю - для клейкості. Якщо у вас було село і кури, ви могли собі дозволити додати до страви яйце. Формувати котлети, обвалюючи їх у борошні. Смажити на олії.

Також котлети з квасолі можна було запекти в духовці. Але про здорове харчування тоді йшлося рідко, а смаження на олії робило котлету з квасолі схожою на котлету з м'яса.

В один час котлети з квасолі набули стрімкої популярності в студентських колах. Одночасно на спільній кухні підігрівати такі котлети могли двоє або троє студентів.

Та й зараз котлети з квасолі готують, коли хочуть обійтися без м'яса, наприклад під час посту або як вегетаріанську страву.

Якщо перекусити хотілося швидко та ситно, тоді на поміч приходив смажений бутерброд з картоплею і морквою. Це був один зі способів використати черствий хліб, переважно сірий, або просто з'їсти його в оригінальний спосіб.

На звичайні бутерброди, або канапки, як казали у нас вдома, покласти зазвичай було нічого. Тому картоплю і моркву (можна і цибулю) натирали на дрібній терці. Викладали на шматок хліба й обсмажували на олії з обох боків. Виходило щось на кшталт деруна, але ситніше, бо на хлібі. Так за 10 хвилин у вас був обід або вечеря.

Але все ж на свята можна було собі дозволити дещо більше. Наприклад, котлети у бублику. Їх готували на день народження, Новий рік або коли приходили гості.

"Про цю страву мама казала: м'яса мало, а їжі багато. У цьому була вся сіль того життя", - згадує Галина.

Чому саме така подача? Очевидно, щоби було ситніше і щоби візуально обманути споживача, адже м'яса в такій котлеті було всього лише дірка від бублика.

"У нашій родині цю страву називали "летючі тарілки". Це досить логічно вписувалося у "сюр" початку 90-х - з інфляцією у 10 тисяч відсотків і тим, що батькам по кілька місяців не платили зарплату", - каже Анастасія.

Секрет приготування у тому, щоби бублики замочити на 20 хв у воді або молоці. За цей час підготувати фарш: підсмажити цибулю, посолити й поперчити до смаку. Викладати кульки готового фаршу в дірку від бублика. Опускати в яйце і борошно, обсмажувати на олії. Як варіант - запекти в духовці.

"Бог зна з чого був той фарш. Але смак усього цього, запеченого в духовці, зі скоринкою, був надзвичайний!" - згадує Настя.

Ще одна не буденна страва з кулінарної скарбнички її сім'ї 90-х - відбивні з вареної ковбаси.

"Враховуючи, що в ній було багато води та целюлози, фокус був у тому, щоб позбутися вологи у цій масі. Очевидно, саме тому йшлося про відбивні - вода "відбивалася" і притрушувалася борошном. А якщо було ще і яйце для кляру - виходив суцільний святковий шик - іменини серця і шлунку", - додає Настя.

Після першого і другого настає черга компоту. Хоча, мабуть, це 2-в-1 - компот і десерт, адже фрукти, а в нашому випадку ще й овочі, які плавали у трилітровій банці, викладали на блюдце і з'їдали окремо. А від самої назви цієї закрутки - компот з ананасів - уже ставало солодко в роті.

Звичайно, ананаси, як і банани, у 90-х були небаченою розкішшю. Хтось десь про них чув, хтось, можливо, і спробував. Але купити їх у кожному супермаркеті, як зараз, не було ні можливості, ні грошей. Тому викручувалися, як могли - робили компот з аличі та … кабачків.

У той час городництво було популярним і важливим способом вижити. А кабачок - досить простий і непримхливий овоч, який ріс на будь-якому клаптику землі, скопаному під город. А дерева аличі росли поміж будинків і десь на краю парків, принаймні, так було у моєму містечку.

Якщо у вас виріс кабачок і ви назбирали аличі - компот майже готовий. Помийте, поріжте і напхайте у трилітрову банку. З цукром на той час проблем не було - ним платили зарплату на багатьох підприємствах.

Чому така екзотична назва у звичайного компоту? Мабуть, хотілося чогось іншого. А на смак кабачок, вистояний у солодкому нектарі з аличі, і справді смакує незвично. Одразу й не скажеш, що воно таке. Раджу спробувати й порівняти.

А премію за найпростіший фастфуд-десерт 90-х і всього дитинства отримує хліб із цукром та водою.

Про найсолодший смак того наїдку згадує Марта:

"Жодних дитячих спогадів про цукерки у мене не лишилося, бо їх майже не було. А от шматок білого "кирпичика", змочений водою і посипаний цукром, то був наш повсякденний десерт у селі. У ті часи купити свіжий хліб - то була ціла робота. Ми чекали його годинами біля сільського магазину.

У нас було кілька смачних способів їсти хліб. Якщо хотілось солоненького, то ми натирали скоринку салом або цибулею і солили. А якщо солодкого - змочували шматок хліба водою і притрушували цукром. Можна було його запивати свіжим молоком. Або просто бігти з ним далі гуляти надвір".

Коли хотілося чогось складнішого - пекли печиво на розсолі. Його ще називали крекер, мабуть, саме слово смакувало. Тісто було дуже простим: використовували склянку розсолу з маринованих огірків чи помідорів, склянку цукру, пів склянки олії, трошки соди та борошно, щоб замісити м'яке тісто. Розсіл вбирав у себе смак овочів, а також був трошки підсолений і підсолоджений, що було краще, аніж додати просту воду.

Ще один рецепт з минулого знову став зіркою сьогодні. Не дивуйтеся, коли дізнаєтеся, що популярна шоколадна ковбаса, яку зараз продають у кондитерських як щось особливе та смачне, родом з 90-х.

Щоправда, складники змінилися. Зараз до неї можна додати найкраще масло та справжній шоколад. Колись масло брали, яке було, переважно популярний тоді спред. Він завжди був м'яким, тому його легко було вимішати з печивом, молоком, цукром, какао та порубаними волоськими горіхами.

З маси, яка утворилася, формували валик, загортали у поліетиленовий пакет і ховали на декілька годин (якщо так вдавалося) у холодильник. Потім можна було її нарізати скибочками. А не подрібнені часточки печива були схожі на шматочки сала як у ковбасі. Для багатьох цей смак і досі найкращий, кажуть, що ніякі новомодні шоколадні ковбаски з бельгійським шоколадом і фундуком чи кеш'ю не зрівняються.

Попри приємні спогади й оригінальний смак страв першого десятиліття незалежності України, на її 30-му десятку ми можемо собі дозволити кулінарне різноманіття. Ми пробуємо кухні народів світу і цікавимося українськими гастрономічними традиціями. А наші родини мають свої улюблені страви.

А от винахідливість від безвиході хочеться назавжди залишити у тому часі.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!