Бетховену - 250. І він - суперзірка

    • Author, Олександр Кан
    • Role, Оглядач з питань культури

У ці дні виповнюється 250 років від дня народження великого Бетховена. Точно відома лише дата його хрещення - 17 грудня. Знаючи звичаї тих часів, вважають, що народився він днем ​​раніше.

Про його класичну спадщину за два століття написано і сказано стільки, що додати щось до цього досить важко. Тому ми вирішили відзначити ювілей, згадавши, як великий композитор-класик багато років після своєї смерті вривався у світ популярної музики і як поп-артисти - шанобливо або іронічно - включали його теми і фрагменти його класичних опусів у свої пісні та інструментальні п'єси.

Чак Беррі. "Roll Over Beethoven"

У 1956 році, на світанку рок-н-ролу, Чак Беррі, один з піонерів жанру, випустив сингл - передвістя пришестя нової зухвалої молодіжної музики. Справедливо прозваний "батьком рок-н-ролу", Чак Беррі під енергійний ритм електрогітари гучно і безцеремонно вимагав від Бетховена "врубитися в ритм-енд-блюз" і заразом "повідомити про новини" іншому класику, Петру Іллічу Чайковському.

Вони обидва мали "перевернутися" у своїх трунах, дізнавшись, що їхня кохана класика поступається місцем рок-н-ролу.

Пісня Беррі відображала конфлікт між класикою та поп-музикою, який намітився у післявоєнні роки і проходив безпосередньо у нього в родині. Як розповідав біограф Беррі Брюс Пегг, "натхненням для неї стало сімейне суперництво між його сестрою Люсі, яка займалася класичним фортепіано, і блюзово-роковими захопленнями самоучки Беррі".

"Roll Over Beethoven" не тільки скидала класиків, а й була наповнена посиланнями на рок-н-рольні хіти: "Blue Suede Shoes" Карла Перкінса, "Early in the Morning" Луї Джордана, а звуконаслідувальний вигук "hey diddle diddle "був прямим посиланням на соратника Беррі з раннього рок-н-ролу Бо Дідлі.

Сама "Roll Over Beethoven" миттєво стала рок-стандартом, який виконували численні послідовники Чака Беррі. Мабуть, найвідомішу кавер-версію класичного рок-хіта записали у 1963 році "Бітлз", і вона стала одним з найпопулярніших їхніх номерів у першій половині 1960-х.

Але найпримітніша кавер-версія "Roll Over Beethoven" належить іншій британській групі - Electric Light Orchestra, у складі якої поряд із традиційними рок-інструментами був цілий арсенал скрипок і віолончелей, оскільки вона спочатку орієнтувалася на класично-роковий симбіоз. Коли у 1973 році вони взялися за інтерпретацію рок-стандарту Чака Беррі, вони аж ніяк не дослухались до поради автора скинути самого Бетховена, а перетворили забійний рок-н-рол на монументальну восьмихвилинну композицію.

Починалася вона з повноцінного оркестрового вступу з бетховенської П'ятої симфонії, в розгорнутому інструментальному програші вгадувалися теми і Бетховена, і Римського-Корсакова, а завершувалося усе грандіозним бетховенським акордом з тієї ж П'ятої симфонії.

Леонард Бернстайн "Somewhere"

Леонард Бернстайн - професійний композитор і диригент із серйозною академічною освітою, проте найвідоміший його твір, мюзикл "Вестсайдська історія", належить скоріше до світу популярної культури, а то і відвертої поп-музики.

Візитівкою мюзиклу, а то й, самого Бернстайна стала пісня "Somewhere". Під час написання "Somewhere" Бернстайн збагатив свою мелодію вставками з двох класичних шедеврів - "Лебединого озера" Чайковського і бетховенського Концерту для фортепіано з оркестром №5, відомого під назвою "Імператор".

Після сценічної прем'єри "Вестсайдської історії" і випуску альбому в 1957 році й однойменного фільму в 1961-му "Somewhere" стала одним із загальновизнаних стандартів популярної музики. Співали її десятки найрізноманітніших артистів - від вокального тріо Supremes до Філа Коллінза, від Pet Shop Boys до Тома Вейтса.

Одне з найяскравіших виконань - Барбари Стрейзанд.

Deep Purple: "Exposition" та інші

"Ми не менш значущі, ніж Бетховен", - без удаваної скромності проголосив в інтерв'ю британському журналу New Musical Express у 1973 році клавішник Deep Purple Джон Лорд.

І хоча висловлювання це грішить самовпевненістю, що межує з маніакальним егоцентризмом, воно відображає те шанобливо-побожне ставлення, яке відчував до класичної музики, і в першу чергу до Бетховена, співзасновник Deep Purple.

До того як, завдяки альбому In Rock, вони стали піонерами хард-року, британці з Deep Purple зусиллями свого клавішника Джона Лорда, який отримав класичну освіту, щосили експериментували в пошуках синтезу року та класичної музики. Апогеєм цих експериментів став грандіозний "Концерт для групи з оркестром", який Deep Purple у супроводі Королівського філармонічного оркестру виконали на сцені Royal Albert Hall у вересні 1969 року.

Роком раніше, у 1968-му, в свій другий студійний альбом The Book of Taliesyn вони включили 12-хвилинну композицію "Exposition/We Can Work It Out". Друга її частина була кавер-версію відомої бітлівської пісні, а перша - інструментальна "Експозиція" - була амальгамою зі зроблених Лордом аранжувань другої частини бетховенською Сьомої симфонії і увертюри-фантазії Чайковського "Ромео і Джульєта".

Допитливі дослідники Deep Purple знаходять численні цитати з класики - Баха, Чайковського, Римського-Корсакова, Гріга та інших композиторів - навіть у суто рокових номерах групи. Тут же, звичайно, і Бетховен, фортепіанна п'єса якого "До Елізи" вкралася у розгорнутий інструментальний вступ до пісні "Knocking at your back door" на записаному в 1988 році концертному альбомі Nobody's Perfect.

Ту ж "До Елізи" і фрагменти знаменитої Дев'ятої симфонії можна почути і на записаному в 1993 році концертному альбомі Сome Hell or High Water.

"Бітлз" "Because"

"Because", що увійшла в останній альбом групи Abbey Road - одна з найкрасивіших бітлівських композицій, яку незаслужено не зараховують до загальновизнаних шедеврів.

Витоки цієї пісні Леннона - у Бетховені. Йоко Оно до того, як навернулася у віру авангарду, встигла освоїти класичне фортепіано і якось влітку 1969, сидячи за роялем, стала награвати "Місячну сонату". Леннон, що лежав на дивані, стрепенувся. "Можеш зіграти ті ж акорди задом наперед?", - попросив він.

Почувши "перевернуту" версію бетховенської сонати, натхненний Леннон тут же награв свою мелодію. У записі вона перетворилася на величний, воістину класичний хорал, у якому потроєння голосу Леннона, Маккартні і Гаррісона звучать у супроводі електрифікованого клавесина Джорджа Мартіна.

"Because" зовсім не обов'язково прослуховувати у зворотній бік, щоб відчути у ній виразний бетховенський вплив.

Мігель Ріос "Song of Joy"

"Ода до радості" - написаний на текст Фрідріха Шиллера фінал Дев'ятої симфонії Бетховена - ще у XIX столітті був джерелом численних запозичень, зокрема Шубертом і Чайковським.

У 1972 році мелодія була визнана офіційним гімном Ради Європи, а згодом і Європейського союзу.

Гімн Євросоюзу - далеко не єдине її позамузичне, політизоване використання.

У Чилі "Оду" співали активісти на антиурядових демонстраціях у роки піночетівського режиму. Китайські студенти запустили її з репродукторів на площі Тяньаньмень у червні 1989-го. У тому ж 1989-му в різдвяний день Леонард Бернстайн диригував оркестром на місці щойно зруйнованої Берлінської стіни, причому слово "Freude" було замінено на слово "Freiheit" і "Ода до радості" стала "Одою до свободи". Вона прозвучала у фіналі промови Еммануеля Макрона на площі перед Лувром після його перемоги на президентських виборах у Франції в 2017 році.

На поп-хіт "Оду до радості" перетворила зроблена ще раніше, в 1969 році, абсолютно неполітизована версія класичної бетховенської мелодії. Аранжування зробив аргентинський композитор Вальдо де лос Ріос, а заспівав її англійською під назвою "Song of Joy" іспанський співак і актор Мігель Ріос.

У 1970 році пісня мала колосальну популярність, зійшовши на перші сходинки хіт-парадів в Австралії, Канаді, Німеччині, Швейцарії та в категорії Easy Listening у США. У поп-чартс у США вона піднялася до 14-го місця, а у Британії - до 16-го. Всього по світу продали понад чотири мільйони примірників синглу.

Біллі Джоель "This Night"

Біллі Джоель не випадково написав пісню "Piano Man", яка дала йому відоме на весь світ прізвисько. У дитинстві за наполяганням матері він займався класичним фортепіано, і до того, як стати співаком, заробляв собі на життя грою на піаніно у нічних клубах Нью-Йорка.

До класики він у своїй професійній кар'єрі практично не звертався, але сліди її проявилися в його піснях. Зокрема в пісні "This Night" з альбому Innocent Man, який вийшов у 1983 році.

Альбом був насправді триб'ютом артистам і музикантам 1950-60-х років, які формували музичну мову і стиль Біллі Джоеля - від піонерів музики соул Джеймса Брауна і Вілсона Піккета до ду-воп груп Drifters і Teenagers, від засновників класичного рок-н-ролу Літтл Річарда і Джеррі Лі Льюїса до стовпів суперпопулярного афроамериканського лейбла Motown - груп Supremes і Temptations.

Серед цих поп-впливів знайшлося місце і улюбленому класичному композитору Джоеля - великому Людвігу ван Бетховену.

"This Night" найбезпосереднішим чином заснована на мелодії і гармонії Adagio cantabile - другої частини бетховенською "Патетичної сонати".

"Патетична соната", як і інші сонати Бетховена, призначалася для сольного фортепіано. Джоель значно прискорив її темп і додав рок-інструментування, але оригінальна гармонія і мелодія легко впізнаються у приспіві пісні. Основну тему, яка у Бетховена відведена правій руці, Джоель співає, а гармонійну прогресію лівої руки виконує ансамбль, який йому акомпанує.

На відміну від багатьох інших поп- і рок-артистів, які далеко не завжди вказували на запозичену ними музику, Джоель назвав на обкладинці альбому "Патетичну" джерелом своєї пісні.

Данина Бетховену від Біллі Джоеля цим не обмежується. У його концертах нерідко звучав урочистий фінал знаменитої Дев'ятої симфонії.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!