Слухати тут

Б.Бенюк: Те, що ви проводите (конкурс Книга року Бі-Бі-Сі), це надзвичайно хороший показник, бо від кількості може з’явитися якість. Так само, як ми всі говоримо, що немає українського кіно, мало фільмів випускається, а вони не можуть вийти гарні, тільки мусить бути кількість. Якщо буде багато зніматися фільмів в Україні, за українські гроші і на українському матеріалі, тоді ми зможемо говорити про якість події, які будуть відбуватися. А в книговиданні так само – якщо полиці книгарень будуть прогинатися від найрізноманітніших фантасмагоричних речей, то там з’являться і свої генії.

Книжки, які обговорювалися в програмі

• Михайло Бриних "Шахмати для дибілів"
• Іван Андрусяк "Стефа і її чакалка"
• Галина Вдовиченко "Пів'яблука"
• Тетяна Винокурова-Садиченко "Жарт другий. Квіт папороті"
• Леся Воронина "Нямлик і балакуча квіточка"
• Люко Дашвар "Молоко з кров'ю"

Запитання з Івано-Франківська: Чи у вас є ностальгія за Івано-Франківщиною?

Б.Бенюк: У мене є ностальгія за селом Битків Надвірнянського району, хоч там залишилася лише хата порожня, бо нікого вже немає. Але хата, таке враження, що там просто мама вийшла курей годувати - все збережено як було. Я туди приїжджаю, слава Богу, що сусіди утримують хату, і просто дістаю неймовірний заряд духовної енергетики, яка потім тримає мене в житті. Я розумію, що там, де пуповина закопана, те місце не забудеться тобі ніколи. Це той магніт, який тебе тримає.

У школі я не читав. У мене була улюблена книжка «Пригоди Цибуліно», а все решта я по хрестоматії читав аж поки не прийшов до Театрального Інституту і там Ізабелла Соломонівна Родоська привчила мене читати... і потім мене як прорвало і я з бібліотеки не вилазив. Б.Бенюк

Бі-Бі-Сі: Михайло Бриних «Шахмати для дибілів»

Б.Бенюк: Це своєрідний епатаж. Я пригадую той стиль, яким написана ця книжка, це, в принципі те саме, як Андрій Данилко епатаж проводив з приводу любові до своєї мови і так далі, тобто своєю поведінкою він багатьох просто заводив на позитив, бо всі казали як він це погано робить, і таким чином прокидалася любов до своєї мови. Стиль цієї книжки – він, такий знаєте, «стьобовий».

Бі-Бі-Сі: Книжка написана суржиком. Це чудово, бо суржиком у нас небагато хто пише, Богдан Жолдак писав, а тепер Михайло Бриних. Книжка складається переважно з шахових етюдів і оцей доктор Падлюччо навчає молодого хлопчика. А ви граєте в шахи?

Б.Бенюк: Граю. Мене почав вчити мій син Богдан і це неймовірно цікаво. Ми граємо перед тим як лягати в ліжко і мушу сказати, що я вже тепер навіть виграю.

Запитання з Сімферополя: Як часто ви буваєте в Криму і чи він вас надихає?

Б.Бенюк: Я в Криму буваю дуже часто з виставами і творчими зустрічами. Ми їздимо у військові частини. Коли приїздиш у високогір’я і перед тобою відкривається безмежний простір, то це мені нагадує мої Карпатські гори. В різні пори Крим дуже красивий. Крим – це місце, яке робить всіх людей добрішими.

Бі-Бі-Сі: Книга Івана Андрусяка "Стефа і її чакалка". Це книжка дитяча, але вона не тільки для дітей, а й для дорослих. Там є багато речей, які, можливо, дорослим будуть і смішніші. Чакалка - це така зла істота, ніби бабай, але жіночої статі і вона хоче, щоб діти прийшли до її лісової школи і там вчилися бешкетувати і теж виростали бабаями.

Б.Бенюк: Такі чакалки, якщо є в кожного із нас, вони залишилися з дитинства, вони могли бути найрізноманітнішими, але вони, чим довше будуть жити в наших дорослих душах, тим ми будемо довше тримати дитяче сприйняття довколишнього світу і ми не будемо тупіти своєю дорослістю.

Бі-Бі-Сі: Але з іншого боку автор пише про бабаїв, які ховають в пам’ятниках, які зображують дядьків з простягнутими кашкетами і руками, а чакалки вони живуть в «бабі», яка стоїть над Дніпром з мечем.

Б.Бенюк: Ці книжки матимуть такий кшталт як Тореадори з Васюківки. Я ще хотів би згадати Марію Матіос. Вона мені впала в душу неймовірно, ми маємо просто вклонитися їй, ми можемо називати її Марія Стефаник. Вона пише до душі, до серця і сльози на очах стоять. А Роздобудько Ірена це просто для мене відкриття було - я з нею познайомився влітку, коли знімали фільм.

У школі я не читав. У мене була улюблена книжка «Пригоди Цибуліно», а все решта я по хрестоматії читав аж поки не прийшов до Театрального Інституту і там Ізабелла Соломонівна Родоська привчила мене читати, вона показала мені як правильно треба читати. Вона примусила мене прочитати один роман і потім розібрати його: для чого написано, як взаємодіють персонажі, і потім мене як прорвало, і я з бібліотеки не вилазив.

Любов до читання – вона невідомо коли з’явиться, це дуже складний процес, бо в моєму дитинстві було мало засобів інформації. Телевізора у мене не було , я ходив до сусіда дивитися футбол, тільки бува гучномовець, який новини читав з 6-ї ранку і до вечора, але книжка була єдиним способом щось дізнатися і газета, а зараз комп’ютеризація. Я дивлюся як ми сина заставляли читати, це дуже складний процес. Знаходиш різноманітні ходи, щоб його зацікавити, але це треба.

Бі-Бі-Сі: Далі у нас книжка Галини Вдовиченко «Пів’яблука». Це книжка про чотирьох жінок…

Б.Бенюк: Так, там, коли розкриваєш останню сторінку, є фото Галини Вдовиченко з двома половинками яблука і написано, що вона народилася на півночі, десь на Кольському півострові. І зразу стає зрозуміло все, бо якщо ми поглянемо на історію роду нашого людського, то все стане ж від яблука і пішло…

Рецензія Тетяни Дігай на книжку Галини Вдовиченко:

«Експозиція роману спокійна: у прекрасному місті Львові жили-були чотири подруги: журналіст Галина, дизайнер Ірина, коректор Магда і телеведуча Луїза – оригінальні, творчі, активні особистості. Жили – не тужили, бо на перший погляд, усе в житті кожної склалося добре, а проблеми – в кого їх тепер нема? ,,Середа – день зустрічей, дівич-вечір. Вони їх називали ,,Фіалки щосереди". Намагалися бодай два вечори на місяць у середу залишати для спілкування вчотирьох". Читач знайомиться з подругами, коли їм уже по… ( промовчимо), коли давно відшуміли студентські роки, а діти виросли.

І раптом… (так починається казка ) подругам до рук потрапляє дерев'яне яблуко, яке давній майстер (у романі – це Пінзель) зробив із секретом: ,,Воно було розміром з натуральне, але неправильної форми. Схоже на золотий ранет, шершаве, помережане малюнком старого дерева. На верхівці була колись якась деталь – швидше за все гілочка або листочок. Зараз із маківки яблука стирчав тупий уламок зі згладженими краями".

Письменниця любить своїх героїнь, і тому вибудовує сюжетну фабулу роману в кращих традиціях романтичного стилю – наділяє яблуко дивовижною ознакою виконувати найпотаємніші бажання кожної з подруг по черзі. Так воно й відбулося в нашому романі – як у казці: Магда народила давно очікувану дитину, Галина заснувала престижний журнал, про який мріяла, і нарешті, за покликом душі, написала роман, Ірина повернулася до коханого чоловіка, а Луїза вберегла Того Самого, Єдиного від страшної згуби. І хоч подальші події, що відбулися з подругами, не вельми правдоподібні, (не забуваймо, що ми у казці) – це не має жодного значення, бо саме в цьому приховано своєрідний і дещо призабутий шарм впливу на читача. Направду кажучи, кожна з подруг заслужила свій happy end, бо працювала, по крихті добираючи досвід, зберігаючи дружбу, вірність, кохання, але без казкового яблука це була би зовсім інша історія!»

Бі-Бі-Сі: Давайте поговоримо про книжку Тетяни Винокурової-Садиченко "Жарт другий. Квіт папороті". Це жанр фентезі, гарна обкладинка з котом. Головна героїня – журналістка Тетяна, а також кіт Елвіс і Смерть, але Смерть - це не «вона», а «він». Місцями книжка весела, місцями сюжет пропадає, там є елементи фольклору українського, скандинавського…

Б.Бенюк: Але там є та дуже цікава атмосфера, якісь жахи, щось розкручується..

Бі-Бі-Сі: Елвіс схожий на інших літературних котів.

Слухач: Це дзвонять зі Стримби, біля Надвірної…

Б.Бенюк: Стримба! Рідне село.

Слухач: Як ви ставитеся до того, що у Надвірній немає жодної книжкової крамниці? А також до того, що Арсеній Яценюк збирається створювати свій власний політичний проект і чи може це відтягти голоси від «Свободи»? І чи будуть, на вашу думку, дострокові вибори?

Б.Бенюк: Надвірна – це чудове місто. Про нього колись співали. (співає) Я мушу сказати, що 29 листопада в Івано-Франківську відкриється чотириповерховий книжковий магазин і цей магазин матиме все. Поки що по обласних центрах треба повернути книжкові магазини хоча би до обласних центрів і повернути любов до нашої української книжки. Колись був книжковий магазин навіть в моєму рідному селі Битків, але зараз його немає. Я думаю, що все повернеться. Українці – мудра нація. З приводу політичних амбіцій – я би не хотів зараз про це говорити. Українці знають, що треба обирати патріотів.

Бі-Бі-Сі: Наступна книжка – це Леся Воронина "Нямлик і балакуча квіточка". Нямлики – це такі істоти, які живуть у стінах у будинках і люблять манну кашу. Коли вони з’їдять манної каші, вони виростають і стають чарівними. А ви би, пане Богдане, дуже гарно зіграли б одного дядька Нямлика, дядька Юліана. Це дуже цікава книжка, як сучасний Карлсон.

Б.Бенюк: Діткам треба з’їдати всю манну кашу, щоб Нямлики не з’являлися…

Бі-Бі-Сі: Але Нямлики бувають і гарні. Дуже гарні ілюстрації Катерина Білетної.

Б.Бенюк: Кожна книжка зроблена з любов’ю. Зараз розуміють, що вона повинна мати не лише внутрішню енергію, але і товарний вигляд. Обкладинка – це та манлива штучка, яка має приваблювати дітей.

Бі-Бі-Сі: Наступна книжка Люко Дашвар «Молоко з кров’ю» про любов в селі Ракитному. Справжнє ім'я авторки – сценарист Ірина Чернова, яка запам’яталася ще минулого року книжкою «Село не люди», а ця книжка ще краща. Десятиліттями критикують українську літературу, що вона сільська, але не одним міським молодіжним романом жива.

Б.Бенюк: Захоплюючий перебіг в сюжеті. З самого початку тебе кидають з лондонської квартири олігарха до нашого рідного села, і в часи війни, і так тебе кидає, і це страшенно цікаво. І тебе весь час не залишає думка. Коли я прочитав книжку Василя Барку «Жовтий князь», у мене текли сльози. І з цією книжкою – у мене теж було величезне потрясіння. Знаєте, як кажуть кров з молоком – то це добре, а коли навпаки – то це щось страшне. Я роблю паралель на свою виставу: ми зробили виставу «Задунаєць за порогом» і теж перекрутили. Ми намагаємося сказати, що будь-хто хто переступає поріг хати чи країни своєї, має обов’язково повернутися, і ми тому і кажемо, що треба повернутися. У назві зашифровано певні коди.

Слухачі у листах електронною поштою: Як в Україні ставляться до хворих на діабет?

Б.Бенюк: Ми не пройшли лікбез щодо діабету. Ми не знаємо як до нього ставитися і як з ним жити, а з ним жити можна запросто, треба просто стежити за собою.

Слухач: Я хотів подякувати панові Богдану, за його творчі пориви, і я сподіваюся, що наша Україна видужає. Я – Олександр – з Сєвєро-Донецька.

Б.Бенюк: Я був у Сєвєро-Донецьку, у Сватівському районі. Там чудова українська мова. Оцей Голодомор 1932-33 років, про який ми говорили, він якраз північними районами найбільше і прокотився. Як оце я читав у книжці «Жовтий князь» - що до 1932 року було слово «жнива», а пісня – з’явилася «битва за врожай». Я радий, що ми зараз повертаємо собі історичну пам'ять, бо без пам’яті не може бути нації.

Гостею наступної програми з циклу Книжка Року Бі-Бі-Сі буде Марічка Бурмака.