Чи вважалися б ви красивими у Стародавньому світі?

Мешканці Стародавньої Греції приділяли багато уваги стандартам краси. Перед атлетичними чоловіками з лискучою шкірою відкривались усі можливості. Що ж до жінок, у ціні були повні й рудоволосі — втім, вони мусили долати упередженість, спричинену уявленнями про їхню злу природу, розповідає історик Беттані Хьюз.

Давній грек з повними губами і виточеними вилицями напевно знав дві речі: що його краса — це благословення (дарунок богів, не інакше) і що його ідеальний екстер’єр є віддзеркаленням внутрішньої досконалості.

Для греків, краса тіла була прямим доказом краси розуму. Вони мали навіть спеціальне слово, — калоскагатос, — що описувало людину, на яку було любо дивитися і яка, відповідно, мала добру вдачу.

Неполіткоректно? Так, розумію. Але страшна істина в тому, що такі грецькі хлопчаки походжали переконані, що благословенні тричі – красою, розумом і ласкою богів.

Що ж саме надавало їм прекрасної форми? Роками вважалося, що будова тіла, оспівана у класичній грецькій скульптурі, – фантазія перфекціоніста й ідеал, якого неможливо досягти. Однак, за останніми даними, низка витончених статуй, датованих 5-3 ст. до н.е., насправді були створені з натури – реальну людину вкрили гіпсом, а за зліпком потім вирізьбили скульптуру.

Ті, хто мав час, нерідко проводили у гімнасії до восьми годин на день. Середньостатистичний афінянин чи спартанець мав рельєфні м’язи, тонку талію, невеличкий пеніс і був намащений олією від "блискучих кучерів" до ідеально струнких пальців на ногах.

Утім, з жінками була інша історія. Гесіод, – письменник 8-7 ст. до н.е., чиї твори були для греків майже як Біблія, – описав першу створену жінку словами калон какон, що означає "прекрасне зло". Вона була гріховною, оскільки була прекрасною, і прекрасною, бо гріховною. Чоловікові мати красу було за щастя. Для жінки ж краса означала неприємності.

На додаток до того, краса часто розглядалася як суперницький вид спорту. На олімпійських майданчиках Еліди, на островах Тенедос і Лесбос регулярно проводились конкурси краси – каллістея. Жінки дефілювали взад-вперед під пильними поглядами журі; чоловікам пов’язували стрічками "виграшні" місця – привабливі литки чи довершені біцепси.

Моє найулюбленіше – змагання на честь Афродіти Калліпіги, тобто Афродіти з красивими сідницями. Як розповідає легенда, коли на Сицилії зібрались побудувати храм цієї богині, усі дійшли згоди, що місце для храму має обрати красуня з відповідними даними.

За перемогу змагалися дві обдаровані округлими формами фермерські дочки. Переможниця отримала честь обрати, де стоятиме святиня Афродіти. Дівчата, округлі нижче талії, явно мали особливий зв’язок з богинею кохання.

Отже, широкі стегна і білі руки (часом висвітлені за допомогою свинцевих білил) – ось що цінувалося у греків. Рудоволосі дівчата теж можуть потішитись. Хоча пізніше, в епоху Середньовіччя, їх переслідували як відьом – а деінде й сьогодні переслідують – суспільна думка здавна наділяла їх особливою силою та владою, як видно з однієї з найкращих пам’яток античності.

Стінопис Бронзової доби з грецького острова Тера (сучасний Санторіні), що зберігся і після виверження вулкана близько 1600 р. до н.е., зображає цілу зграйку красунь. З них лише одній дозволено наблизитись до богині. Після реставрації стало зрозуміло, що унікальність цієї особи – у гриві розкішного рудого волосся.

Ксантос – "золотистий" або "брунатний" – стандартний епітет для опису героїв в епічній літературі. Традиційна літературна критика каже, що це просто стилістична фігура, але будь хто, хто колись стояв поруч з засмаглим або рудоволосим приятелем у променях середземноморського сонця, не міг не бачити чарів. Перед вами — живе й рухливе золото.

У культурі, де цінувалось все, що виблискує, де золоті прикраси були настільки витонченими, що золоте кольє могло складатися з 16 тисяч окремо оброблених деталей, руді і солом’янокосі мали реальну владу.

Єлена Троянська

Цікаво, що фатальність найвідомішої світловолосої жінки – Єлени Троянської – була зумовлена не стільки її зовнішністю, скільки тим, як почувались і поводились чоловіки у її присутності. Коли ми вперше зустрічаємо її в третій пісні гомерівської "Іліади", старі вожді стрекочуть, мов цикади: "Яка ж краса! Страшно обличчям своїм на богинь вона схожа безсмертних!" В її присутності чоловіки і думати не могли ні про що інше.

Якщо Єлену можна вважати справжньою егейською аристократкою Бронзової доби, то спартанська цариця 3500 років тому, напевно, мала б палкі очі, густо обведені чорним олівцем, і червоні татуйовані сонця на щоках і підборідді.

Її волосся виголили б ще у підлітковому віці, а далі б укладали у формі змій. Груди в неї були б оголені або прикриті легкою напівпрозорою тканиною.

Єлена з "Іліади" вабила чоловіків до свого ложа і, в кінцевому рахунку, до їхньої смерті. Її краса була зброєю масового знищення. У розумінні греків усе було наділене змістом; ніщо не було випадковим чи безцільним. Краса мала зміст; це була потужна й самостійна сила і аж ніяк не примарна якість, яку можна було помічати або не помічати.

Краса була психофізичною властивістю, до якої характер і божа ласка відносились не меншою мірою, ніж об’єм грудей. Як відомо, зовнішність Сократа порушувала усі вимоги до чоловічої краси: він мав важку ходу, косоокість, ніс картоплиною, волохату спину і кругле пузо.

У сократівських діалогах цілі пасажі присвячені обговоренню того, як за цією сатиричною зовнішністю може ховатись видатний характер. Втім, Сократ і його учень Платон явно пливли проти течії. Сама лише кількість дзеркал, знайдених у грецьких гробницях, свідчить про те, як високо цінувалась краса. Зовнішність мала значення. Давні греки, боюся, були людьми упередженими.