Люди, які хочуть святкувати Різдво на самоті

За традицією, Різдво слід святкувати у колі найдорожчих людей. А що як декому подобається проводити його наодинці з собою, запитує Росс Девіс.

При думці про те, що хтось лишається сам на Різдво, багато хто з нас здригається від болю.

Згадайте Джеймса Грея, ірландського пенсіонера, що зараз мешкає в Лондоні. Минулого року він розмістив у газеті Irish Post рекламне оголошення з метою знайти компаньйона на свято – адже попередні дев’ять років він зустрічав його на самоті.

Або цьогорічну історію про неназвану вдову, що одноосібно винайняла паб у Девоні і замовила там різдвяний обід для себе і 50-х незнайомців, які теж лишилися без компанії.

Різдво – нелегкий день для багатьох, особливо коли звідусіль чути про те, яке це світле й тепле свято; я вже мовчу про фінансові розтрати, до яких нас постійно заохочують.

Минулого грудня до служби телефонної підтримки "Самаряни" надійшло 244 тисячі дзвінків від британців і ірландців, що потерпали від стресу чи пригніченого настрою.

Не можна закривати очі на ці дані. Зокрема, історія Джеймса Грея відображає повальну самотність серед літніх людей.

Втім, Різдво наодинці з собою – це не завжди так сумно, як може здатись.

Кілька років тому мені теж довелося провести цей день на самоті, хоч і незаплановано. Я збирався завітати до друзів у Нью-Йорку, але через снігові заноси мій авіарейс було скасовано, а плани – зім’ято.

Повернувшись до порожнього дому, я провів день в ігноруванні усіх можливих традицій – що, мушу сказати, було досить приємно. Пульт від телевізора перебував у моїй безроздільній власності, голитись не було необхідності, а індичку, якої я не люблю, можна було замінити індійським фастфудом.

Коли я все-таки полетів до Америки двома днями пізніше, в мене лишилися лише приємні спогади про тихе й мирне свято.

Авжеж, у людей бувають різні причини на те, щоб проводити різдвяні свята – як, зрештою, і будь-які інші дні чи події – на самоті.

Два роки тому 48-річний дизайнер Роб Мур втратив кохану людину і відтоді вирішив не шукати компанії на Різдво; цього року він теж зустріне його сам. Звісно, у цьому є певна гіркота – пан Мур пригадує про свою втрату; але, як не дивно, він також знаходить у такому святкуванні полегшення і очищення.

"Мушу визнати, що час наодинці з собою, – без жодних докорів сумління, яке твердить, що я повинен буде деінде, – виявився набагато приємнішим і конструктивнішим, ніж я очікував", – розповідає він.

"Коли я повідомив друзям і родичам, що лишатимусь один на Різдво, дехто мені навіть позаздрив".

Психолог д-р Артур Кассіді погоджується, що усамітнення раз на рік не обов’язково означає, що людина загалом самотня чи соціально ізольована.

"Якщо вам достатньо власної компанії – це прояв свободи, навіть якщо зі сторони хтось тлумачить це як самотність, – пояснює він. – Різдво на самоті може створити ефект звільнення. Ми живемо у світі, що вимагає від нас дотримання традицій. Але порушення цих традицій часом може принести неабияке задоволення".

"Звісно, це значною мірою залежить від того, в якій частині світу ви живете, від особливостей культури. У нас на Заході усамітнення досі вважається неправильним. Культурної нормою вважається підтримання зв’язків – день у день і особливо на Різдво".

25-річна студентка Моніка Палленберг також добровільно лишиться сама на Різдво. Вона називає себе пантеїсткою і не вважає за потрібне святкувати знаменну подію християнського календаря; натомість вона сприймає цей день, як будь-яке інше державне свято.

"Мені дуже не подобається, що дехто намагається нав’язати мені релігійні традиції, – каже вона. – Я не відчуваю зобов’язання проводити цей день з родичами – вони мешкають в іншій країні – чи взагалі будь з ким. Я просто не вважаю його за велику подію і думаю, що нікого тим не розчаровую".

Втім, вона визнає, що деяким її знайомим важко зрозуміти таке рішення. "Скільки б я не пояснювала, що з задоволенням побуду сама, друзі завжди запрошують мене до своєї компанії. Так само й сусіди. Я розумію, що вони роблять це з найкращих міркувань, і справді їм вдячна, але мені краще розслабитись у себе вдома".

За словами Дайан Офілі, 30-річної письменниці, яка кілька разів зустрічала Різдво на самоті, суспільство усе ще стигматизує тих, хто сторониться компанії.

"Коли мене питають про плани на Різдво, я зазвичай уникаю прямої відповіді, – каже вона. – Раніше, коли я відповідала прямо, дехто навіть реагував на це агресивно. Але, правду кажучи, я вважаю, що це їхня проблема, а не моя".

Хоч як банально це прозвучить, Різдво буде таким, яким ви його зробите. На кожного, хто сповнений бажання провести день з родиною чи з найдорожчими людьми, знайдеться і той, хто не відчуває схильності чи обов’язку – хоч родинного, хоч релігійного – "зробити цей день особливим".

"У мене ніколи не було широкого кола спілкування. Я інтроверт, людина досить замкнена, яка завжди цінувала самостійність і приватне життя", – пояснює пані Офілі.

"Щодо родинних зв’язків, я ніколи не мала близьких стосунків з сім’єю – навпаки, кілька разів мені доводилось свідомо від неї відмежовуватись. Пару разів я святкувала Різдво з тіткою і кузинами, але більшість моїх родичів живе в Африці".

Після смерті своєї супутниці пан Мур спочатку отримував від рідних та друзів багато запрошень на Різдво, але наразі вони прийняли той факт, що йому добре на самоті. "Вони бачать, що я започаткував свою власну традицію і навряд чи пристану на їхнє запрошення, тож тепер мене вже менше запрошують".

Коментарі від читачів сайту ВВС News, які також люблять святкувати Різдво на самоті:

Кріс Олдгем, Грейвсенд, Велика Британія

Я завжди сама на Різдво. Причини? Я не християнка, не язичниця, не матеріалістка. Не маю ні сім’ї, ні дітей. Відніміть усе це від "Різдва" – і що тоді лишиться? Звичайний день – він дає мені час морально підготуватись до змагань з крикету, які традиційно проходять 26-го грудня.

Перл Майя, Делорейн, Австралія

Моя дружина працює у лікарні і часто чергує на Різдво. Родичі і друзі жахаються, якщо я проводжу півдня на самоті. Але мені це подобається! Я можу робити, що заманеться, і не почуватись винним чи егоїстом.

Джон Оффорд, м. Рагбі

Я святкував Різдво сам-на-сам 1994 року, бо за два роки до того переїхав від дружини. На диво, таке святкування дозволило відчути себе вільним! Мені ніколи не подобався ритуал розпакування подарунків – люди удають захоплення і щастя, коли їх очевидно нема. Розгулюється клаустрофобія: ти ув’язнений у затхлій кімнаті з людьми, що зібрались тут з обов’язку, за нелюдською кількістю наїдків і напоїв. Тож коли я міг обирати, як провести цей день, і мати власний простір – це було чудово. Ранкова пробіжка додала мені сил, щоб прибрати павутиння. На вулиці майже нікого не було, і це зробило пробіжку ще приємнішою. А як приємно було думати про те, що у цей самий час решта людей мучиться, намагаючись дотриматись різдвяного сценарію! Святкувати Різдво на самоті вважається неправильним, але я маю лише найтепліші спогади про таке святкування. Навіть тепер я проводжу цей час лише з дружиною і дочкою, з мінімумом приготувань. Найулюбленішою частиною дня лишається година, яку я приділяю сам собі – вирушаю на пробіжку або велопрогулянку, насолоджуюсь усамітненням і свободою.

Мартін Ґеррод, м. Портсмут, Гемпшир

Я проводжу більшість часу на самоті і, правду кажучи, присутність більш ніж одної людини мене завжди обтяжує. Я не релігійна людина і не святкую жодних релігійних свят, тому Різдво цього року – це звичайний четвер. На обід я з’їм свіжий фруктовий йогурт, як і щодня, а на вечерю в мене буде варене свиняче стегенце. Також, сподіваюсь написати кілька сторінок книжки, яку я пишу, і прочитати кілька сторінок книжки, яку я читаю. І наразі ніхто, крім вас, моїми планами ще не цікавився.