Блог психолога: рецепти від осінньої хандри

Тільки-но щедре літнє сонце сховалося за вересневими хмарами, як усі почали нарікати на безпросвітність існування.

Спробувала підсумувати найпоширеніші скарги і з'ясувала, що настрій псує не дощ за вікном, а власні стереотипи.

Яких штампів з минулого треба позбутися, щоб почуватися впевнено за будь-якої погоди?

Так ніхто не робить

Часто буває, що цілком зріла людина не знає, чого хоче, бо звикла слідувати тому, що прийнято, модно, подобається іншим.

Ми навіть не помічаємо, як, приймаючи рішення, керуємося зручними суспільству штампами: що читати, дивитися, слухати, куди вступати, з ким одружуватися та й чи одружуватися взагалі. У дитинстві батьки й вчителі вимагали бути слухняними, а не дослухатися до себе.

Так поступово ми відучилися розрізняти власні емоції, відчувати бажання. Головною чеснотою стало - бути як усі. Тепер дивуємося, чому, оточивши себе сучасними атрибутами престижу, здобувши певний статус, не почуваємося щасливими.

І навпаки, є нещасними, якщо не купили останню модель чогось - насправді нам непотрібного. Отже, спробуймо жити, як подобається саме нам. І якщо скажуть "так ніхто не робить", відповідайте: "А я роблю саме так".

Мені всі винні

Не пояснюйте власні кроки діями інших. Виправдовуватися за власну бездіяльність тим, що хтось вам заважає - дитяча позиція.

Доросла людина спокійно, без емоційних оцінок, приймає ті обставини, які тимчасово не може змінити.

Вона знає, що її свобода полягає у тому, аби виробити власне ставлення до ситуації. А це вже і є першим кроком до якихось конкретних дій.

Коли ви візьмете на себе відповідальність за своє життя, це дозволить позбутися розчарувань від марних очікувань. Натомість з'явиться впевненість у майбутньому, бо воно залежатиме лише від вас.

Ми відповідальні за тих, кого приручили

Ця маніпулятивно витлумачена фраза призводить до того, що люди роками змушені підтримувати стосунки, від яких вже давно не отримують радості. Вони поглинають наш час, енергію, емоції, адже треба дзвонити, говорити ні про що, ходити один до одного в гості.

Але чомусь вважається, що партнер образиться на нас, і ми будемо почуватися "боржниками" і непорядними людьми. Насправді ж ми самі підсвідомо ображаємося на іншого, з ким самі ж не наважуємося припинити спілкування. Тож, вміння вчасно закінчувати відносини і не почуватися винними, а вдячними за все, значно полегшить життя.

Так само і припиняти любовні стосунки, з яких виросли, без зайвої провини-образи - ціле мистецтво. Парадокс - чим більше хтось вкладає у взаємини, тим більше на нього ображаються, коли він йде з гри.

Небезпека полягає ще й в тому, що образа з минулих стосунків переноситься на майбутні. Зрілій особистості властиво дякувати за те, що було, а не впадати у відчай через те, чого вам "не додали".

Або все, або нічого

Позиція, властива перфекціоністам, тобто тим, хто сприймає життя не таким, яким воно є, а через фільтр ідеальної його моделі - яким воно має бути.

Прагнути досконалості, звичайно, шляхетно. От тільки наявність еталону знецінює тих і те, хто і що до нього не дотягує. А значить, з одного боку, породжує хронічне невдоволення собою, з іншого - труднощі в спілкуванні з людьми. Вони ж бо так само недосконалі.

Наприклад, одна клієнтка скаржилася, що в неї немає друзів, бо всі люди її обманюють. З'ясувалося: вона розцінює, наприклад, 20-хвилинне запізнення приятельки з поважної причини як нехтування нею.

Отже, жінка з дитячим максималізмом ставилася до стосунків: пообіцяв - вмри або зроби. Її ж подруги під обіцянками мали на увазі лише наміри зробити щось. Порадила знизити очікування і ступінь серйозності сприйняття навколишнього світу.

Чому мене не обирають

Дивно, але навіть у наш час жінки ще перебувають під впливом хибних переконань, ніби ініціативу неодмінно повинні проявляти чоловіки, але вони зараз дуже пасивні.

Тож, мовляв, змарноване ще одне літо життя, бо вважається, що влітку заводити знайомства простіше.

Тут маємо справу з класичною проекцією на інших людей негативного ставлення жінки до самої себе. До речі, подібні нарікання нерідко лунають і з боку чоловіків.

Потім з'ясовується, що не їх не обирають, а вони самі через власну маску надмірної гордості "не помічають" явних проявів уваги від інших.

Другий варіант - через невпевненість у собі надто переконливо розповідають партнерові, що насправді любити їх немає за що. Або навпаки - що є дуже самодостатніми, ніхто їм не потрібен.

Чи не простіше й правильніше буде не прикриватися масками і не перейматися тим, хто першим підійде до кого, а відкрито спілкуватися, виявляти щирий інтерес одне до одного?

Не сканувати чесноти й недоліки, а пізнавати чийсь новий світ, відкриваючи натомість свій.

І пора року тут ні до чого.