Блог історика. 1981 рік: за лаштунками монументу "Батьківщина-Мати"

35 років тому – 9 травня 1981-го – в Києві з величезною помпою відкрили монумент "Батьківщина-Мати". Тогочасна назва: меморіальний комплекс "Український державний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років".

Щоправда, в Києві й до цього існував такий музей у Кловському палаці. Але, кажуть, керівництво УРСР вирішило зробити "реверанс" перед престарілим лідером Радянського Союзу Леонідом Брежнєвим, колишнім фронтовиком.

Комплекс мали відкрити 1980 року. Але до круглої дати – 35-річчя Перемоги – не впоралися. Тому відкриття відтермінували до 36-ї річниці, хоча й тепер ледве встигали.

А тут ще й звістка – на відкриття приїде сам Брежнєв!

За кілька днів до урочистостей на будівельному майданчику панувала метушня. По-перше, поруч із алюмінієвою статуєю бовванів 100-метровий підйомний кран – найбільший в УРСР. Його спеціально привезли з Донбасу для монтажу Батьківщини-Матері. Проте часу на його розбирання не залишалося – унікальний кран розрізали автогеном на металобрухт.

По-друге, стався клопіт із музейним "Залом Перемоги", де золотом закарбували прізвища 12 тисяч бійців – Героїв Радянського Союзу. Нагорі, під куполом, значився полководець Георгій Жуков, кавалер чотирьох геройських зірок. Хтось згадав: генсек теж має чотири зірки! Щоправда, ті відзнаки не бойові: Брежнєв дістав їх у 1960-ті – 1970-ті роки, тому в списку фронтовиків-героїв його нема. Але ж… приїде, подивиться, не знайде свого прізвища, засмутиться. Тому викликали майстрів і наказали терміново вписати над Жуковим: "Брежнєв Л. І.".

І то ще не все. 1978 року "дорогого Леоніда Ілліча" нагородили престижним радянським орденом "Перемога". Тож він зрадіє, якщо 12-тонний макет цієї відзнаки встановлять під склепінням "Залу Перемоги", а не там, де передбачалося проектом. Питання лише в тому, як тепер цю глибу підняти й закріпити? Адже зал готовий до відкриття, ніяка техніка там працювати не може. Вчинили по-радянськи: військові надали три сотні солдатів, які вручну затягли важкий орден до зали, а далі з допомогою тросів і лебідок підняли до стелі…

8 травня об’єкт відвідав керівник УРСР Володимир Щербицький, щоб особисто упевнитися, чи все готово до візиту високого гостя.

Брежнєв прибув до Києва потягом 9 травня вранці. Близько п’ятдесяти телекамер транслювали його пересування містом у прямому ефірі. Генсек виступив з короткою промовою на церемонії відкриття, оглянув музей, розписався у книзі почесних гостей. Особливо вподобав експозицію, присвячену його участі у війні.

"Залізна баба" (гострі язики казали також: "клепана мати") добре проглядалася з новобудов лівого берега. І не подобалася багатьом киянам. Але те, що люди побачили – не найгірший варіант. Адже первісно передбачалося вкрити фігуру жінки тонким шаром золота, щоб виблискувала на сонці, а нижче, на схилах, поставити напівоголених велетнів-вояків до 30 метрів заввишки.

Переробити проект вдалося тому, що його автор москвич Євгеній Вучетич помер 1974 року, а киянин Василь Бородай, якому політбюро ЦК КПУ доручило закінчувати меморіал, позбавився найбільш одіозних рішень.

Він хотів прибрати і меч. Показав Щербицькому 11 варіантів – Батьківщина-Мати тримає дитину, чашу тощо. Найбільш вдалим варіантом вважав лаврову гілку в її руці. Щербицький заперечив: "Навіщо нам жінка з віником?"

Через недоречне сусідство з Лаврою кияни прозвали алюмінієву статую "Лаврентіївною". Почалися розмови, що її меч вище хреста лаврської дзвіниці. Якщо дивитися з мостів (залізничного чи імені Патона), то візуально сприймається саме так – адже меморіал розташований ближче до мостів. Насправді верхівка меча нижче хреста дзвіниці на 18 метрів.

Подив викликала також довжина меча – він непропорційно куций. Казали, ніби митрополит Філарет розповів Щербицькому про своє видіння: не можна піднімати меч – символ війни – вище хреста, бо неминуче почнеться кровопролитна війна, "якій не буде кінця".

Але то легенда. Меч вкоротили з іншої причини. Півметрову модель Батьківщини-Матері випробовували в аеродинамічній трубі і виявили: за тієї довжини, що передбачав Вучетич, меч вібруватиме на вітрі. Тому його підкоротили.

Мало хто знає, що фігура жінки символізує не тільки Перемогу. Вона – своєрідний пам’ятник видатній українській скульпторці Галині Кальченко, яка померла у 49 років від раку. Василь Бородай неодноразово розповідав, що обличчю Батьківщини-Матері навмисно надав риси талановитої колежанки. Щоправда, ніс скульптури довелося подовжити, інакше знизу виглядав би сплюсненим.

Партійне керівництво зажадало також збільшити статуї груди – праві, мовляв, чомусь менші, ніж ліві. Бородай не погодився. Коли жінка піднімає руку вгору, пояснив він, груди розтягуються і стають візуально меншими.

Спорудження статуї з п’єдесталом-музеєм коштувало державі 12 млн. рублів. Витрати на весь комплекс перевищили 30 млн. рублів.

2015 року музей дістав нову назву – Національний музей історії України у Другій світовій війні. З його експозиції давно прибрали Брежнєва й інший радянський агітпроп. Натомість "стометрова киянка" раптом зажила міжнародної слави – вона в четвірці найвищих скульптур світу.