You’re viewing a text-only version of this website that uses less data. View the main version of the website including all images and videos.
"Коли читав її, заплакав". Відгук на книжку Павла "Паштета" Белянського
- Author, Андрій Шолтес
- Role, Переможець конкурсу "Читач року"
Ця рецензія перемогла у конкурсі "Читач року" на Найкращу читацьку рецензію премії Книга року ВВС-2024.
З автором цього не вигаданого роману "Битись не можна відступити" ми знайомі давно, хоча й тільки віртуально. Пости Павла (Паштета) Белянського у фейсбуці завжди цікаві, живі, людяні, смішні чи сумні, сповнені сенсів. Ти читаєш ці тексти і проникаєшся до автора довірою.
Не знаю, як так вийшло, що попередні його книги я не читав (це треба буде виправляти ще цього року), але з цією склалося незвичайно.
Якщо хтось не в курсі – Белянський не тільки письменник, а й солдат. У Збройних силах з 25 лютого 2022 року. І не знаю, як йому це вдалося, але в перервах між боями на нулі він написав чудову книгу. Хоча знаю – про це можна прочитати між рядками книги. Власне, там між рядками багато чого можна вичитати.
Але не все так "просто" – коли книга вже була готова і її навіть вже можна було замовити (тоді я її і купив), росіяни розбомбили у Харкові друкарню, де готовий наклад його книги згорів. Весь.
Пройшло ікс місяців і книгу надрукували вдруге. Тоді вона до мене і приїхала, ще й з автографом.
Ця історія з друком – ніби додаткова сюжетна лінія книги, але вже поза текстом. А ще яскравий приклад того, як пишуться і видаються в Україні книги під час страшної війни.
Зізнаюся: починав я читати з деяким острахом – книга ж про війну. Думав, буде важко, сумно, страшно. Буде боляче і повільно. Хоча й вірив у гумор Паштета і знав, що буде і смішно.
І не помилився.
Очікувано і в той же час несподівано книга дуже захопила мене, і я кожного разу з радістю і цікавістю до неї повертався. Читалося зовсім легко. Мабуть, тому, що там немає нічого вигаданого, фальшивого, пафосного, притягнутого за вуха. Текст чесний, прямий і без жодних дешевих інтриг та пустих понтів.
Герої книги – звичайні українці; це живі, невибагливі люди, але зі своїми особливостями, слабкостями та силою, яку вони самі від себе не чекали. Причому вони герої не тільки книги, а й війни.
У книзі картини боїв і обстрілів жахливі, але завжди обнадійливі. Будні солдатів і бруд окопів, життя на передку і відносини між побратимами показані такими, якими є насправді, без прикрас і без бравади.
Я з подивом прочитав про фронт багато таких речей і історій, про які ніяк інакше б не дізнався, якби не ця книга.
Наприклад, історія з подарованим борщем – отруєним або ні. Голодні бійці вирішують – їсти його чи не ризикувати. Коли цивільні у тилу думають про війну, їм такі ситуації навіть у голову не приходять.
Або правдивий опис брутального, кровопролитного і страшного бою, коли наш підрозділ, здається, ось-ось програє бій, але тут з'являється несподівана допомога у вигляді… соррі, не буду спойлерити.
Важко описати зміст книги і враження від неї, але це однозначно той роман, який сміливо можу рекомендувати усім.
Ніякі фільми, статті чи інтерв'ю не дадуть такого глибокого занурення у почуття солдата, у розуміння його життя в окопах, в бою і у короткій відпустці після того, як вижив.
Щиро раджу: цю книгу не тільки варто – її_обов'язково_треба_прочитати.
p.s. і наостанок зізнаюся. Я не плáчу від текстів і книг. Ну тобто раз у п'ять років очі під час читання можуть стати вологими, але це максимум.
А над цією книгою заплакав. Але заплакав не від болю чи жалю, а від радості і розчулення. А от в якому місці книги потекли сльози – не скажу: самі побачите.
Про інші книжки, що брали участь у конкурсі Книга року ВВС 2024, можна почитати тут.