Петарди, водомети та сльозогінний газ. Що відбувається в Грузії

Минув тиждень відтоді, як заява прем'єр-міністра Грузії про призупинення на чотири роки переговорів про вступ його країни до Євросоюзу вивела на вулиці Тбілісі десятки тисяч протестувальників. Чергову демонстрацію біля парламенту Грузії розігнав поліцейський спецназ. Але незадоволені виходять знову та знову. Протистояння між політиками з партії влади "Грузинська мрія" та тими, хто вважає її новий мандат на владу нелегітимним, а курс на розворот від Європи - порушенням конституції, поки що не припиняється.

Сірий цоколь на будівлі парламенту Грузії поступово стає чорним. Пізно ввечері деякі з демонстрантів, які тисячами сходяться на площу біля парламенту, пишуть на камені гасла. Вночі поліція витісняє протестувальників, рано-вранці комунальники зафарбовують написане чорною фарбою з балончиків. І так по колу.

Але крім цього небагато говорить про те, що в центрі Тбілісі вже тиждень йде наповнене напругою протистояння між демонстрантами та спецназом. Хіба що пара дірок у вітринах на проспекті Руставелі. Хто і чим їх пробив – незрозуміло.

Протестувальники закидають спецназ петардами та феєрверками. Поліція відповідає водометами та великими, розміром із мисливський патрон, капсулами зі сльозогінним газом. Газ огортає проспект до другого поверху. Ночами у горлі дере на відстані кількох кварталів від будівлі парламенту. А там, де вночі поліція гнала демонстрантів, навіть удень щипає в очах.

Протягом тижня баланс сил загалом не змінюється. Рандомні і часто вкрай жорсткі затримання та новини про тяжкі травми у протестувальників, що з'являються на ранок, не відлякують демонстрантів. Натовпи стікаються до парламенту наприкінці вечора.

Спецназ спостерігає за протестом дві-три години, потім починає видавлювати натовп шеренгою, яку підтримують кілька високих броньованих машин із водометами. Протест стає мобільним, юрби йдуть провулками на сусідні вулиці, іноді повертаються. Вимоги мітингувальників не змінюються: нові вибори та повернення на шлях до Європи.

Але й прем'єр-міністр Грузії Іраклій Кобахідзе із партії "Грузинська мрія" від свого не відступає. Він продовжує стверджувати, що демонстранти давно перетнули кордон між мирним протестом та екстремізмом, і в жодному разі інтересів більшості не представляють.

Під більшістю влада розуміє ті 54%, які, за даними ЦВК Грузії, проголосували за "Мрію" на виборах 26 жовтня. У те, що ця цифра відповідає реальності, дуже багато хто в Грузії не вірить.

Каха Гоголашвілі, директор Центру європейських досліджень у тбіліському Фонді Ронделі, викладає позицію критиків уряду.

"Ми не можемо точно знати, хто голосував за "Грузинську мрію", а хто ні. Вибори були сфальшовані повністю. Ми не знаємо навіть, скільки людей за них голосувало реально, тому що вони організували каруселі, де одна людина голосувала за 30. Це документовано, це свідки говорять", - заявляє він.

У вівторок Конституційний суд Грузії відмовився розглядати позови президентки Саломе Зурабішвілі та депутатів від опозиційних партій, які вимагали визнати вибори недійсними.

Зурабішвілі констатувала, що шанс повернути суперечки навколо виборів "у конституційне русло" втрачений. Вона заявляє, що не має наміру складати своїх повноважень відповідно до процедури 14 грудня. У суботу вона заявила, що її обов'язок - керувати країною до появи легітимного парламенту, тобто парламенту, сформованого за результатами нового голосування.

До цього - проведення виборів під міжнародним наглядом - минулого тижня закликали й депутати Європарламенту. Це вивело конфлікт із грузинською владою на новий рівень - резолюцію європейських депутатів прем'єр Кобахідзе використав як привід для того, щоб оголосити про заморожування переговорів щодо вступу Грузії до Євросоюзу до 2028 року.

Софістика про євроінтеграцію

Після початку протестів Кобахідзе намагався заспокоїти пристрасті, заявляючи, що влада не відмовляється від загального курсу на євроінтеграцію. Але критики "Грузинської мрії" вважають це хитрощами. Статус країни-кандидата в ЄС, який Грузія отримала рік тому, потребує реформ у різних сферах національного законодавства, що, наголошує Гоголашвілі, звичайно, має на увазі переговори.

"Розпливчасті, розмиті пояснення та фрази, де йдеться про те, що ми євроінтеграцію не припиняли - це софістика. Вона працює на певну аудиторію, людей, які не можуть збагнути. "Тут щось не так", думають вони. Може й справді, не припиняли, а просто йде якась суперечка та якесь перетягування каната з цими, з європейськими інституціями, щоб ми на наших умовах увійшли до ЄС? Не на їхніх умовах – що абсолютно нонсенс, звичайно, для людей, які розуміють, тому що до Європейського Союзу ти входиш лише в результаті певних умов, дуже чітких і дуже жорстких умов", - каже Гоголашвілі.

Серед "аудиторії" - та частина електорату "Мрії", яка разом із більшістю громадян Грузії впевнена, що країна має прагнути до Євросоюзу. Однак, як наголошує політолог Заал Аджапарідзе, партія влади грає й на інших почуттях виборців, стверджуючи, що в цьому "європейському поході" країна може втратити самобутність та частину суверенітету.

""Грузинська мрія" два роки тому вирішила якось змінити свої підходи до Заходу, - пояснює він. - І почала гру, так би мовити, у суверенну демократію. Почала проводити багатовекторну політику: не приєдналася до санкцій проти Росії, уклала стратегічне партнерство з Китаєм, що також на Заході не дуже добре сприйняли".

""Мрія" начебто давала зрозуміти Заходу: ви не хочете прийняти нас на наших умовах, - продовжує політолог. - Як вони це називали у своїх передвиборчих лозунгах - "З гідністю до Європи". Вони вважають, що ті рекомендації, які Євросоюз дав Грузії, щоб відкрити шлях для переговорів про членство, є неприйнятними для Грузії, тому що вони обмежують суверенітет країни".

Тертя між офіційним Тбілісі та Євросоюзом і Заходом загалом описані неодноразово. Найяскравішою ілюстрацією стало ухвалення "Закону про прозорість іноземного впливу", які протестувальники на вулицях називають просто "російським законом", вказуючи на його схожість із російськими обмеженнями щодо так званих "іноагентів".

На початку 2023-го багатотисячними протестами та критикою з-за кордону парламент вдалося переконати не ухвалювати закон, але вже через рік партія влади повернула його на голосування. До літа додали пакет законів "про захист сімейних цінностей", який різко звужує сексуальні та гендерні свободи Грузії.

У понеділок ці закони почали діяти. Група НКО, які працюють у сфері захисту прав сексуальних меншин, вирішила виступити 2 грудня із заявою з цього приводу, але просила не афішувати місце зборів заздалегідь, щоб не залучати правоохоронців. Це саме по собі досить чітко ілюструє нову атмосферу.

Рівняння на північ?

"Бідзіно, якби я знав, як розлучитися з тобою", - говорить плакат-колаж, що зображує прем'єр-міністра Кобахідзе в обіймах засновника "Грузинської мрії", мільярдера Бідзини Іванішвілі, в ролі героїв "Горбатої гори", відомого роману та фільму про ковбоїв-коханців.

Плакат тримає Міа, 18-річна школярка, яка прийшла на мітинг у вівторок із подругами. Міа переконана, що влада тягне гуму, очікуючи, що протестувальники втомляться: "Вони хочуть нас виснажити, втомити, довести, що ми не здатні дійти мети. Люди втомлюються, але цього разу ми реально, реально хочемо зробити нашу країну кращою. Вже навіть наше покоління думає про те, як зробити країну кращою для майбутніх дітей".

Протестувальники вважають, що Іванішвілі розвертає Грузію геть від Європи та до Росії, послідовно та цілеспрямовано. Його виступи перед виборами, які пояснювали, що у складних умовах війни в Європі Грузії доведеться враховувати інтереси Москви, демонстранти сприймають не інакше як демонтаж зовнішньої політики попередніх двох десятиліть. Особливо ганебний, на їхній погляд, якщо врахувати вторгнення російських військ у серпні 2008-го і окупацію Південної Осетії, що триває, кордон з якою в найближчій до Тбілісі точці проходить всього за 35 кілометрів від столиці.

"Уряд сподівається або вдає, що сподівається на те, що Грузія [її зовнішня політика] буде диверсифікована. Але ж ми живемо в реальному світі. Тобто тут святе місце порожнім не буває. Грузинський уряд не здатний на те, щоб контролювати цю територію незалежно", - вважає Каха Гоголашвілі. Росія ж, як він пояснює, впливає на Грузію набагато більше від інших сусідів і дуже хоче зберегти та збільшити цей вплив.

"Важелів впливу багато, - не сперечається з основною думкою Заал Анджапарідзе. - Але я думаю, що зараз Росії просто не до Грузії з огляду на те, що відбувається в Україні. Але є одне велике "але", і російські аналітики неодноразово про це говорили: якщо Росія побачить, що в Грузії приходить шляхом "майдану" явно виражена антиросійська влада, вона, звісно, ​​втрутиться".

Скільки має бути протестувальників, щоб уряд здригнувся? Каха Гоголашвілі з Центру європейських досліджень вважає, що справа не в абсолютних величинах, а в географії:

"Перед парламентом можна зібрати мільйон людей, але це не буде переконливим для всіх. Але тепер люди почали виступати у всіх містах, на вихідних, наприклад, у двадцяти великих містах і населених пунктах Грузії були протести. Це незвично", - каже він.

Такий масштаб антиурядових виступів, каже Гоголашвілі, раніше бачили лише на початку 90-х, під час розпаду СРСР, або під час Революції троянд 2003-го.

"Я за Союзу жив, по-справжньому жив, розумієте! - каже літній житель Тбілісі у відповідь на запитання про те, які емоції викликає в нього розмальований цоколь парламенту. - А тут одні діти стоять! Вони не винні, а от батьків їхніх треба... - пенсіонер робить мікропаузу і знаходить рішення - до стінки!"

З висоти його сивини протест бачиться йому безвідповідальною молодіжною витівкою. Він переконаний, що в усьому винні якісь ляльководи-конспіратори. Далі пунктиром слідує звичний набір штампів: від "європейських" гей-шлюбів, які занапастять традиційну грузинську мораль, до нібито спровокованої Америкою війни в Україні. Цей чоловік упевнений, що Грузія може бути незалежною, хоч і невеликою, і дружити з усіма країнами світу.

"Влада поки що не закликала своїх прихильників вийти на вулицю, - міркує політолог Заал Анджапарідзе. - Якщо вони це зроблять, то я впевнений, що вийде набагато більше людей, які скажуть, що ми, так би мовити, захищаємо свої голоси, ми захищаємо владу, яку ми обрали. Просто влада, на мій погляд, не хоче довести справу до межі, за якою може початися громадянське протистояння".

Анджапарідзе не бачить загрози ескалації у протистоянні між поліцією та демонстрантами у Тбілісі і взагалі вважає, що натовпи ставатимуть меншими: "Шквального виплеску емоцій найближчими днями чи тижнями я не чекаю, бо поки що правоохоронцям вдається контролювати ситуацію".

Увечері у вівторок була надія, що черговий мітинг пройде спокійніше. Але о пів на одинадцяту поліція знову включила водомети і почала стріляти в ряди демонстрантів капсулами з їдким газом.

За годину до того, як усе це почалося, на запитання про те, звідки у протесту візьмуться сили, 45-річна Ірена, архітекторка, відповіла так: "Ми втомлюємося, але вони теж втомлюються, вони теж люди. Але нам дає сил правда, а вона на нашому боці. І нас просто більше, ніж цих", - Ірена зробила жест рукою у напрямку вулиці з правого флангу парламенту, де стояла, чекаючи на команду до зачистки, подвійна шеренга спецназу МВС Грузії.