"Люблю колективні страждання". Навіщо люди 24 години поспіль бігають по колу

У центрі Лондона північ, іде сильний дощ. Більша частина міста спить, але на легкоатлетичній доріжці неподалік від річки Темзи один чоловік – тремтячий і промоклий до кісток у шортах, футболці та імпровізованій жилетці, виготовленій із чорного пакету для сміття - бігає по колу. Поряд із ним те саме робить пенсіонер у блакитному пончо, який цього ранку прилетів із Норвегії.

Збоку від доріжки лежить купка блювоти - одного з бігунів знудило годину тому, але він підвівся і побіг далі.

Погано стало не лише йому, але й багатьом іншим - і це не дивно, адже ці люди вже 12 годин бігають коло за колом. І попереду в них іще 12.

Ласкаво просимо у світ 24-годинних забігів, учасники яких переосмислюють кордони болю, задоволення та власних можливостей.

Правила прості: треба пробігти якомога більше кіл на 400-метровій доріжці за 24 години, і виграє той, хто подолає найбільшу кількість кілометрів.

Чому люди вирішують це робити? Що їх тримає, коли їхнє тіло - і розум - на межі зламу? І скільки насправді може пробігти людина за 24 години?

"Якщо у нас є щось спільне, так це те, що ми всі диваки", - каже колишній британський рекордсмен Роббі Бріттон, який пробіг 12 24-годинних забігів.

"Ви відчуватимете мінімум 12 годин болю. У жодному іншому виді спорту ти не виходиш на старт у своїй найкращій формі, а наступного дня - якщо все піде добре - навіть не зможеш нормально ходити", - каже він.

"Мені це абсолютно не подобається. Я це ненавиджу, бо знаю, що це великі страждання", - каже литовець Олександр Сорокін, який пробіг 319 км, щоб побити власний світовий рекорд у 2022 році. Це еквівалент понад семи марафонів у темпі 3 години 10 хвилин.

"Фізично та психологічно це найчистіший формат бігу. Радість і задоволення від 24-годинного забігу - в його складності", - каже колишній бігун збірної Великої Британії Джеймс Елсон, який подолав 13 цілодобових забігів.

Опівдні на старті 24-годинного забігу Sri Chinmoy Self-Transcendence на обличчях 42 бігунів були лише усмішки.

Після початку забігу будь-яка зупинка - для їжі, пиття або відвідування туалету - це час, витрачений даремно. Деяким бігунам вдається робити усе перераховане на ходу.

Переможцю забігу в результаті вдалося пробігти 527 кіл.

84-річна Патриція Сібрук, найстарша учасниця змагань, віддає перевагу швидкій ходьбі. Вона розуміє цінність темпу - це її 19-й забіг, і свій особистий рекорд 174 км вона встановила у 1996 році.

Чому вона досі продовжує бігати?

"Це потрібно зробити, - каже колишня офіціантка та водійка мікроавтобуса, яка також пробігла 522 марафони. - Поки я ще можу це робити, я це роблю".

Інший бігун - 70-річний житель Глазго Рей Маккерді. Він пробіг 200 марафонів і 179 ультрамарафонів і є постійним учасником Sri Chinmoy з 1998 року.

"Я залежний від них", - знизує він плечима.

Інші учасники пробують цей формат уперше.

"Стільки людей бояться того, чого вони не знають. Мені це дуже подобається, - каже 44-річний Річард Голл-Сміт з Лестера, який почав бігати, щоб схуднути у 2021 році. - Коли люди запитують "навіщо?", я відповідаю - "а чому б і ні?"

Майкл Стокс був настільки зворушений своєю перемогою в 2018 році, коли він пробіг 249 км, що написав книгу під назвою One Track Mind.

"Ти дізнаєшся багато нового про себе та про те, що є можливим. Я прагну відкривати нові двері", - каже він.

Для переважної більшості учасників перемога неможлива - і не важлива.

За словами 37-річного Бріттона, "головне - докладати максимум зусиль для кожної секунди цього забігу".

Але напевно бігати по колу нудно? Жодної зміни обстановки, різноманітності місцевості, натовпів шанувальників, які підбадьорюють учасників.

"Я не можу сказати, що мені було нудно протягом усіх 24 годин", - каже Метт Філд, який в серпні пробіг 280 км.

Він слухає подкасти і техно-музику – "вона має бути бадьорою, швидкою та безперервною" - тоді як у вухах Сорокіна гримить Metallica. Тим часом Голл-Сміт каже, що йому вистачає власних думок.

Біг по колу має свої переваги. Вам не потрібно нести з собою їжу чи напої, кожні кілька хвилин ви проходите повз пункт допомоги, а також не можете звернути не туди - на відміну від більшості ультрамарафонів.

Кожні чотири години всі бігуни змінюють напрямок, намагаючись запобігти травмам.

Двоє фаворитів перед забігом вибули протягом п’яти годин через хворобу та проблеми з коліном, а лідер не дотягнув до 10-годинного рубежу через біль у грудях.

Учасники забігу запасаються горою їжі. Наприклад, Філд під час свого рекордного забігу спожив 10 000 калорій - переважно у вигляді насичених вуглеводами гелів, шоколаду, арахісового масла та лукуму.

Сорокін, який також є світовим рекордсменом у забігах на 100 км і 100 миль, їсть печиво, апельсини та бутерброди, чергуючи солодке та солоне.

Під час 24-годинного забігу їжа "на ходу" набуває дуже буквального значення. Але спожити їжу - або "паливо", як багато хто її називає - непросто, особливо після кількагодинного бігу.

"Мені було так важко жувати, - каже Сара Фандерберк, американка, яка зараз живе в Лондоні. - Я приготувала купу бутербродів з варенням, але просто не хотіла їх їсти".

Багатьох бігунів нудить від самого лише вигляду їжі.

Головна мета під час забігу - якомога менше зупинятися. Філд зупинився лише на 26 хвилин протягом свого рекордного забігу. Бріттон - на 23 під час свого.

Бігуни навіть не завжди зупиняються для того, щоб сходити в туалет. Стокс згадує, як порушив соціальний етикет під час забігу 2018 року, який запам'ятався жахливою погодою: "Було пізно, йшов дощ, навіщо мені зупинятися? Я помочився прямо в штани".

Уздовж краю доріжки вишикувалися команди підтримки – як правило, партнери чи друзі, які пожертвували вихідними, щоб провести тут усю ніч.

Деякі бігуни мають лише пакет із закусками та розкладний стілець, тоді як найкраще підготовлені приносять альтанку, холодильник і таблицю з науково обґрунтованою стратегією харчування та гідратації.

"Я робив це кілька тисяч разів", - посміхається Рольф Шацман, який простягає своїй дружині Бернадет Бенсон, що пробігає повз, напій з електролітами.

Частково роль команди підтримки полягає в тому, щоб заохочувати та мотивувати, але вони повинні ретельно добирати слова.

"Ніколи не питайте "Як справи?", тому що їм, напевно, боляче, - каже Кейт Гейден, ультрабігунка, яка приїхала з Сомерсета, щоб стояти під дощем і допомагати Роббу та його партнерці Роз Гловер. - Краще спитати, що їм потрібно".

"Вночі починається боротьба між вашим тілом, розумом і болем. Якщо ви її виграєте, ви виграєте забіг", – каже 43-річний Сорокін, один із небагатьох професійних цілодобових бігунів у світі.

Елсон називає це "глибоким фізичним і психологічним болем" і каже, що період між восьмою та двадцятою годинами забігу є "абсолютно жахливим".

"Найбільший виклик - психічний. Вкрай необхідно переконати свій мозок, - каже Стокс, який працює зі спортивним психологом. - У мене в голові ця постійна суперечка. Голос каже мені: "Стоп, тобі не потрібно цього робити". Це боляче. Ти зробив достатньо. Це не так важливо". Потрібно заглушити цей голос".

Джон Парес, колишній чемпіон Співдружності із 24-годинних забігів, а тепер керівник команди Великої Британії, одного разу відмовився від забігу через пухирі.

"Хлопець, який мені допомагав, зняв моє взуття і сказав, що "пухирів немає". А я бачив пухирі на ногах. Ось як підсвідомість вигадує тактику, щоб обдурити вашу свідомість", - каже він.

Майже чверть учасників вибула до другої ночі - дехто через травми, дехто через погоду. Бернадет Бенсон, 55-річна канадська дитяча психологиня, яка приїхала на цей забіг із Австралії, пізніше написала, що "після 13,5 годин вона остаточно втратила бажання жити".

Фандерберк, яка впродовж ночі обіймала друге місце, потім зазначила: "Багато разів я не була упевнена, що взагалі фінішую".

То як бігуни переконують себе не зупинятися?

"Це не можна робити заради слави чи грошей, тому що їх немає, - каже Філд. - Ви маєте знати, для чого це робите".

Бріттон долає біль з усмішкою.

"Усмішка впливає на ваше сприйняття зусиль – це показали дослідження, – каже він. - Вона надсилає вашому тілу сигнал про те, що все не так складно, як є насправді".

"Гарна продуктивність під час 24-годинного забігу не досягається, коли ви добре почуваєтесь і добре рухаєтеся. Вона досягається у важкі моменти, - додає Бріттон. - Якщо у вас дуже сильна психіка, ви підете далі, ніж дуже здорова і спортивна людина".

Тим часом, у Лондоні проливний дощ. Годинник, що відраховує час, зламався. Знесло альтанку. Навіть витривала Сібрук пішла подрімати у своїй машині.

"Зазвичай вона так не робить", - каже її дочка Тереза.

На тлі такої стихії рішучість бігунів просто вражає.

Тремтячого Робба, 40-річного інженера-програміста з Бристоля, який вирішив не брати куртку попри прогноз погоди, нарешті переконали, що жилет із пакету для сміття - краще, ніж нічого.

Гловер, яка є слабозорою та має вроджену ваду серця та викривлення хребта, рухається вперед попри пухирі на ногах. Вона зайнялася бігом лише тому, що не могла возити доньку, яка не чує, на спеціальні заняття. Зараз Гловер 51 рік, і це її 20-й 24-годинний забіг. В результаті вона пробігла 143 км. І все це на додачу до того, що вона вже пробігла понад 100 ультрамарафонів.

Маккерді продовжує долати свій шлях до 74 км, загорнувшись у червону фірмову куртку до колін, яку він носив, коли працював продавцем газет.

"Вона в мене з 1993 року", - гордо каже він.

Пер Аудун Хескестад виглядає настільки добре у мокрому блакитному пончо, наскільки це можливо у 69 років. Він завершить забіг із чотирма норвезькими рекордами, подолавши 174 км.

Дивний парадокс 24-годинних перегонів полягає в тому, що чим ти швидший, тим тобі важче – без бонусу у вигляді раннього фінішу. І рішучість бігунів вийти за межі своїх можливостей може спричинити низку проблем.

"Коли я біг у команді Британії, один із моїх товаришів по команді пожовтів, тому що у нього вийшли з ладу нирки", - каже Стокс.

"Під час одного забігу я блював кров'ю", - згадує Бріттон, який попри це продовжив бігти.

"Під час одного забігу спортсмен знепритомнів. На щастя, один із наших спортсменів був фельдшером, тому йому довелося попрацювати парамедиком", - додає він.

Якщо не брати до уваги звичних пухирів, кульгання та пульсуючих ніг, більшість бігунів завершують забіг неушкодженими. 65-річний Саймон Беннетт із Понтефракта, в якого запідозрили випадок "траншейної стопи" (захворювання, що виникає, коли ноги перебувають у вологому та холодному середовищі упродовж тривалого часу), ставиться до цього так, наче він просто вдарив собі палець на нозі.

"Я люблю колективні страждання", - каже 42-річний Елсон, який керує компанією, що організовує ультрамарафони.

"Ми - спільнота, яка робить ці божевільні речі. Це наче маленька екосистема життя", - додає Стокс.

Цей забіг - один із трьох 24-годинних щорічних забігів у Великій Британії - заснував в 1989 році духовний гуру Шрі Чинмой, який пропагував медитацію та фізичну активність.

Попри його слоган Self-Transcendence - "Самотрансценденція" або вихід за межі звичного стану свідомості, небагато бігунів під час нього досягають якогось "просвітлення". Однак деяким він все ж допомагає стати більш самосвідомими.

"Це як терапія, - каже 45-річна Саманта Хадсон дос Сантуш Фігейра, яка працює в ІТ. - У мене було багато важкого досвіду - помер мій чоловік, і також я пережила смерті інших близьких людей. Я відчуваю комфорт, коли бігаю".

Забіг не приносить прибутку – кількість бігунів обмежена через обмежений простір на трасі – але його директорка Шанкара Сміт каже, що вона "продовжуватиме це робити доти, поки цього хотітимуть бігуни".

"Мене надихає побачити, що можуть зробити люди", - каже вона.

Настрій на доріжці покращується, коли сходить сонце і закінчується дощ.

"Це було найкраще місце у світі - це було просто чарівно", - каже Голл-Сміт, якому довелося провести пів години під гарячим душем о 4 ранку, щоб уникнути переохолодження.

Після новини про те, що вона відстає від Робба лише на одне коло, Фандерберк прискорює темп. Її партнер Шон Коллум не здивований.

"Вона дуже конкурентна, - каже він. - На нашому першому побаченні ми грали в настільні ігри - вона мене просто вразила".

До 7 ранку Фандерберк вийшла в лідери - і перемогла. 42-річна жінка стала лише третьою жінкою в історії, яка виграла забіг. Під час свого першого 24-годинного забігу вона подолала 211 км - цього достатньо, щоб потрапити до збірної США.

Коли звучить фінальний свисток, після 24 найважчих годин у їхньому спортивному житті, бігунів не чекає славетний фініш чи галас трибун. Натомість бігуни повинні зупинитися, де б вони не були, і поставити біля доріжки невелику банку з піском.

Хоча пройдені кола бігунів фіксують електронні таймери, незакінчене фінальне коло вимірює суддя спеціальним колесом.

Перші думки Фандерберк, коли завершився забіг?

"Абсолютне, повне полегшення", - каже вона.

Для Голл-Сміта це гордість.

"Ніби ти можеш потиснути власну руку та сказати "молодець", - каже він. - Ми недостатньо цього робимо в житті".

Майже всі 29 бігунів, які завершили забіг, падають на землю. Декому потрібна допомога, щоб сісти на стілець. На скромній церемонії вручення нагород трофеї підносять бігунам, бо вони заледве можуть стояти.

"Іноді на тренуванні ти думаєш, що ти будеш робити, коли фінішуєш - піднімеш руки, посміхнешся, тріумфально піднімеш кулак, - говорить світовий рекордсмен Сорокін. - А насправді ти просто вимикаєшся, як робот".

"Мої стопи та щиколотки - це жах. Я досі не впевнена, коли зможу ходити", - каже Фандерберк наступного дня.

Після його найкращого 24-годинного забігу Стоксу доводилося повзти вгору по сходах вдома, він не міг одягнутися без допомоги і кілька днів невиразно вимовляв слова.

Тож навіщо нормальна людина стане таке робити?

"Уявіть, що вас називають нормальним, - каже Бріттон. - Це було б жахливо, чи не так?"