П'ять речей, які можуть допомогти Україні перемогти Росію у війні

За два роки, що минули з початку повномасштабного російського вторгнення в Україну, характер війни та прогнози щодо її розвитку кілька разів змінювалися, причому дуже радикально.

Перша річниця збіглася для України з часом надій, ЗСУ готувалися до наступу, чекали на постачання важкого озброєння зі США та Європи.

Тепер війна остаточно перейшла у стан позиційної, західна допомога сильно скоротилася, а російська армія, отримавши поповнення, почала тіснити українські війська на кількох ділянках фронту.

Але це - як і раніше - війна на виснаження без помітних змін фронту. Що буде далі, які фактори можуть у майбутньому вплинути на хід війни Росії проти України?

Нова зброя – безпілотники

Війна Росії в Україні стала конфліктом, в якому вперше почали масовано використовувати нові озброєння, насамперед різні безпілотні системи.

На самому її початку турецькі розвідувально-ударні БПЛА Bayraktar вели розвідку і завдавали ударів по російських військах, що наступали.

Згодом на фронті з обох боків з'явилися невеликі дрони-камікадзе, розвідувальні чи ударні коптери, Росія та Україна освоїли середньорозмірні дрони, якими можна завдавати ударів за сотні кілометрів у тилу.

Нарешті, останній тренд минулої осені - FPV-дрони. Це швидкісні безпілотники, якими оператор керує через окуляри або екран від першої особи.

Вони стали дуже великою проблемою для обох сторін. Наприкінці січня під Новомихайлівкою українські оператори вперше змогли відбити атаку російської бронетехніки за допомогою майже тільки FPV-дронів.

На морі безекіпажні катери, які використовує ВМС ЗСУ, обмежили дії російського Чорноморського флоту, змусивши його командування перевести значну частину кораблів із Севастополя до Новоросійська.

При цьому з 24 лютого 2022 року такими катерами Україна пошкодила і потопила кілька російських кораблів, серед яких і великий десантний корабель "Цезарь Куников". Безекіпажні катери також сильно пошкодили Керченський міст.

Головними перевагами таких систем з дистанційним або автономним управлінням є їхня дешевизна та доступність, які зробили їх масовими, а також їхня ефективність.

Дистанційні літаки та танки, керовані з радіо, існували ще у 1940-х роках, але тільки масове виробництво, невисока ціна і надійність призвели до того, що безпілотники в небі стали серйозною проблемою для піхоти і техніки, а на морі - для кораблів.

Тепер Росія та Україна купують багато комплектуючих для збирання повітряних дронів у Китаї, часом конкуруючи за партії товару.

Експерти багато говорять про те, що дрони — морські та повітряні — змінять характер війни. Однак така думка багато в чому продиктована ефектом новизни. Поява нової ефективної зброї завжди породжує надію на те, що ним одним можна здобути перемогу.

Це не зовсім так. Дрони не можуть звільняти або захоплювати територію, для цього потрібна піхота і бронетехніка. Тож обійтися без звичайних озброєнь не можна.

Крім того, тільки з'явившись, безпілотники виявилися залученими в протистояння "щита і меча". Одночасно стали вдосконалюватись і методи протистояння — системи радіоелектронної боротьби (РЕБ), скорострільна артилерія зі снарядами з дистанційним підривником. Все це існувало і до цього, але з розвитком безпілотників також почало вдосконалюватися.

Найсвіжіший напрямок розвитку дронів — автономні оптико-електронні системи розпізнавання цілей, які не залежать від сигналу або навігатора і, відповідно, їх неможливо придушити системами РЕБ. Крім того, дрони вчаться діяти роєм, що також сильно ускладнює боротьбу з ними.

На морі безекіпажні катери також проявили себе так яскраво, що багато коментаторів заговорили про нову сторінку у військово-морській справі. Однак у таких катерів є великі недоліки, як-от відносно невеликий заряд і мала дальність плавання.

Хоча безекіпажні катери, які використовують українці, можуть діяти на відстані понад 800 кілометрів, цього не вистачить для того, щоб з них можна було скласти повноцінний флот далекої морської зони.

Великі кораблі можна цілком успішно захищати, і заходи протидії вже відомі — скорострільні артилерійські системи, кулемети, тепловізори. Все це може захистити корабель на ближніх підступах. А радари, патрульні літаки та морські патрулі допоможуть зупинити атаку морських дронів на далеких підступах.

Хоча заходи протидії морським і повітряним дронам відомі, поки що безпілотні та безекіпажні системи мають перевагу: якщо їх використовують масово, то протистояти їм непросто.

Безекіпажні катери вже змусили російський Чорноморський флот скоротити активність. Україна вкладає в них великі кошти, і атаки відбуваються все частіше.

Та сторона, яка змогла створити численну армію дронів — набагато більшу, ніж зараз, змогла б змінити ситуацію на фронті, сильно збільшивши втрати противника, перш за все, у військовій техніці.

Винищувачі

Україна домагається передачі їй західних літаків-винищувачів із 2022 року.

Тепер Данія та Нідерланди разом обіцяють поставити їй понад 60 літаків F-16. Українські пілоти вже розпочали навчання для польотів на цих літаках, проте, коли воно завершиться і коли українці почнуть їх використовувати, невідомо. Це може бути весна-літо 2024 року.

Раніше обговорювалася можливість постачання в Україну шведських винищувачів JAS 39 Gripen, які також підходять для ЗСУ — це дуже невибагливі сучасні літаки, здатні застосовувати багато різних боєприпасів європейського виробництва.

Хоча українці й кажуть, що літаки дуже потрібні їм для успішного протистояння Росії, але тактику їх застосування та характер операцій, в яких вони будуть використовуватися, не розкривають.

Винищувачі можуть застосовувати для ударів по наземних або морських цілях, боротьби з іншими літаками, для протидії ППО, перехоплення крилатих ракет і дронів, придушення протиповітряної оборони та інших завдань. Для України всі вони є актуальними.

Наприклад, російським військам під час активізації бойових дій в Авдіївці допомагали винищувачі-бомбардувальники ВКС, які запускали фугасні авіабомби (УМПК) по цілях на лінії фронту.

Якби у ЗСУ були винищувачі з ракетами "повітря-повітря" відповідної дальності, то вони цілком могли б перешкодити цим бомбардуванням.

Інший приклад — дії російських вертольотів проти української бронетехніки під час літнього наступу ЗСУ. Українська авіація сильно ускладнила роботу російських Ка-52.

Українські винищувачі могли б і самі завдавати ударів по російських цілях, допомагаючи наземним силам ЗСУ.

Деякі коментатори вважають, що поява навіть кількох десятків таких літаків не зіграє великої ролі у війні. Але якщо їх кількість буде більшою, то вони можуть перетворитися на серйозний чинник.

Один із російських авіаційних експертів, який побажав залишитися неназваним, у розмові з BBC кілька місяців тому припустив, що ПС ЗСУ стануть серйозною силою, яка зможе протистояти російським повітряно-космічним силам, за наявності не менше 200 винищувачів.

Хай там як, чинник кількості і тут грає вагому роль. Винищувачі зможуть змінити хід війни, якщо їх буде достатньо для цього.

Багато чого залежатиме від того, яку зброю будуть поставляти разом із літаками. Американські винищувачі F-16A, які стоять на озброєнні данських та нідерландських ВПС, — не найновіші машини. Деякі з них поставили у першій половині 1980-х років. Це означає, що їхні радари та інші бортові системи застаріли. Але їх можна модернізувати.

Проте українські пілоти з самого початку війни використовують досить старі МіГи і Су, а F-16A — ефективний літак, який за багатьма параметрами перевершує МіГ-29.

Крім того, велика кількість західних винищувачів відіграла би істотну роль — вона хоч якось замінила би собою якість.

Ще одна важлива обставина — вміння пілотів використовувати літаки в бою, а штабів авіаційних частин планувати операції.

Якщо всі ці фактори збігатимуться, то хід війни зміниться — російська авіація почуватиметься ще менш впевнено біля лінії фронту.

Іноземна військова допомога

Перебої з поставками західних боєприпасів і озброєнь вже призвели до послаблення української армії на фронті.

В аналітичному матеріалі 16 лютого Інститут світової економіки Кільського університету написав, що до того моменту зобов'язання США щодо надання допомоги і реальні військові поставки Україні, по суті, зупинилися, оскільки Конгрес США не ухвалив жодного нового пакету допомоги.

Європейська допомога, навпаки, продовжує зростати, хоча, як зазначають аналітики інституту, в Європі зберігається розрив між виділеними та реалізованими коштами (тобто реальною допомогою, яка була поставлена в Україну).

"Станом на 15 січня 2024 року Європейський союз та його держави-члени виділили Україні загалом 144 млрд євро допомоги, але з цієї суми на конкретні цілі витратили лише 77 млрд євро", - йдеться у повідомленні. Це стосується, зокрема, й боєприпасів.

У березні минулого року Євросоюз затвердив план, в рамках якого протягом року в Україну планували направити мільйон снарядів калібру 155 мм. Ці снаряди використовують у всій важкій артилерії країн НАТО, серед яких і німецькі самохідки Pzh2000, гаубиці М777 та інші артсистеми.

До кінця березня цей план виконають трохи більш ніж наполовину. Європа виробляє достатньо боєприпасів, щоб допомагати Україні та поповнювати свої запаси, але зараз європейські виробники продовжують постачати їх на експорт у треті країни.

Механізм впливу військового постачання на хід воєнних дій простий і зрозумілий — щойно допомога скорочується, російські війська починають тіснити українців.

Навряд чи це призведе до обвалу фронту найближчим часом, але якщо США не зможуть вирішити політичне питання допомоги Україні, а в європейських країн не вийде відшкодувати брак американських поставок, то брак снарядів призведе до пропорційного падіння.

Попри застосування високотехнологічних систем озброєнь, військовий конфлікт в Україні залишається війною кількостей, і тому скорочення будь-яких засобів ведення війни не може бути компенсовано якісно в інших галузях.

Мобілізація

У війні кількостей чисельність угруповань на фронті є чинником не менш важливим за брак боєприпасів.

І оскільки теперішня ситуація на фронті, коли жодна зі сторін не може здійснити рішучого наступу, насамперед через брак особового складу та техніки, за великим рахунком не влаштовує ні Росію, ні особливо Україну, то можна припустити, що кожна із сторін може провести ще одну хвилю мобілізації.

Раніше президент України Володимир Зеленський заявляв, що військове командування виступало із пропозицією мобілізувати у 2024 році 450-500 тис. осіб. Він попросив, щоби командування обґрунтувало цю ініціативу.

У Верховній Раді на розгляді законопроєкт, який у нинішньому вигляді спрощує проведення мобілізації, а також знижує вікову планку з 27 до 25 років. До нього запропонували дуже багато поправок, і в якому вигляді його ухвалять, поки що невідомо.

Якби ЗСУ змогли домогтися мобілізації в тому обсязі, який вони запропонували президентові, то це дало б можливість укомплектувати нові з'єднання, а також демобілізувати тих, хто воює з початку російського вторгнення.

У Росії ця проблема також досить актуальна, хоча вона не відображена у законодавчих ініціативах. Указ про часткову мобілізацію, підписаний президентом Росії у вересні 2023 року, формально діє досі. Ті, кого відправили на фронт на самому початку, також залишаються там досі.

У Росії з'явився рух дружин мобілізованих — вони просять Путіна повернути їхніх чоловіків додому, але поки що безуспішно. Цей рух на став таким помітним, щоб змусити владу йти на якісь заходи, зокрема, починати ще одну хвилю мобілізації.

Проте акції дружин мобілізованих стали одним із найпомітніших проявів протесту в Росії з початку війни. Можливо, побоювання наростання соціальної напруги є однією з причин, яка зупиняє російську владу від нової мобілізації.

Мобілізація потрібна і українській, і російській армії. Річ у тім, що боєздатність частин, які перебувають на фронті, з часом сильно знижується через фізичну втому людей, а також їхній психологічний стан.

Людина важко переносить постійний стрес через небезпеку, який вона відчуває на фронті, гучні звуки вибухів, загибель або поранення побратимів.

Тому фронтові частини необхідно регулярно відводити в тил на відпочинок, а військових — відправляти у відпустку і демобілізувати через деякий час.

Однак якщо одна зі сторін оголосить мобілізацію, то це може спровокувати мобілізацію у відповідь з протилежного боку, вочевидь, ніхто не захоче залишатися в меншості.

І хоча здається, що в ситуації симетричних мобілізацій між сторонами буде зберігатися паритет, насправді збільшення чисельності військ на фронті також позначиться на ході війни, збільшивши напруженість боїв.

Економіка

У той час як Європа з великими труднощами і вкрай повільно перебудовує і реорганізує військову промисловість, російська економіка демонструє непогані показники. У 2023 році вона навіть почала зростати.

Причина стабільності — у величезних бюджетних видатках: влада багато витрачає на війну, а гроші розподіляють по всій економіці.

Росія вкладає гроші в розширення військового виробництва. На багатьох заводах збільшили кількість змін, крім того, будують або вже збудували нові виробництва.

При цьому Росія витрачає кошти на закупівлю озброєнь за кордоном — її армія використовує для обстрілів України іранські дрони (щоправда, в Росії, як стверджує західна преса, збудували завод з їхнього збирання), а також закуповує боєприпаси у КНДР.

Ця мілітаризована економіка, залежна від бюджетних грошей, уже перегріта, тобто вона навряд чи зможе зростати довго тими ж темпами. Про це ще в середині минулого року заявив Центральний банк країни.

Європейський чиновник, який побажав залишитися неназваним, сказав BBC, що ЄС у протистоянні з Росією розраховує не стільки на санкції, які досить легко обходять, скільки на те, що російська економіка не витримає напруги, спричиненої війною.

"Вважати, що санкції зупинять війну — наївно. Проте ефект санкцій підточує російську економіку. Економіка їсть сама себе. Ми бачимо, як військові витрати вже з'їли понад 30% витрат, які мали йти на соціалку, освіту та медицину. За нашою оцінкою, економіка Росії зможе протриматися на плаву ще рік-півтора. У середині 2025 року ми очікуємо серйозну і масштабну фінансову кризу в російській економіці", — сказав він.

Сама по собі економічна криза не стане чинником, який змінить хід війни. Зрештою, у російського керівництва залишаються незадіяними екстрені інструменти, які можна використовувати — наприклад, запровадження воєнного стану.

Але економічна напруга, швидше за все, спричинить і соціальну, на яку також потрібно буде якось реагувати.

У будь-якому випадку це може вплинути на бажання російського керівництва продовжувати війну.

Щоправда, завершення війни, як і початок, лежить уже в області політики.