Міф про вампірів. Де і чому він народився

На початку XVIII століття у ​​Сербії почали загадково вмирати десятки людей – нібито від переслідування померлих сусідів.

У центрі чуток опинилися два села, Медведжа на півдні Сербії та Кисільєво на північному сході. Села лежали за 200 кілометрів одне від одного, але події, що там відбувались, були дуже схожі.

Щоб розібратись, австрійці, які панували на тих землях, вирішили відправити лікарів, які склали докладні звіти про все, що побачили. Результати швидко з'явилися в австрійській пресі, а згодом і в академічних колах.

Німецький історик Томас М. Бон, автор книги "Вампіри: походження європейського міфу", вважає, що саме так слово "вампір" уперше з'явилося в австрійській щоденній газеті Wienerisches Diarium у 1725 році.

Вампір – міфічна істота, мрець, який харчується людською кров'ю. Часто він повстає з могили, щоб пити кров живих.

Історії про появу вампірів зафіксовані у багатьох світових культурах, але сам термін популяризувався в Західній Європі після сербських подій XVIII століття.

"Справа рук диявола"

У селі Кисільєво 1725 року протягом двох днів померло дев'ятеро людей. Усі вони нібито перед смертю розповідали про якогось померлого сусіда Петара Благоєвича.

Люди стверджували, що він піднявся з мертвих і відвідував їх ночами. Кожен з померлих перед тим, як відійти, запевняв, що Благоєвич навідувався до них уві сні і душив.

Тоді місцеві вирішили розкопати могилу Благоєвича. І побачили, що його тіло чудово збереглося. Це, на їхню думку, було "доказом диявольських справ".

"Обличчя, руки та ноги, а точніше, все тіло не могло б зберегтися краще, якби воно було живим", — написав присутній на ексгумації австрійський чиновник.

"У роті я знайшов свіжу кров, яку він, на загальну думку, висмоктав зі своїх жертв".

Професор Клеменс Рутнер з Трініті-коледжу в Дубліні вважає, що слово "вампір" з'явилося в часи, коли австрійські лікарі розкривали могили й звертались до місцевих перекладачів, щоб зрозуміти, що сталося.

"Перекладач, імовірно, вимовляв щось на кшталт "упир" (слов'янський міфологічний персонаж, який живиться кров'ю). В цьому непорозумінні народилося слово "вампір".

Завдяки зустрічі австрійських чиновників, які вважали себе освіченими, й місцевих селян, яких австрійці вважали примітивними, з'явилася нова істота, додає професор.

Щоб зупинити Петара, селяни нібито встромили в його серце кіл, а потім спалили тіло, поклавши край "вампірським подіям" у селі.

На думку Томаса Бона, ці інциденти привернули певну увагу, але до популяризації "вампіризму" — віри у вампірів — було ще далеко.

Дух просвітництва того періоду базувався лише на раціональних речах.

Вампір чи цап-відбувайло?

Через сім років ситуація повторилась.

У січні 1732 року військовий лікар Йоганн Флюкінгер вирушив до села Медведжа, де за три місяці без видимої причини померли 17 людей.

Як і у випадку з Кисільєвим, деякі з загиблих перед смертю скаржилися на сильну задуху і біль у грудях.

Ексгумувавши одну з могил, Флюкінгер назвав головним винуватцем "вампіризму" місцевого солдата.

"Його тіло не розклалося, а з очей, носа, рота та вух текла свіжа кров", - писав у своїй доповіді лікар.

Мешканці Медведжі сприйняли це як доказ того, що покійник дійсно був вампіром, - тому забили у його серце кіл, а потім спалили тіло.

"Про життя і долю цієї людини відомо мало. Він помер після падіння з воза, а селяни перетворили його на цапа-відбувайла", — пише Томас Бон у своїй книзі.

Він вважає, що цією людиною був албанець Арнаут Павла, який приїхав до Медведжі з Косова.

"Петар Благоєвич і Арнаут Павла були першими відомими представниками "вампірського виду", — каже письменник.

Наукове пояснення

Селяни боялися нерозкладених тіл, але сучасні патологоанатоми кажуть, що такий стан померлих – не рідкість.

"Крістіан Рейтер, відомий віденський патологоанатом, вважає, що за всіма тими випадками стояла епідемія сибірської виразки — звичне явище у воєнні та повоєнні часи", — каже професор Рутнер.

Сибірська виразка – бактеріальне захворювання, яке передається від інфікованих тварин людям і часто призводить до смерті.

Рутнер також вважає, що задуху перед смертю могла викликати пневмонія.

"Якщо ви уважно прочитаєте звіти, то помітите, що ніхто не бачив вампірів на власні очі. Думка про те, що вони смоктали кров, – інтерпретація австрійських лікарів", – зазначає він.

Томас Бон також вважає, що кровосмоктання було міфом, яке створила західна публіка.

Однак віра у вампірів і страх перед ними зберігаються дотепер, каже історик з Ведмеджі Іван Нешич.

Ще довго після смерті Петра Благоєвича та Арнаута Павла місцеві жителі намагалися захиститися від них.

"Серби вважають, що вампіри схожі на наповнений кров'ю міхур, - пояснює історик. – Якщо його проткнути, він здувається, як повітряна куля. Тому люди клали колючий глід на ворота, вікна та двері".

Альтернатива "турецькій загрозі"

І Кисільєво, і Медведжа були розташовані на прикордонних територіях, які у 1700-х роках, після століть османського панування, перейшли під владу австрійських Габсбургів.

Професор Рутнер вважає, що імовірна поява вампірів привернула таку увагу, оскільки відбувалася на охоплених війнами територіях.

"Конфлікт між Османською імперією та Заходом є важливим фоном тих подій", - пояснює він.

Професор Бон додає, що після другої невдалої османської облоги Відня 1683 року вампіри стали альтернативою "турецькій загрозі" для християнства.

У середині XVIII століття Габсбурзьку монархію накрила нова "вампірська хвиля", але щоб приборкати забобони, боротьбу з цими міфічними істотами заборонили.

Незабаром вампіри змінили зовнішність.

"В епоху романтизму вони стали гарними, блідошкірими аристократами, а не червонощокими сербськими селянами", – каже Рутнер.

У сучасній художній літературі образ харизматичного та витонченого вампіра завдячує своїй появі оповіданню "Вампір" англійського письменника Джона Полідорі, який вийшов у світ 1819 року.

А роман Брема Стокера "Дракула" 1897 року вважають типовим романом про вампірів, який ліг в основу сучасних уявлень про цих істот.