“Росію в Сумах ніколи не любили". Як жити за 20 км від РФ, кожен день чути обстріли і водити дитину в школу

Від нашого будинку на північній околиці Сум – якщо по прямій – 22 км до російського кордону. Минулого року від початку вторгнення Росії до ситуації, коли ми вже були в глибокому тилу у росіян, минуло всього кілька годин.

Хоча далеко не всі російські танки зуміли тоді здолати і таку коротку відстань. У перші дні вторгнення нас дуже дивувало, скільки зламаної техніки росіяни покидали прямо на дорозі біля нас.

Спочатку ці "непрохані гості" нікого не чіпали, а ми могли відносно спокійно їздити до родичів повз їхні колони. 25 лютого 2022 року на відрізку у 15 км я нарахував 19 заглохлих танків та інших броньованих машин росіян.

Багато такого "добра" загрузало просто у людей на городах, коли армійці з РФ намагалися десь зрізати по прямій і знайти короткий шлях.

Хоча коли сумські партизани почали давати відсіч, російська армія швидко перестала вдавати з себе "миротворців".

Обстріли кожен день

Пам’ять про ті події ще жива і суттєво впливає на психологію місцевих людей.

Тим більше, що обстріли прикордонних сіл ми чуємо практично щодня – Хотінь, Писарівка від нас за 12 км, ми розрізняємо на слух, коли туди влучають САУ, а коли “Гради”.

Та якось до цього звикаєш – як до голосів пташок за вікном. Але близькість кордону з Росією тепер суттєво вплинула на буденність місцевих мешканців.

Приміром, автомобілі тепер мають бути справними, баки заправлені хоча б наполовину, а ще десь у літній кухні має стояти каністра з бензином. Щоб було.

На північ від Сум (саме з нашого боку) найкоротша дорога до Росії. Як не дивно – саме нею росіяни практично не пересувалися під час вторгнення. Можливо тому, що поряд з цією дорогою, біля пропускного пункту та митниці, розташована газовимірювальна станція “Суджа” – одна з основних точок газогону Ямал – Європа.

Вірогідно, росіяни боялись під час обстрілів пошкодити цей цінний для них об'єкт. Кажуть, що це нас добряче врятувало минулого року.

Російські війська втекли з Сумщини в квітні 2022 року. Але влітку люди переповідали один одному історії про заходи ДРГ росіян в наші села, які нібито успішно відбивали. Потім кордон з українського боку облаштували краще, таких легенд вже не чути .

Нова напасть

Цієї зими регулярні повідомлення про неминучий новий “великий наступ” росіян через Суми спонукав кількох наших знайомих перестрахуватися і виїхати на місяць на захід України.

Річниця повномасштабного вторгнення, схожі погодні умови – в пам'яті почали зринати трагічні картини минулорічних подій.

Більшість місцевих ходили в такому стані – ніби все повернулося і не було того року. Обійшлося – і люди заспокоїлися. Але от ця постійна готовність і настороженість – вона в приспаному режимі десь завжди присутня тут на Сумщині.

Зараз з’явилася нова напасть – керовані авіабомби, які росіяни почали застосовувати з літаків. Не так давно одну з них скинули в містечку Білопілля на відділок поліції. Саме тієї ночі там чергував наш далекий родич, який дивом залишився живий, але отримав контузію та травми.

По області ці бомби прилітали вже не раз, і зі слів людей, виглядає так, що ця зброя має великі проблеми з точністю і керованістю.

Ці гіпотези підтверджують нещодавні випадки "випадкового падіння" таких авіабомб в Бєлгороді. З одного боку, воно і добре, що ці бомби такі недосконалі, з іншого – саме це і може лякати: не знаєш, куди воно поцілить.

Без лісу і річок

Дуже не вистачає Могриці. Це одна з найкращих локацій для відпочинку біля річки Псел. На жаль, крейдяні гори, на які так любили вибиратися на пікніки сумчани, розташовані всього лише за 4-5 км від кордону.

Вочевидь, тепер це не найбезпечніше місце для відпочинку з дітьми на вихідні. Не те щоб якось дуже хотілося пікніка – просто не вистачає того спокою, який відчувався на тих затишних горах колись, до війни.

Звідти ж сумчани раніше починали свої веломаршрути і подорожі на байдарках.

Щодо природи – якщо чесно, то минулого року уявлялося, що область ще дуже довгий час відходити після візиту російських “гостей”.

Ще влітку ми боялися вибратися до лісу – росіяни (та і наші партизани) могли ночувати де завгодно і залишити після себе вибухонебезпечні сюрпризи. Один такий “сюрприз” місцеві трактористи знайшли у травні біля траси, якою ми часто їздимо до родичів.

Це була вибухівка, яку заклали бійці ТРО. Але потім забули, кажуть, прибрати. Тому на природу ми довго не ходили. Але якось у вересні їхали в село і побачили, скільки грибників прочесують ліс, і не витримали – вийшли і назбирали два відра польських грибів. З них законсервували три банки – одну з’їли на Новий рік, другу на Різдво, а третю лишили до перемоги.

Моя теща вже рік не може проїхатися в своє рідне село, де поховані її рідні, аби прибрати там на кладовищі. Село практично біля кордону, там постійні обстріли.

Як живуть Суми

В самому місті Суми війна зовні проявляється мало. Якщо про неї не знати, можна було би і не помітити. Якби не габіони з піском на деяких вулицях.

Ледь не кожного дня в них врізаються автомобілі, а з водіїв жартують у соцмережах. Ще одна прикмета часу – набагато більше стало людей, які зловживають алкоголем за кермом. Через таких любителів зняти стрес, на жаль, ДТП стало більше, ніж до війни.

Дуже всі дивувалися, коли буквально місяць назад нам повернули вуличне освітлення в місті та на його околицях. Їздити на авто увечері, звісно, стало зручніше та безпечніше, але люди постійно запитували один в одного – “а що, війна вже закінчилася?”.

Але останніми днями вже такого немає – освітлення лишили тільки поряд з пішохідними переходами.

Школи в Сумах і селах навколо працюють без якоїсь зрозумілої системи - тиждень може бути онлайн, на наступному - заняття вже за партами. Потім знову в останній момент все міняється. Ймовірно, це залежить від загрози обстрілів, але про це не повідомляють.

У школі, де навчається наша дочка, бомбосховище лише добудовують. Тому під час повітряних тривог дітей виводять у двір, де їх забирають батьки. Якщо ті не приїхали, то через 5 хвилин вчитель веде дітей у сховище сусіднього палацу культури.

Але здебільшого у нашому класі дітей всіх швидко забирають по домівках. Якимось дивом батьки чи бабусі знаходять можливість прибігти і забрати. Одного разу прямо на початку тривоги, щойно діти вийшли надвір, наша ППО дуже голосно збила російський дрон чи щось подібне фактично над містом. Діти страшенно злякалися. Пару днів не хотіли знову до школи.

На артилерійські ж обстріли прикордонних сіл практично ніхто вже в Сумах не реагує. Хоча прильоти чутно дуже добре.

Зона без людей

Наш кум перед 24 лютого саме приїхав з Європи у відпустку, працював там далекобійником. Назад уже виїхати не намагався, влаштувався тут в агрофірму на фуру, їздить у прикордонні поля майже щодня.

Кілька разів потрапляв під обстріли. Відразу після “жесту доброї волі” росіяни мало цікавилися українською сільгосптехнікою, але з часом вона їх почала дратувати все більше і більше.

Також нещодавно обстріляли з гранатомета маршрутку, що везла пенсіонерів з Сум до села недалеко від нас. Кілька людей були поранені.

Зараз прикордонна смуга в Сумській області поволі перетворюється на зону, де люди майже не живуть. Дуже тривожить та обставина, що і решта нашого краю буде втрачати свою привабливість і якісь перспективи розвитку, якщо Росія буде залишатися і надалі загрозою існування для України.

Хоча історично Суми були засновані як форпост на кордоні з Диким степом, тому вміння виживати в непростих умовах десь має бути глибоко в нашій сутності.

Росію в Сумах ніколи особливо не любили, але ставлення було доволі нейтральним. Тепер по той бік однозначно ворог.

Днями у відпустку на Великдень з фронту повернувся наш місцевий священник – він досі перебуває в УПЦ (донедавна Московського патріархату, а зараз її статус спірний), а не в ПЦУ (храмів якої у нас ще дуже мало). Всі попередні роки свої проповіді він говорив виключно російською мовою, багато розповідав про “святу Русь”.

Цього разу вже розказував про свій досвід офіцера на цій війні – майже чистою українською. А до храмів ПЦУ в Сумах цього року на святкову службу прийшла рекордна кількість людей.