Палестина - держава чи ні?

У той час як у Газі тривають бої, а на Західному березі зростає хвиля насильства, перспективи отримання палестинцями власної держави можуть здатися далекими.

Рішення кількох європейських країн офіційно визнати існування палестинської держави не змінить реальності, де амбіції палестинців, як і раніше, стикаються з величезними перешкодами.

Але заяви Ірландії, Іспанії й Норвегії чинитимуть тиск на інші країни Європи, зокрема Британію, Францію й Німеччину, щоб вони наслідували їх у підтримці самовизначення Палестини.

"Це неймовірно важливий крок,— вважає один з арабських дипломатів. — Він показує, що європейці розчаровані відмовою ізраїльської влади до них прислухатися, а також тисне на ЄС, щоб він наслідував їхній приклад".

Ізраїльська влада наполягає, що офіційне визнання палестинської держави лише зіграє на руку ХАМАС, загрожуватиме існуванню Ізраїлю, а дипломатичне врегулювання збройного конфлікту стане ще менш ймовірним.

Які країни визнають Палестину

Більшість країн, загалом 139, офіційно визнають палестинську державу.

10 травня 143 зі 193 членів ООН проголосували на Генеральній асамблеї на підтримку заявки Палестини на повноправне членство в ООН, яке відкрите тільки для держав.

Зараз Палестина має в ООН розширений статус спостерігача, що дає їй місце, але не право голосу в асамблеї.

Її також визнали різні міжнародні організації, включно з Лігою арабських держав та Організацією ісламського співробітництва.

У Європі державність Палестини визнають менше половини країн. У 1988 році це зробили Угорщина, Польща, Румунія, Чехія, Словаччина й Болгарія. Пізніше до них приєдналися Швеція, Кіпр і Мальта.

Однак багато європейських країн — як і Сполучені Штати — заявляють, що готові визнати Палестину лише в рамках довгострокового політичного розв'язання конфлікту на Близькому Сході.

Таке рішення часто називають "дві держави для двох націй": у його рамках і ізраїльтяни, і палестинці погодилися б мати окремі держави з власними кордонами й без будь-яких спірних територій.

Що ж до часу визнання палестинської держави, то тут позиції європейських країн і США розходяться.

Ірландія, Іспанія й Норвегія кажуть, що роблять це зараз, щоб розпочати політичний процес. Вони стверджують, що владнати нинішню кризу можна, лише якщо обидві сторони зможуть націлитись на якийсь політичний горизонт.

Ці країни також реагують на внутрішній політичний тиск, який вимагає більш активної підтримки палестинців.

Раніше позиція багатьох західних країн полягала в тому, що палестинська державність має стати нагородою за остаточну мирну угоду.

Однак британський міністр закордонних справ Девід Камерон та деякі інші європейські країни в останні місяці змінили свою позицію, заявивши, що визнання Палестини може відбутися раніше, щоб допомогти прискорити процес політичного врегулювання.

У лютому президент Еммануель Макрон заявив, що "визнання палестинської держави не є для Франції табу".

А вже у травні Франція підтримала членство Палестини в ООН на голосуванні у Генеральній асамблеї.

США приватно обговорювали це питання з європейськими союзниками, але виявляють велику обережність і хочуть отримати чіткіше уявлення про те, що ця політика означатиме на практиці.

Таким чином, основні залаштункові дебати ведуться стосовно того, коли ці країни-прихильники мають визнати палестинську державу.

Коли ізраїльтяни розпочнуть з палестинцями офіційні мирні переговори? Чи коли Ізраїль нормалізує дипломатичні відносини з Саудівською Аравією? Прив'язати до якоїсь дати?

Іншими словами, ці люди хочуть, щоб визнання Палестини стало для світу важливим моментом, зручним й придатним для досягнення дипломатичного результату.

"Це сильна карта, яку країни Заходу мають розіграти", - вважає один із західних чиновників. — Ми не хочемо втратити цей шанс".

Чому деякі країни не визнають Палестину

Країни, які не визнають державність Палестини, не зробили цього через домовленості з Ізраїлем.

"Хоча США на словах підтверджують необхідність створення палестинської держави, вони наполягають на прямих переговорах між Ізраїлем і Палестиною, що фактично означає надання Ізраїлю права вето на прагнення палестинців до самовизначення", - пояснює Фаваз Гергес, професор з близькосхідної політики в Лондонській школі економіки.

Мирні переговори між Ізраілем і палестинцями почалися в 1990-х роках і мали на меті створення двох держав, які могли б мирно співіснувати пліч-о-пліч.

Однак процес почав повільно згасати на початку 2000-х, а у 2014-му переговори між ізраїльтянами й палестинцями у Вашингтоні остаточно провалилися.

Найгостріші питання залишаються невирішеними. Це, зокрема, кордони й природа майбутнього палестинської держави, статус Єрусалиму та доля палестинських біженців арабо-ізраїльської війни 1948-49 років, після якої проголосили створення Ізраїлю.

Ізраїльтяни також рішуче виступає проти заявки Палестини на членство в ООН.

Постпред Ізраїлю в ООН Гілад Ердан заявив, що сам факт обговорення цього є "перемогою геноцидного терору".

Країни, які прагнуть до теплих відносин з Ізраїлем, усвідомлюють, що визнання палестинської держави розсердить їхнього союзника.

Деякі, зокрема, стверджують, що палестинці не відповідають ключовим критеріям державності, визначеним у Конвенції Монтевідео 1933 року, – тобто мати визначену територію, населення, що на ній проживає, та власний уряд. А також мати можливість встановлювати відносини з іншими державами.

Втім інші дотримують гнучкішого визначення, приділяючи більше уваги визнанню з боку інших держав.

Що вирішує визнання Палестини

Проблема в тому, що визнання палестинської держави це значною мірою символічний жест, якщо він не тягне за собою вирішення супутніх життєво важливих питань.

Як мають пролягати кордони? Де розташовуватиметься столиця? Що мають зробити обидві сторони конфлікту, щоб це нарешті сталося?

Це важкі питання, відповіді на які не вдається знайти десятиліттями.

Поки що можна констатувати, що право палестинської держави на існування офіційно визнали ще кілька європейських країн.

Прихильники цей крок вітатимуть, противники засуджуватимуть.