Як оплот терору перетворився на туристичну перлину Грузії

Спів починається тихо. Сидячи у колі, жінки ніжно перегукуються арабською та чеченською мовами. Слова, що прославляють Бога, слова, що закликають до миру в усьому світі. Їхні голоси посилюються, вони встають. Починають плескати в долоні.

"ā ilāha illa ʾllāh..."

Вони ритмічно починають рухатися тісним колом. Краплі поту виступають на чолі літньої жінки, яка на голову нижча за інших. Вона не зупиняється. Обертання та спів стають усе швидшими й гучнішими, перетворюючись на медитативний транс. Потім спів обривається, і жінки обіймаються.

Це зікр - суфійський ритуал, що означає "пам'ять" арабською мовою і покликаний наблизити душу до Аллаха.

Дуїсі, маленьке село в грузинській Панкіській ущелині, - єдине місце на Кавказі, де жінки виконують зікр у мечеті так само, як і чоловіки. В кутку кімнати невелика група гостей - зі США, Європи та Близького Сходу - спостерігає за дійством.

Два десятиліття тому мало хто з туристів наважився б завітати до Панкіської долини. Ця вузька зелена ущелина в Кавказьких горах, де живуть етнічні кістинці (мусульманська спільнота з чеченським корінням), здобула сумнозвісну репутацію, якої довго не могла позбутися.

У новинах її казали, що там панує беззаконня, а туристичні рекомендації застерігали триматися подалі. Сьогодні місцеві родини рішуче налаштовані розвінчати ці стереотипи, приймаючи мандрівників і показуючи їм справжню Панкіську ущелину - місце, де люди катаються верхи, ліплять хінкалі й співають пісень миру та відданості, що відлунюють у горах.

Проблемна репутація ущелини бере свій початок з 2000-х років, коли вона стала притулком для чеченців, що тікали від війни в Росії. Кістинці розмовляють чеченським діалектом, а долина розташована просто через кордон від Чечні, що зробило її привабливою для багатьох родин біженців.

Серед цивільних утікачів були й деякі бойовики та колишні солдати, що спричинило безпідставні чутки про те, нібито в долині переховуються члени "Аль-Каїди" – і навіть сам Осама бен Ладен.

Під тиском з боку Росії та США грузинський уряд розпочав антитерористичні операції в маргіналізованому регіоні. Водночас ці дії не супроводжувалися вирішенням економічних і соціальних проблем місцевої громади, адже прибуття тисяч біженців створило додаткове навантаження на вже обмежені ресурси.

"Лише через антитерористичні спецоперації держава нагадувала жителям про своє існування", – писали грузинські науковиці Мая Баркая та Барбаре Джанелідзе у своїй науковій праці 2018 року.

Так звана "Панкіська криза" зрештою вщухла, і більшість чеченських біженців залишили долину, перебравшись до Центральної та Західної Європи.

Але роки економічного й соціального тиску, посилені байдужістю центральної влади у 2010-х роках відкрили двері для впливу "Ісламської держави", коли її пропагандистська машина почала залучати знедолену молодь з усього світу.

У період між 2010 і 2016 роками, за оцінками, від 50 до 200 осіб покинули Панкіську ущелину й вирушили до Сирії, приставши на заклики ІД. Найвідомішим з них був Абу Омар аш-Шишані, один із ключових командирів ІД, чиє походження знову привернуло увагу світових ЗМІ до Панкісі – і знову змалювало її як осередок тероризму.

Небезпечний імідж Панкісі зберігається й досі - попри те, що рівень злочинності тут дуже низький. У 2020 році Міністерство імміграції Данії зазначило у звіті: "У Панкісі не спостерігається високого рівня злочинності. Регіон дуже спокійний".

Місцеві жителі часто жартують, що поліція цілими днями не має чим зайнятися, окрім як пити чай.

"Коли я вступила до університету в Тбілісі, мої одногрупники все ще мали ці стереотипи про те, що Панкісі — небезпечне місце", — каже Фатіма, яка працює гідом, коли повертається додому в Дуїсі.

"Я мусила пояснювати їм, що ті часи давно минули. Тут дуже спокійно. Саме це я й люблю в нашому краї", — додає вона.

Під час пішохідної екскурсії селами Дуїсі та Джоколо Фатіма веде мене вгору крутою стежкою до старої зруйнованої вежі з панорамними краєвидами. Долина шириною близько 3 км, яскраво-зелена, тягнеться уздовж річки. Корови чекають біля воріт дерев'яних будинків із різьбленням, на верхніх поверхах яких — ряди вікон, крізь які пробивається м'яке весняне сонце.

Навколо сіл — поля з вівцями, що тягнуться до лісистих пагорбів. На півночі видно вкриті снігом вершини Кавказьких гір. А за обрієм на південь — залиті сонцем виноградники Кахетії, найбільшого виноробного регіону Грузії.

"Люди тут обожнюють природу. Влітку ми ходимо на пікніки в гори або катаємось верхи по схилах", — розповідає Фатіма.

"Я не думаю, що змогла б жити в місті після того, як виросла в такому місці", — додає вона.

Я її розумію. Панкіська ущелина виглядає ідилічною. Після останнього села дорога просто обривається — кінець Грузії позначений стіною гір.

Відчувається, ніби стоїш на краю світу, загорнутий у м'яке пальто із зелених пагорбів і блакитного неба. Доброзичливість місцевих лише підсилює це відчуття затишку.

Діти підбігають і запитують, досконалою англійською, звідки я, а потім показують трюки на своїх велосипедах. Дорослі пригощають мене трав'яним чаєм й махають руками, показуючи напрямок, щойно думають, що я могла заблукати.

"Багато хто, приїжджаючи до Грузії, хоче відчути її легендарну гостинність. Панкісі — одне з тих місць, де її ще можна знайти," — каже Емілі Лаш, засновниця Wander-Lush, туристичного ресурсу про Грузію.

"Що стосується культури, традицій, кухні — нічого подібного більше ніде немає", — додає вона.

Кістинське населення, яке сповідує суфійський іслам, має відмінні традиції від переважно православного населення Грузії. Духовна музика й ритуали є невід'ємною частиною повсякденного життя, а їжа та мова долини теж мають свою унікальність — їх принесли через гори чеченські переселенці, які оселилися в долині на початку XIX століття.

І все ж, попри унікальну культуру долини, привабити сюди туристів було непросто. Причина — не у віддаленості: Панкіська ущелина розташована всього за дві з половиною години їзди на північний схід від Тбілісі й менш ніж за 20 км від міста Ахмета, яке приваблює багатьох мандрівників завдяки виноробству.

Назі Курашвілі була першою, хто заохочував мандрівників подолати ще кілька кілометрів до Панкісі. У 2013 році вона відкрила перший гостьовий будинок у регіоні — Nazy's Guesthouse.

Після цього вона роками переконувала Міністерство туризму Грузії додати інформацію про Панкісі на їхній офіційний сайт і запрошувала іноземних послів до свого гостьового будинку, щоб показати їм цей край. У

У 2018 році вона заснувала Асоціацію туризму та розвитку Панкіської ущелини, щоб допомогти іншим започаткувати власний туристичний бізнес.

Поступово інформація про цю мальовничу долину почала ширитися. У 2020 році Панкісі потрапила до путівника Lonely Planet: Georgia, Armenia & Azerbaijan, а туристичні компанії на кшталт Intrepid Travel почали включати її до своїх маршрутів.

Сьогодні Панкіську ущелину щороку відвідують сотні туристів — і на них тут чекає чимало вражень. Відвідувачі можуть вирушити верхи або пішки в гори, побувати в традиційних будинках, старовинних церквах і мечетях.

Вони можуть взяти участь у кулінарних майстер-класах з кістинської кухні або з валяння вовни. У селі Дуїсі є невеликий етнографічний музей і щотижнево проводять суфійську церемонію зікру.

Поблизу розташований природний заповідник Бацара — один з найбільших і найстаріших тисових лісів у світі, де єгері організовують походи та спостереження за птахами.

"Туризм відіграв важливу роль у руйнуванні негативних стереотипів, які оточували цю долину", — каже Лаш.

"Найголовніше — туризм дав людям можливість самим розповісти свою історію", — додає вона.

Однією з тих, хто скористався новими можливостями, стала Хатуна Маргошвілі. Вона кілька років працювала за кордоном, щоб накопичити грошей і відкрити гостьовий будинок у рідному краї.

"Я люблю приймати гостей, — каже вона. — Хтось просто відпочиває в саду. Інші хочуть досліджувати околиці. А багато хто хоче навчитися готувати".

Кістинська кухня, як і сама культура, є поєднанням чеченських і грузинських впливів, з інгредієнтами, що надходять прямо з долини: домашні овочі, місцеві сири й мед.

Найпопулярніша страва — жижиг галнаш: тісто, схоже на пасту, яке подається з ніжною бараниною та подрібненим часником. Інша улюблена страва — хінкалі, традиційні грузинські пельмені, але тут їх фарширують не м'ясом, а кропивою.

У Nazy's Guesthouse щовечора стіл ломиться від кістинська страв, а також глечиків місцевого безалкогольного пива з шипшини.

Вечеря — це спільне дійство. Гості сідають за довгий стіл і діляться історіями про пригоди дня: походи через прадавні ліси, кінні прогулянки за снігову межу, культурні тури чи кулінарні майстер-класи.

Багато з них подовжують своє перебування — щоб мати ще одну ніч у затишній долині. Ще трохи часу, щоб розслабитися, покататися верхи, зліпити хінкалі чи налити ще одну склянку шипшинового пива.